2. БАЗОВІ ЗАСАДИ ФЕМІНІЗМУ

магниевый скраб beletage

Публічний/приватний поділ. Традиційні уявлення про те, що є «політичне», розташовують політику швидше як сферу публічного, а не приватного життя. Політика зазвичай сприймалася як діяльність урядових інституцій, політичних партій, впливових груп та публічних дебатів більшості в публічній сфері. Сі­мейне життя та особисті відносини зазвичай вважалися частиною приватної сфери, а відтак вважалися неполітичними. Сучасні феміністи, попри це, напо­лягають на тому, що політичне має місце і в соціальних групах, і не обмежу­ється діями виключно урядових чи інших публічних установ. Політика існує завжди і всюди, де існує конфлікт. Міллер (1970) для прикладу, дає дефініцію політики як «структурно-силових відносин, врегулювань, коли одна група осіб спрямовує поведінку інших». Відносини між урядом і громадянами є відпові­дно суто політичними, але так само і відносини між роботодавцем і робітни­ком у межах фірми, а також відносини в межах сім'ї, між чоловіком та дружи­ною, між батьками.

Дефініція поняття «політичне» у фемінізмі не є особливо академічним аспе­ктом. Феміністки стверджують, що статева нерівність була збережена виключно

через статевий поділ праці в суспільстві, який розглядався як явище природне, я не політичне. Ця думка висвітлена в заголовку до книги Д.Б. Альштайн «Публі­чні чоловіки. Приватні жінки» (1981). Традиційно публічна сфера життя, пов'язана з політикою, мистецтвом, літературою належала чоловікам, тоді як жінки були обмежені абсолютно приватною сферою життя — сім'єю та домаш­німи проблемами. Якщо політика існує лише в політичній сфері, то роль жінок та питання статевої рівності залишаються поза політичною увагою. Жінки, прив'язані до господарських турбот та піклування про дітей, виключені з полі­тичної сфери.

Феміністки прагнуть стерти поділ на публічних чоловіків та приватних жі­нок. Попри те, вони не завжди впевнені в тому, що саме означає стерти цей по­діл, що може бути досягнуто і яких цілей можна бажати досягнути. Радикальні феміністки були найбільшими противниками того, що політика зупиняється пе­ред вхідними дверима, і навпаки, стверджували, що власне особисте (персона­льне) і є політичним. Відповідно і приниження фінок в усіх сферах життя в усіх відношеннях бере початок із сім'ї. Разом з тим радикальні феміністки постави­ли питання для аналізу, що ж саме можна назвати щоденною політикою. Це включає поняття громадського статусу сім'ї, поділу господарських обов'язків і політику особистої та статевої поведінки. Для деяких феміністок скасування поділу на приватне і публічне означає перенесення обов'язків приватної сфери на певні представницькі органи. Для прикладу тягар виховання дітей має бути полегшений для жінок більшою соціальною допомогою або забезпеченням са­дочків чи ясел на робочих місцях. Ліберальні феміністки виступають проти по­ділу на публічне і приватне через неможливість доступу жінок до публічних сфер, таких як освіта чи політика, але в той же час застерігають проти політику - вання приватного життя, яке згідно з ліберальними теоріями, є серою особисто­го вибору та свободи.

Патріархія. Феміністки вважають, що стать, подібно соціальному класу, ра­сі чи релігії є аспектом соціального розколу. Радикальні феміністки стверджу­ють, що саме стать є найглибшим і найбільш заполітизованим поділом суспіль­ства. Відтак феміністки розвивали теорію статевої політики, подібно до того, як соціалісти розвивали класову теорію. Вони проводили паралель між статевим та расовим гнітом. Попри те, традиційні політичні теорії здебільшого відмовляли­ся визнавати стать як політично важливу категорію. В результаті феміністкам довелося розвивати нові теорії, для того щоб довести, що суспільство основане на системі статевого гніту та нерівності.

Феміністки використовують концепцію патріархії для описання силових від­носин між чоловіком та жінкою. Термін дослівно означає правління батька (раїег на латині означає батько) і може відноситися виключно до зверхності чо­ловіків/батьків у сім'ї і відповідно підпорядкування дітей і жінок їм. Деякі фе­міністки вживають термін патріархії лише для опису структури сім'ї та перева­ги чоловіка в ній, тоді як терміни чоловіча зверхність та домінантність чоловіків описують гендерні відносини в суспільстві в цілому. Все ж фемініст­ки вважають, що прерогативи чоловіків у сім'ї означають і їх переважаюче ста­новище в суспільстві. Багато хто стверджує, що патріархальна сім'я лежить в основі систематичного процесу переважання чоловіків, і що це породжує пере­вагу чоловіків у всіх інших сферах життя: освіті, роботі, політиці. Відповідно патріархія вживається в широкому значенні правління чоловіків як у сім'ї, так і в суспільстві. Міллет (1970), наприклад, описала патріархальне правління як та­ке, де чоловіча половина населення управляє жіночою. Вона запропонувала, що патріархія складається з двох принципів: «чоловіки домінують над жінками, старші чоловіки домінують над молодшими». Відповідно патріархія є ієрархіч­ним суспільством, яке характеризується як статевим, так і віковим гнітом.

