Мюррей Букчин (народився у 1921р.) : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Мюррей Букчин (народився у 1921р.)

Американський анархіст соціальний філософ та екологічний мисли­тель. Букчин був радикальним активістом у русі трудящих у 30-х роках в Америці, він був одним з ранніх соціальних мислителів, які серйозно розглядали екологічні проблеми. Він — заслужений професор Інституту соціальної екології у штаті Вермонт.

Внесок Букчина в розвиток анархізму полягає в тому, що він наго­лошував на потенціалі неієрархічної взаємодії в умовах постдефіциту і на способах поширення ідей децентралізму та спільнот у сучасному суспільстві. Будучи лідером «соціальної екології», він відстоював дум­ку, що екологічні принципи можна застосувати в структурі суспільства та стверджував, що екологічна криза є результатом того, що людське суспільство і природа втратили свою органічну структуру. До головних праць Букчина належать «Анархізм постдефіциту» (1971), «Екологія свободи» (1982) та «Реконструкція суспільства» (1989).

Екофемінізм. Думка про те, що фемінізм пропонує чіткий та цінний підхід до вирішення проблем зелених, розповсюдилася настільки, що екофемінізм став од­ним з головних філософських вчень у сфері екологічної теорії. Екофемінізм ґрун­тується на твердженні, що руйнування екології випливає з патріархату: загрозою для існування природи є не людство в цілому, а чоловіки та інститут чоловічої си­ли. Феміністки, які мають псевдогемафродитичні погляди на людську природу, відстоюють думку, що патріархат спотворив інстинкти та чуттєвість чоловіків, від­діливши їх від «особистого» світу виховання, створення сім'ї та міжособистісних стосунків. Статевий розподіл роботи сприяв тому, що жінки і природа стали підко­рятися чоловікам, які вважали себе їх господарями. З цієї точки зору екофемінізм можна охарактеризувати як особливу форму екосоціалізму. Проте багато екофемі- ністок підтримують ідеї есенціалізму, в якому їх погляди ґрунтуються на визнанні суттєвої різниці між чоловіками і жінками. Таку позицію відстоює, наприклад, Ме­рі Делі в Ген-Екології (1979). Делі вважає, що жінки відділяться від патріархальної культури, якщо вони об'єднаються за своєю «жіночою природою». Думка, що між жінками і природою є внутрішній зв'язок, не нова. Ще в дохристиянських віруван­нях і примітивних культурах земля і природні сили зображалися в образі богині, ця ідея відроджується деякою мірою в гіпотезі Гая.

Сучасні екофеміністки надають великого значення біологічній близькості жінок до природи, особливо наголошуючи на тому факті, що жінки народжують та годують груддю дітей. Той факт, що жінки не можуть бути відірвані від при­родних ритмів та процесів, визначає їх політико-культурну орієнтацію. До цін- ностей звичайної «жінки», таким чином, належать взаємність, співробітництво та виховання, цінності з «м'якими» чи екологічними ознаками. Думка, що при­рода є предметом експлуатації та силою, яку потрібно підкорити, більше харак­терна для чоловіків ніж для жінок, оскільки останні визнають, що природа живе в них і діє через них; вони інтуїтивно відчувають, що особиста реалізація ґрун­тується лише на гармонійних відносинах з природою, ніж на діяльності, спря­мованій проти неї. Отже, падіння патріархату тягне за собою виникнення кар­динально нових відносин між людським суспільством і природою.

Якщо між жінкою і природою існує невід'ємний «природний» зв'язок, то відно­сини між чоловіком і природою зовсім інші. Жінка — це творіння природи, а чоло­вік — творіння культури, його світ штучний, створений людськими руками, ре­зультат людської винахідливості, а не природної творчості. У світі чоловіків інтелект стоїть над інтуїцією, практицизм оцінюється вище ніж духовність, ро­биться більший акцент на повсякденних відносинах ніж на глобальних. З політико- культурної точки зору це виражається у вірі в свої сили, в змагання та ієрархію. Наслідки для навколишнього середовища при цьому зрозумілі. Патріархат, з цієї точки зору, встановлює верховенство культури над природою, остання при цьому є нічим іншим як силою, яку потрібно підкорити та використати в своїх цілях. Руй­нування екології та статева нерівність є компонентами одного процесу, в якому «окультурені» чоловіки керують «природними» жінками.

