Фріц (£рнст Фрідріх) Шумакер (1911—1977)

Британський економіст й еколог-теоретик, народився в Німеччині. Шу­макер переїздить до Великобританії в 1930 р. як Оксфордський Родо­ський вчений, продовжуючи отримувати практичний досвід в бізнесі та працюючи в журналістиці перед поверненням до академічного життя. Він був економічним радником британської Комісії Контролю й Управ­ління в Німеччині (1946-1950) й Національного Управління вугільної промисловості (1950-1970).

Твір Шумакера «Маленьке гарне: вивчення економіки, якщо б люди мали значення» (1973) відстоював причини виробництва людського масштабу й просунув ідею «буддистської економічної філософії» (еко­номіка, «якщо б люди мали значення»), яка підкреслює важливість ети­ки й «правильних засобів існування». Хоча будучи противником індуст­ріального «гігантизму», Шумакер вірив у «відповідний» масштаб виробництва й був різким захисником «проміжної» технології.

Політика й дії з цього приводу повинні слідувати принципу «підтримання екології», розуміти роль системи, тобто біосфери в цілому, підтримувати її здо­ров'я та продовжувати існування. «Підтримання життєздатності екології» вста­новлює чіткі межі між людськими амбіціями та матеріальними мріями, тому що воно потребує завдати якнайменше шкоди тендітній глобальній екосистемі. На­приклад, усталена енергетична політика після драматичного скорочення корис­них копалин повинна ґрунтуватися на пошуку альтернативних, відновлюваль- них джерел енергії, такої як сонячної енергії, сили вітру або води. Вони за своїм характером життєздатні й можуть розглядатися як «прибуток», а не як «приро­дний капітал». Зелені з цього приводу запропонували, щоб «ера корисних копа­лин» швидше змінилася на «еру Сонця», й намагаються заохочувати уряди, які підтримують дослідження в сфері відновлювальних джерел енергії.

Однак «підтримання життєздатності екології» потребує не тільки раціональ­ного використання природних ресурсів, а й альтернативного підходу до еконо­мічної діяльності. Це те, що Шумакер (1973) намагався запропонувати в його ідеї відносно «економіки буддиста». Для Шумакера «економіка буддиста» ґрун­тується на принципі «правильних засобів існування» та стоїть на абсолютному контрасті із загальними економічними теоріями, які пропонують те, що індиві­ди — не щось інше, як «сервісні максимізатори». Буддисти пропонують, що, в доповнення до загальних товарів та послуг, виробництво полегшує особисте зростання, розвиває навички й таланти й допомагає подолати егоїзм, об'єднуючи обов'язки та заохочуючи людей працювати разом. Таке уявлення просуває економіку по далекому шляху від ідеї створення багатства.

Політичний екологізм. Екологічна політика в усіх своїх формах пов'язана з розширенням етичних поглядів у декількох нових напрямах. Це пов'язано з тим, що традиційна етична система антропоцентрична. Утилітаризм, наприклад, передбачає оцінку «добра» і «зла» з огляду на те, людина відчуває насолоду чи зазнає болю. Оскільки людина прагне отримати максимальну вигоду, вона по­водиться (і повинна поводитись) так, щоб отримати найбільше задоволення чи зазнати якомога менше горя. Якщо у світі, відмінному від людського, інші види, поряд з деревами, рослинами, ґрунтом і т. д., і мають якусь цінність, то вона лише інструментальна, вона є лише засобом задоволення потреб та інтересів людини. Ті самі погляди наявні і в трудових теоріях цінностей, які розвивали такі мислителі, як Джон Локк, Давід Рікардо (1772—1823) та Карл Маркс. У них відмінний від людського світ наділяється цінністю лише тоді, коли він пов'язується з людською працею, або через те, що взаємодія людини й природи сприяє розвитку вмінь людини та підвищує її чутливість.

Одна з етичних проблем, яку намагаються вирішити навіть гуманісти та по­верхневі екологи, пов'язана з нашими моральними обов'язками перед майбут­німи поколіннями. Характерною рисою охорони навколишнього середовища є те, що більшість наслідків наших вчинків стануть відчутні лише через кілька десятиліть чи навіть століть. Навіщо турбуватися про вичерпання корисних ко­палин, якщо на той час коли вони вичерпаються нас уже не буде в живих? На­віщо турбуватись про велику кількість ядерних відходів, якщо покоління, якому доведеться мати з ними справу, ще не народилося? Зрозуміло, що наші інтере­си, інтереси наших рідних