Концепція патріархії дуже широка. Феміністки можуть вважати, що чоловіки переважають над жінками в усіх суспільствах, але форма й рівень переваги не­однакові в різних культурах і в різні періоди. У всякому разі в західних країнах соціальна позиція жінок значно покращилася в ХХ ст. в результаті досягнення права голосу та ширшого доступу до освіти, змін у законах про одруження та розлучення, легалізації абортів та ін. Попри те, в країнах, що розвиваються пат­ріархія досі приймає огидні навіть жорстокі форми: 80 мільйонів жінок, здебі­льшого в Африці, досі піддаються гнобленню, жоновбивство й нині відбуваєть­ся в Індії, а практика викупу нареченої робить народження дівчинки неприєм­ною звісткою.

Феміністки все ж не дійшли одностайного аналізу патріархії. Ліберальні фе­міністки вживають термін у межах розумного для привернення уваги до не­справедливого поділу прав у суспільстві. Патріархією вони пояснюють недоста­тню представленість жінок на вищих посадах у політиці, бізнесі, професійному та публічному житті. Соціалістичні феміністки наголошують на економічних аспектах патріархії. На їх погляд, патріархія співпрацює в тандемі з капіталіз­мом, а статеве підпорядкування та класова нерівність є внутрішньо-пов'язаною системою гніту. Деякі соціалістичні феміністки взагалі заперечують термін як такий, на підставі того, що статева нерівність має мало спільного з класовою системою — капіталізм, а не патріархія є головним аспектом. Радикальні фемі­ністки особливо наголошують на патріархії. Вони вбачають у ній систематизо­ване, інституціоналізоване переважання чоловіків над жінками, яке зароджуєть­ся ще в сім'ї. Патріархія відображає, що модель переважання чоловіків та підпорядкування жінок у суспільстві в цілому є безпосереднім відображенням структури, що діє в домашній сфері життя.

Стать та гендер. Найбільш звичні антифеміністичні заклики, розвинуті кон­серваторами, стверджують, що гендерний поділ суспільства є природним — чо­ловіки та жінки всього лиш виконують ті ролі, які призначені їм природою. Жі­ноча фізична та анатомічна будова тіла робить її придатною для виконання домашньої ролі в суспільстві, тобто «біологія — це доля». На практиці всі поді­бні твердження є незмістовними. Хоча чоловіки-шовіністи і стверджують, що жіночий мозок менший, проте в пропорції до жіночого тіла він значно більший, що зазвичай і визначає рівень інтелекту. Жінки фізично слабші за чоловіків, з менш розвинутою мускулатурою. До певної міри це відображає і соціальні фак­тори: чоловіки займаються фізичною, не домашньою працею, займаються спор­том для підтвердження стереотипної мускулатурної будови тіла. Та якщо будо­ва тіла і є важливою в сільськогосподарському та індустріальному суспільстві, вона не має значення в розвинутому суспільстві, де машинне устаткування ви­являється більш ефективним, ніж фізична праця. І справді, важкі, мускулисті чоловіки можуть бути просто непотрібними в сучасному світі роботів та машин. У будь-якому випадку, фізична праця, притаманна чоловічому тілу, застосову­валася лише представниками нижчого статусу, а не привілейованого. Ще один біологічний фактор, який часто визначав позицію жінок у суспільстві, це їхня здатність народжувати дітей. Безперечно, дітонародження є унікальною власти­вість жіночого організму, поряд з процесами менструацій та вигодовування груддю. Попри те, ці факти ніяк не можуть позбавляти жінок певних прав чи визначати їх соціальну позицію. Жінки можуть бути матерями, але не тільки вони повинні виконувати обов'язки материнства: ростити, виховувати та навча­ти дітей, присвячуючи себе домашнім турботам. Зв'язок між дітонародженням та вихованням дітей є більш культурологічним, ніж біологічним: від жінок че­кають, що вони залишаться вдома, виховуватимуть дітей та доглядатимуть за домом лише через традиційну структуру домашнього життя. Домашні обов'яз­ки можуть бути передані чоловікам, або ж вони можуть бути поділені між чо­ловіком і дружиною в так званих «симетричних» сім'ях. Більше того, виховання дітей може перебрати на себе держава чи суспільство або це може бути переда­не родичам у великих сім'ях.

