Джеймс Лавлок (1919 р. н.) : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Джеймс Лавлок (1919 р. н.)

Канадський атмосферний хімік та екологічний теоретик. Незалежний вчений, який живе в Корнуоллі, Лавлок співпрацював з НАСА в їх кос­мічній програмі відносно способів пошуку життя на Марсі.

Вплив Лавлока в зеленому русі є істотним завдяки його відобра­женню біосфери Землі як комплекс, який живе та здатен до саморегу­ляції, який він назвав Гайєю (за пропозицією романіста Вільяма Голди- нга). Хоча гіпотеза Гайї розширює екологічну ідею, застосовуючи її до Землі як екосистеми й пропонуючи цілісний підхід до природи, Лавлок підтримує технології та індустріалізацію, але є противником руху «на­зад до природи», містичної ідеї земного поклоніння. Його головні праці: «Гайа: новий погляд на життя на Землі» (1979) та «Вік Гайї: біографія нашої живої Землі» (1989).

Ідея відносно Гайї розвинулася в «екологічну ідеологію», яка наголошує, що люди повинні поважати здоров'я планети й зберігати її красу та ресурси. Вона також включає в себе революційне бачення відносин між живим та неживим світом. Лавлок запропонував думку, що сама Земля є живою та розуміє живий та неживий світ як один. Він вказує, наприклад, що значна частина ґрунту й гір на Землі складається з повторно перероблених рослин, комах та інших форм природного світу, які, в свою чергу, забезпечують підтримкою рослин та інші форми життя, які існують нині. Але філософія Гайї не завжди збігається з пи­таннями екологічного руху. Дрібні екологи типово бажали змінити політику й відносини, щоб гарантувати подальше виживання людства. Гайа, з іншого боку, є нелюдяною, та теорія Гайї допускає, що здоров'я планети має значення біль­ше, ніж будь-які окремі види, що тепер мешкають на ній. Лавлок припустив, що ті різновиди, які змогли досягти процвітання, допомагали Гайї регулювати своє існування, в той час як будь-який різновид, який ставить під загрозу тендітний баланс Гайї, як людство в даний момент, може бути знищений.

Підтримання життєздатності екології. Екологи стверджують, що закорені­ле припущення про звичайні політичні кредо, ясно сформульовані фактично всіма пануючими партіями («сірими партіями»), є тією частиною людського життя, яке має необмежені можливості для матеріального зростання й процві­тання. Люди в різних частинах світу насолоджуються рівнем життя, який немо­жливо було уявити п'ятдесят або сто років тому. Наука й техніка постійно ви­рішують такі давні проблеми, як бідність і хвороби, й відкривають нові можливості через телебачення й відео, комп'ютери й роботи, подорожі літаком або навіть космічні подорожі. Однак від обіцянок екоцентричної перспективи необмеженого процвітання й матеріального багатства такі «прихильники зрос­тання», як Герман Делі (1974), назвали це дезінформованою та фундаменталь­ною причиною екологічного лиха. Дійсно, зелені мислителі звичайно змішують капіталізм та комунізм і відображають їх обох як приклади «індустріалізму». Зелена економіка з цього приводу потребує ортодоксальних припущень щодо природи й цілей економічної діяльності, яка заново буде продумана, особливо відносно нашого погляду на Землю та її ресурсів.

Особливо впливовою для екологічного руху є метафора щодо ідеї «Землі — ко­смічного корабля», тому що вона підкреслює поняття обмеженого й небезмежного багатства. Ідею, що Земля повинна бути представлена як космічний корабель, впе­рше запропонував Кеннет Боулдинг (1966). Від перспективи глибинної екології не­долік цієї теорії в тому, що вона втілює антропоцентриське припущення, що плане­та існує, щоб обслуговувати людські потреби: Земля — корабель, наш корабель. Але поняття Землі як космічного корабля дійсно слугує, щоб замінити звичайне ві­рування в необмежені ресурси й необмежені можливості. Боулдинг стверджував, що люди традиційно діяли згідно з такими принципами, нібито вони живуть в «економіці ковбоя», тобто в економіці з необмеженими можливостями, згідно з американським заходом у період визначення кордонів. Боулдинг допустив, що це заохочує, як це було на американському заході, «необачну, експлуатаційну й різку поведінку». Однак космічний корабель — це капсула, отже, він володіє обмежени­ми кінцевими ресурсами. В майбутній «економіці космонавта» люди повинні бу­дуть існувати в конкретних рамках і звертати свою увагу на космічний корабель, який несе їх через космос, частіше.