4. ЕКОЛОГІЗМ У ХХІ СТОЛІТТІ

Перспективи екологізму в ХХІ ст. будуть тісно пов'язані зі станом кризи навко­лишнього середовища та загальним рівнем розуміння проблем навколишнього середовища. Як доказ того, що шкода, яка завдається природі, посилюється (зміна погодних умов, що призводить до глобального потепління, скорочення рівня народжуваності внаслідок забруднення, знищення видів тварин та рослин і т. ін.), то посилюється й пошук альтернативи індустріалізму. Нестійке поло­ження «зелених» партій та груп з питань навколишнього середовища не забез­печує надійного показника того, що екологічні ідеї та цінності мають дійсно си­льні позиції. Однією з основних проблем «зелених» партій є те, що їх супротивники також дотримуються тенденції прихилення до екологічних пи­тань, які до цього були притаманні тільки «зеленим». Також членство та активі­стська база груп з питань навколишнього середовища не відображають більшо­сті в суспільстві та широкого впровадження екологічних практик, таких як перероблення відходів та вживання органічних продуктів харчування. Також помітно, що групи з питань навколишнього середовища та екологічні активісти є помітними фігурами в ХХІ ст., якщо не змінити курсу політики та застосову­ваних практик, що можуть призвести людство та природу до межі знищення.

Ряд проблем взагалі протистоїть екологічній теорії. По-перше, важко зрозу­міти, як екологізм може стати світовою ідеологією. Оскільки країни, що розви­ваються, впевнені, що його структури не дають їм змоги наздогнати Захід, західні країни, що розвинулися за допомогою широкомасштабної індустріалізації, експлуатації обмежених ресурсів і забруднення навколишнього середовища, за­раз намагаються зашкодити цьому. Однак ні розвинуті західні країни, ні країни, що розвиваються, не зможуть повністю прийняти екологічних пріоритетів, оскільки це означає, що вони як основні споживачі енергії та ресурсів повинні відмовитися від того процвітання, яке вони вже мають.

По-друге, індустріалізм та його фундаментальні основи, такі як конкурую­чий індивідуалізм та конс'юмеризм (споживання) укріпили свої позиції ще бі­льше внаслідок економічній глобалізації. Глобалізація в цьому сенсі може роз­глядатися як форма гіперіндустріалізму. Зв'язок між екологізмом та антиглобалізаційним рухом не випадковий.

По-третє, головне послання екологізму зазнає багато перешкод на своєму шляху. Політика помірного чи нульового зростання може бути непривабливою для населення та неможлива як передвиборча програма, так неправильно зрозу­мілою, як зазначив Брамвел у праці «Зникнення «зелених» (1994), тому що кри­зу навколишнього середовища можна подолати тільки в розвиненому та матері­ально процвітаючому суспільстві.

По-четверте, бути «зеленим» може бути просто урбаністичною примхою, формою постіндустріального романтизму. Таким чином, виходить, що турбота про навколишнє середовище є просто тимчасовою реакцією на індустріальний прогрес і обмежується молоддю та багатіями.

Можливо, найбільшим викликом екологізму є масштаб змін, до яких він закли­кає. Екологізм, принаймні у вигляді глибокої екології, є більш радикальним ніж соці­алізм, фашизм, фемінізм або інший політичний рух, що аналізується у цій книзі.

Він не просто вимагає зміни економічної системи або перебудови силових відношень у політичній системі. Він намагається встановити, як мінімум, новий спосіб буття, інший спосіб відчувати та розуміти існування. Більше того, теорії, цінності та намагання повністю протистоять тим, що традиційно домінують в індустріальному суспільстві. Проблемою екологізму є те, що він ґрунтується на філософії, яка зовсім стороння для культури, на яку він має вплинути в разі ус­піху. Хоча це також може бути тим, що приваблює людей до екологізму.

Використана та рекомендована література

Апель К.О. Ситуація людини як етична проблема // Єрмоленко А.М., Апель К.О. Трансформация философии. — М.: Логос, 2001.

Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. — М.: Прогресс- Традиция, 2000.

