3. ҐЕНЕЗА ТА СУТНІСТЬ ІДЕОЛОГІЇ

«Ідеологія — це словесно-теоретична чи знаково-образна форма подання ціннісних орієнта­цій певних соціальних груп. У ній — з більшою чи меншою адекватністю їхнє соціальне стано­вище, колективний інтерес, історичну еволюцію, сучасний стан, можливі перспективи роз­витку. Вона є формою духовної діяльності крізь призму (і з позицій) інтересів певних суспільних класів (груп) як теоретичне обґрунтування системи практичних дій цього класу (соціальної групи), як керівництво до дії й інструмент прогнозування майбутнього, який дає практичні установки для діяльності класу (соціальній групі), особистості і суспільству».

Із книги: «Культура. Ідеологія. Особистість». Ключові слова, поняття та категорії': ґенеза ідеології, ідеологічна гегемонія, ідеологія, інтереси, політична ідеоло­гія, утопія.

Слово ідеологія було вперше використане під час Французької революції Анту- аном Дестут де Трасі (1754—1836) і вперше опубліковане в 1796 р. Для де Трасі ідеологія була новою «наукою про ідеї». З раціональною наполегливістю, прита­манною для доби просвітництва, він вірив, що можливо об'єктивно розкрити дже­рела ідей, і стверджував, що ця нова наука набуде такого самого статусу як, напри­клад, біологія або зоологія. Оскільки всі форми досліджень ґрунтуються на ідеях, де Трасі зі сміливістю допускав, що ідеологія в кінці кінців буде визнана короле­вою наук. Однак незважаючи на високі очікування, означення цього терміна мало невеликий вплив на подальше його використання.

Зокрема, на початку ХІХ ст. поняття ідеології набуває в буденній мові негатив­ного оцінювального змісту. В історичній літературі наводяться приклади із су­джень Наполеона, котрий принизливо називав «темними метафізиками» та «ідеоло­гами» ліберальних інтелектуалів доби Просвітництва. На його думку, їх погляди були зовсім відірвані від реального життя, через те, що у своїх світоглядних тлума­ченнях життя вони керувалися лише видуманими, уявними — ідеологічними — схемами. В Наполеонівській Франції слово ідеологія сприймалося принизливо і такі негативні асоціації поширювалися по всій Європі, закріпившися за поняттям на майбутнє.

З часу появи терміна «ідеологія» в науці накопичилася досить велика кількість підходів до визначення його змісту і того духовного явища, яке він відображає в політичній сфері суспільства.

В. Парето розглядав суспільні (політичні) ідеології як інтелектуальні системи, які є «мовами почуттів» і лише оформлюють спонукальні мотиви людської поведі­нки. У цьому розумінні ідеологія — лише привабливе словесне покриття, оболонка, яка надає теоретичної форми людським емоціям.

Є. Вятр у праці «Соціологія політичних відносин» запропонував таке визначен­ня ідеології: «ідеологію можна визначити як відносно систематизовану сукупність поглядів, характерною рисою яких є функціональний зв'язок з інтересами і устрем­ліннями суспільної групи, до складу якої входять ідеї, які виникають на основі іс­торичного досвіду і її умов життя, що відображають і оцінюють дійсність, а також директиви дій, які походять із цих ідей».

Вятр підкреслює, що ідеологія пропонує і роз'яснює політичним силам загальну ка­ртину світу, цінності, з якими пов' язані дії, вказує на засоби реалізації або втілення цих цінностей. Крім цього, він вказує на те, що ідеологія — це ще сукупність символів з емоційним змістом, які заохочують посилення активності індивідів і груп.

Девід Істон, метр американської політологічної науки, розуміє ідеологію як «ар- тикульовану сукупність ідеалів, цілей і завдань, які допомагають членам політичної системи інтерпретувати минуле, розуміти сучасне; вона також представляє образ майбутнього».

При цьому слід доповнити, що політична ідеологія порівняно з ідеологією як та­кою виразніше орієнтується на практичну політичну діяльність, на реальний вплив на політичну поведінку тих чи інших акторів. Саме тому К. Фрідріх називає полі­тичну ідеологію «ідеями в дії». Він вважає, що політична ідеологія відрізняється від сукупності окремих ідей тим, що вона більш цілісна і систематизована, виражена як прави