Проживання на космічному кораблі потребує розуміння екологічних проце­сів, які підтримують життя. Найважливіше, що люди повинні зрозуміти, що ко­смічний корабель «Земля» — закрита система. Відкриті системи отримують енергію та інші внески ззовні; наприклад, усі екосистеми на Землі — водойми, ліси, озера й моря — підтримує Сонце. Такі відкриті системи саморегулюються та мають тенденцію до встановлення природного балансу, або стійкого стано­вища. Але закриті системи, оскільки уявляється Земля космічним кораблем, є явищем «ентропії». Ентропія — міра безладу або розпаду в межах системи. Усі закриті системи мають тенденцію до розпаду, тому що їх не підтримують зов­нішні привнесення. Вони спираються на виключно свої ресурси, стають висна­женими й не можуть бути відновленими. У кінці кінців, як би мудро й обережно люди не поводилися, Земля, Сонце, й взагалі всі планети й зорі будуть висна­жені й помруть. Наприклад, енергія не може перетворюватися нескінченно; ко­жний раз, коли енергія перетворюється, частина її втрачається, й так буде до тих пір, доки енергії взагалі не залишиться. Коли «закон ентропії» застосову­ється до соціально-економічних проблем, то це призводить до радикальних ви­сновків.

Індустріалізм. Цей термін використовують теоретики-енвай- ронменталісти, щоб позначити «суперідеологією», яка включає капі­талізм та соціалізм, ліво- та правоцентриську думку. Як економічна система, індустріалізм характеризується повномасштабним вироб­ництвом, накопиченням капіталу й постійним зростанням. Як філо­софія, він присвячений матеріалізму, цінностям прагматизму, абсо­лютній вірі в науку й поклоніння технологіям. Багато екологів, таким чином, розуміють індустріалізм як «проблему». Однак, екосоціологи звинувачують капіталізм, а не індустріалізм (який ігнорує важливі проблеми, такі як роль власності, прибутку й ринку), тоді як екофемі- нізм стверджує, що індустріалізм має своє походження в патріархаті.

Ніяка проблема не відображає закону ентропії ясніше, ніж «енергетична кри­за». Індустріалізація та масове багатство надали можливість використовувати вугілля, газові та нафтові запаси, які забезпечили паливо для електростанцій, фабрик, моторних автомобілів, літаків і т.д. Це паливо — скам'янілі копалини, які сформовані з розкладених і щільно укладених організмів, які померли в до­історичні часи. Вони також не відновлювальні, тобто якщо вони колись будуть використані, то не можуть бути замінені. У творі «Маленьке гарне» (1973) Е.Ф. Шумакер стверджував, що людство зробило помилку відносно розцінювання енергії як «прибутку», який постійно рухається доверху кожний тиждень та ко­жний місяць, а не як «природний капітал», за рахунок якого воно повинно існу­вати. Ця помилка дала можливість зрозуміти, що енергії буде потрібно з кож­ним часом більше й більше, особливо на промислово розвинутому Заході, коли кінцеві паливні ресурси близькі до вичерпання, й навряд чи їх буде досить до кінця наступного століття. Оскільки космічний корабель прямує до завершення «ери природних корисних копалин», це призводить до розпаду, оскільки не знайдено жодних альтернативних джерел енергії, які компенсують втрату ву­гілля, нафти й газу. Зберігання того, що залишається від наших запасів корис­них копалин, означає запровадження меншої кількості автомобілів, викорис­тання меншої кількості електроенергії й, коротше кажучи, приймання більш кепського рівня життя.

Екологічна економіка — це попередження не тільки про загрози, а й про рі­шення. Ентропія може бути неминучим процесом; однак її ефекти можуть знач­но знизитися або взагалі відкластися, якщо уряди й окремі приватні особи по­важатимуть екологічні принципи. Екологи стверджують, що людство виживе й буде процвітати, якщо визнає, що воно — лише один окремий елемент складної біосфери й що тільки здорова, збалансована біосфера витримає людське існу­вання.