Кисельов Миколо Миколайович

Народився 5 серпня 1942 р. в с. Грузьке Конотопського району Сумсь­кої обл. Закінчив філософський факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка (1971), аспірантуру відділу філософських питань приро­дознавства Інституту філософії АН УРСР (1976). Кандидат філософсь­ких наук (1977), доктор філософських наук (1991), професор (1996).

Працював асистентом (1971—1972), викладачем (1973) кафедри фі­лософії Донецького медичного інституту. З 1973 р. аспірант, науковий спів­робітник, старший науковий співробітник, завідувач сектора Інституту філо­софії ім Г. Сковороди НАН УРСР. В даний час — провідний науковий співробітник. Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України.

Дослідницькі інтереси лежать у сфері філософії й методології су­часної науки, філософсько-світоглядних та етно-культурних проблем екології, зокрема тих, що стосуються впливу екологічних реалій на освітянський процес, державотворення й становлення громадянського суспільства в Україні.

Має сто двадцять наукових праць, зокрема монографії «Об'єкт екології та його еволюція». — К.: Наук. думка, 1979; Наш спільний дім. — К.: Політвидав України, 1986; В гармонії з природою. — К.: Політви- дав України, 1989; Соціально-философські проблеми екології. — К.: Вища шк., 1989 (у співавт.); Світогляд та екологія. — К.: Наук. думка, 1990; Методологія екологічного синтезу. — К.: Наук. думка, 1995 (у спі­вавт.); Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000 (у співавт.); Концептуальні виміри екологічної свідомості. — К.: Пара- пан, 2003 (у співавт.); Екологічні виміри глобалізації. — К.: Парапан, 2006 (у співавторстві); розділи в колективних монографіях, навчальні посібники, статті в науковій періодиці та науково-популярних виданнях.

Слід наголосити на тому, що аналіз сучасного статусу екології та досліджуваних нею про­блем приводить до висновку про те, що екологія набула статусу світогляду людства, яке праг­не уникнути екологічних катастроф, вийшла за рамки дослідницької діяльності у вузькому ро­зумінні цього слова і постала як сукупність умонастроїв (М.М. Кисельовим), що вона є не стільки «наукою», скільки певною надбудовою, ментальним середовищем, у якому поєдну­ються дослідницькі, ідеологічні, філософсько-світоглядні та конкретно-організаційні засади управління ресурсами, моніторингу довкілля тощо (В.Л. Деркач).

У вищеназваних працях М.М. Кисельов досить вагоме місце займають проблеми екологі- зму як ідеології постматеріального і постіндустріального суспільства. Автор та його однодум­ці доводять таке.

По-перше, що екологізм як сучасна форма ідеології ґгрунтується на засадах нової екологі­чної парадигми, як продукт виходу екологічних проблем за академічні межі та форма їх «без­посереднього переживання» різними суспільними верствами. Аргументується необхідність розведення та уточнення сфери екології як наукового напряму та екологізму як елемента сві­тогляду людини нового тисячоліття. Екологізм є формою безпосереднього переживання взає­мозв'язків індивіда з довкіллям на грунті не лише наукових даних, а й власного досвіду та власних переконань, власного культурного рівня, моральності та інтуїції.

По-друге, що поняття екологізму не підміняє екологію, яка й надалі зберігає свій статут комплексної наукової дисципліни, що поєднує теоретико-фундаментальні та практично- прикладні напрями, і не ототожнюється з нею. Акцентується увага на тому, що відмінність екологізму від екології полягає в тому, що він не лише прагне науково пояснити явища і про­цеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а й шукає відповіді на гострі проблеми, які постають перед людиною й суспільством через глобальну екологічну кризу, а також кризу гуманітарну як наслідок дисгармонії між людиною та світом, що її оточує.

По-трете, що екологізм пронизує всі сфери сучасної суспільно-політичної діяльності, еко­номіки, культури, етики. Проте він є надзвичайно складним феноменом. Екологізм характери­зується різноманіттям течій, об'єднаних під загальною «парасолькою» ідейних засад, підгрун-