Бетгі Фрідан (народилася 1921) : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Бетгі Фрідан (народилася 1921)

Американська феміністка, політична активістка, яку нерідко вважають матір'ю жіночої лібералізації. Її книга «Жіноча містика» (1963) нерідко розцінюється як така, що започаткувала другу хвилю фемінізму. В 1966 р. вона допомогла організувати Національну Організацію Жінок (NOW) та стала її першим президентом.

Фрідан критикувала культурні міфи, які підтримували жіночу прив'язаність до домогосподарства, наголошуючи на почутті розчаруван­ня та відчаю, які турбували провінційних американських жінок, обмеже­них роллю домогосподарок та матерів. Її метою було розширення кар'єрних та освітніх можливостей для жінок, за що була розкритикована радикальними феміністками за концентрування уваги на жінках серед­нього класу, ігноруючи патріархальні структури в «приватній» сфері. В Книзі «Друга хвиля» (1983) Фрідан зосередила увагу та тому, що надмір­не концентрування уваги на понятті «особистісності» може відвернути увагу жінки від важливості виховання дітей, важливості дому, сім'ї.

До 1960-х років ідея, що фемінізм повинен сприйматися як ідеологія з її вла­сними правилами, була досить суперечливою. Більш імовірно, що фемінізм сприймався б як похідна від лібералізму чи соціалізму, а саме точкою, де осно­вні цінності та теорії цих двох ідеологій можуть бути застосовані до гендерних аспектів. Розвиток радикального фемінізму змінив це, оскільки радикальні фе- міністи проголосили гердерні поділи важливою політичною проблемою, що аб­солютно не могла бути сприйнята традиційними ідеологіями. Традиційні ідео­логії розглядалися відповідно.

Жіночий рух більше проявлявся в країнах, де демократичний режим не був розвинутим, жінки вимагали прав, якими в більшості країн уже давно користу­валися їхні чоловіки та сини. У США жіночий рух зародився 1840-х роках і був частково причиною впливу кампанії заборони рабства. Знаменита конвенція Сенеки Фоллс, прийнята в 1848 р., відзначала зародження жіночого руху в США. Вона прийняла «Декларацію ставлення», написану Елізабет Кейді Стен- тон (1815—1902), яка свідомо була пронизана мовою та принципами Декларації Незалежності, й закликала, поміж усього іншого, до права жіночого виборчого голосу. Національна організація жінок за право голосу на чолі з Елізабет К. Стентон та Сьюзен Б. Ентоні (1820—1906) була заснована в 1869 р. та злила­ся з Американською організацією жінок за право голосу в 1890 р. Подібні рухи 468 розвивалися і в інших країнах Заходу. У Великобританії організований рух роз­вивався протягом 1850-х років. У 1867 р. Палата Представників відхилила пер­шу пропозицію про права жінок голосувати (додаток до Другого Акту Реформ, запропоновану Джоном-Стюартом Міллем). Британський рух за право жінок голосувати швидко набував принципів бойової тактики після створення в 1903 р. Жіночої Соціальної та Політичної Спілки на чолі з Еммеллін Панкхурст (1858—1928) та її донькою Кріс Табель (1880—1958). З Парижа, Панкхурсти координували кампанію прямої дії, в якій борці за право жінок; голосувати вла­штовували масові атаки на власність, та здійснили серію добре організованих публічних демонстрацій як неадекватні засоби для підвищення ролі жінок і на­віть, подекуди, були розкритиковані за приховування патріархальних відношень і припущень. Попри все, нова ідеологія фемінізму була перехідною ідеологією, яка поєднувала з самого початку три широкі традиції: ліберальний фемінізм, марксистський, або соціалістичний, фемінізм та радикальний фемінізм. Сучасні «серцевинні» феміністичні традиції мають суперечливі конкуруючі традиції, які породили гібридні течії фемінізму, і ще декілька феміністичних напрямів з'явилися з 1980-х років. Усе це дає підставу стверджувати, що фемінізм як ідейно-політичний рух характеризується більше суперечностями, ніж схожос­тями. Та як би там не було, можна виокремити коло «спільного підґрунтя» фе­мінізму та найважливіші базові засади:

•  публічний/приватний поділ;

•  патріархія;

•  стать;

•  рівність та відмінність.