Бердяев Н.А. О назначении человека. — М.: Республика, 1993. Бердяев Н.А. Философия свободи. Смисл творчества. — М.: Правда, 1989. Био^тика: принципи, правила, проблеми. — М.: ^диториал УРСс, 1998. Био^тика: проблеми, трудности, перспективи ( Материали «круглого стола») // Вопроси философии. — 1992. — № 10.

Борейко В.Е. Прорив в ^кологическую ^тику. — К.: Логос, 2001. Гардашук Т.В. Водокористування як соціокультурний феномен // Водні ресур­си України: екологічний та соціальний виміри. — К.: ВІРА «Інсайт», 2003. Гардашук Т.В. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. — К.: Техпринт, 2000.

Гардашук Т.В. Світоглядні засади та практична спрямованість глибинної екології // Totallogy — ХХІ. Постнекласичні дослідження. — К.: ЦГО НАН України, 2004.

Гардашук Т.В. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації // Практична філософія. — 2001. — № 1.

Гор А. Земля у рівновазі. Екологія і людський дух. — К.: Інтерсфера, 2001.

Деркач В. Трансформація поняття «екологія» в сучасному світоглядному кон­тексті //Концептуальні виміри екологічної свідомості. — К.: ПАРАПАН, 2003.

Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілі­зації. — К.: Лібра, 2001.

Кассирер ^. Избранное. Опьіт о человеке. — М.: Гардарика, 1998.

Кисельов М.М. Екологічна свідомість як феномен освітянського процесу //Філософська думка. — 2005. — № 2.

Кисельов М.М. та ін. Методологія екологічного синтезу: Єдність людино- та природоохоронних аспектів. — К.: Наук. думка, 1995.

Кисельов М.М. Філософія екології та гуманітарна освіта // Наукові і освітянські методології та практики. — К.: Софія-Оранта, 2003.

Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000.

Кисельов Н.Н. и др. Социально-правовье аспекть клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2002.

Кисельов Н.Н. Мировоззрение и екология. — К.: Наук. думка, 1990.

Концептуальні виміри екологічної свідомості. — К.: ПАРАПАН, 2003.

Майєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільного сві­ту. — К.: Лібра, 2004.

Попович М.В. Розум, воля і почуття // Філософська і соціологічна думка. — 1995. — № 11-12.

Поттер В.Р. Био^тика: мост в будущее. — К.: Издатель Вадим Карпенко.

Сидоренко Л.І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та філософські ракурси. — К.: ПАРАПАН, 2002.

Bahro, R. (1982) Socialism and Survival. London: Heretic Books.

Bahro, R. (1984) From Red to Green. London: Verso| New Left Books.

Boulding, K. (1966) The Economics of the Coming Spaceship Earth', in H/ Jarrett (ed.), Environmental Quality in a Growing Economy. Baltimore: Johns Hopkins Press.

Bramwell, A. (1989) Ecology in the Twentieth Century: A History. New Haven, CT and London: Yale University Press.

Bramwell, A. (1994) The Fading of the Greens: The Decline of Environmental Poli­tics in the West. New Haven, CT: Yale University Press.

Capra, F. (1982) The Turning Point. London: Fontana (Boston, MA: Shambhala, 1983).

Capra, F. (1997) The Web of Life: A New Synthesis of Mind and Matter. London: Flamingo.

Ehrlich, P. and A. Ehrlich (1970) Population, Resources and Environment: Issues in Human Ecology. London: W.H. Freeman.

Ehrlich, P. and R. Harriman (1971) How to be a Survivor. London: Pan.

Goodin, R.E. (1992) Green Political Theory. Oxford: Polity Press.

Inglehart, R. (1977) The Silent Revolution: Changing Values and Political Styles.

Leopold, A. (1968) Sand County Almanac. Oxford: Oxford University Press.

Levelock, J. (1979) Gaia: A New Look at Life on Earth. Oxford and New York: Ox­ford University Press.

Levelock, J. (1988) Men and Gaia, in E. Goldsmith and N. Hilyard (eds), the Earth Report. London: Mitchell Beazley.

Regan, T. (1983) The Case for Animal Rights. London: Routledge & Kegan Paul.

Singer, P. (1976) Animal Liberation. New York: Jonathan Cape. Розділ 2