Феміністки традиційно боролися з біологічною долею, гостро розділяючи по­няття статі та гендеру. Стать відносить до біологічного поняття відмінності між чоловіками та жінками, ці відмінності є природними і незмінними. Найважливі­шими статевими відмінностями є ті, що відносяться до репродукції. Гендер же від­носиться до поняття культурологічного і відображає різні ролі, які суспільство приписує чоловікам і жінкам. Гендер здебільшого нав'язується поняттями «чолові­чої поведінки» та «жіночності». Як стверджує Сімона Бенуар, «жінками стають, а не народжуються». Патріархальні ідеї розмивають різницю між статтю та гендером і підсумовують, що всі соціальні відмінності між чоловіками й жінками закладені в біологічних відмінностях. На противагу цьому, феміністки заперечують будь-який необхідний чи логічний зв'язок між статтю та гендером і вважають, що статеві відмінності є соціально чи політично спровокованими.

Більшість феміністок вважають, що статеві відмінності між чоловіками і жі­нками не досить великі, і не пояснюють, а тим більше не виправдовують генде- рних розбіжностей. В результаті людська природа розглядається як андрогенна, поєднуючи ознаки обох статей. Усі людські істоти, незалежно від статі, мають генетичну спадщину, наслідувану від матері та батька, а відтак втілюють суміш як чоловічих, так і жіночих характеристик та рис. Такий погляд не виключає то­го, що відмінності є біологічним фактом життя, але наполягає на тому, що це не має жодного соціального, політичного чи економічного значення. Судити чоло­віків і жінок варто не за статтю, а за особистістю. Отже метою фемінізму є до­сягнення безгендерної «особистісності». Встановлення концепції гендеру, яка відділила поняття біологічної статі, стало переломним кроком у розвитку фемі­ністичної теорії. Це не тільки виокреслило ймовірність соціальних змін (соціа­льно стверджені ідентифікації можуть бути змінені або стерті), а й привернуло увагу до процесу, через який жінки пригнічувалися та позваблялись прав. Хоча багато феміністок визначали поняття статі і гендеру як переможні, інші їх засуджували. Ці позиції були пов'язані з двома основними напрямами. Перший, розвинений так званими відмітними феміністками, стверджував, що існують безза­перечні відмінності між чоловіками і жінками. З цієї «есенціалістської» позиції со­ціальні та культурні характеристики відображають глибинні біологічні відмінності. Та все ж така думка відрізняється від консервативної антифеміністичної в тому, що бере до уваги позитивні жіночі якості, такі як виховання дітей, інтуїцію та співпра­цю, а не негативні, що асоціюються з підкоренням та підпорядкуванням. Друга атака та розрізнення статі та гендеру спрямована проти самих категорій. Постмо- дерні феміністки поставили під запитання, чи поняття статі настільки абсолютно біологічне, як його вважають. Для прикладу, риси «біологічного материнства» притаманні далеко не всім представницям жіночої статі: деякі жінки не можуть на­роджувати дітей, деякі не мають сексуального потягу до чоловіків і т. д. Якщо іс­нує біологічно-культурний континуум, а не біологічно-культурний поділ, то кате­горії чоловіка й жінки стають більш-менш арбітражними, а концепція статі та гендеру стає безнадійно заплутаною.

Порівняльна характеристика ставлення до гендеру

Ліберали традиційно ставилися до відмінностей між чоловіками та жінками як сфери приватної та особистої переваги. В публічному та політичному житті всі люди розглядаються як особистості, а по­няття гендеру є недоречним, як і поняття етнічності чи класу. В цьому плані індивідуалізм є «сліпо гендерним».

Консерватори традиційно наголошували на політичній і соціаль­ній перевазі гендерного поділу, стверджуючи, що вони розуміють, що статевий поділ праці між чоловіками і жінками є природнім та немину­чим. Гендер відповідно є одним із факторів, який надає суспільству йо­го органічного та ієрархічного характеру.

Соціалісти, як і ліберали, рідко ставилися до гендеру як до полі­тичної категорії. Якщо гендерні відмінності великі, то це зазвичай ві­дображає наявність економічної і класової нерівності.

Фашисти вбачали в гендері фундаментальний поділ усього люд­ства. Чоловікам належить монополізувати лідерство і прийняття рішень, тоді як жінки повинні займатися виключно домашніми справа­ми, займаючи другорядні, доповнювальні позиції.

Феміністки вбачають у понятті гендеру здебільшого культурні та політичні відмінності, на відміну від біологічних, статевих відмін­ностей. Відповідно, гендерні відмінності є способом прояву чоловічої зверхності. Відмінні феміністки все ж можуть стверджувати, що ген- дер є психологічно-біологічною прірвою між чоловічими і жіночими яко­стями і можливостями.

Релігійні фундаменталісти зазвичай ставляться до гендеру як до Божого поділу, який відтак є надзвичайно важливим у соціальному та політичному поділі. А тому патріархальна структура та лідерст­во чоловіків сприймається як природне і бажане.

Рівність та відмінність. Попри те, що метою фемінізму є ліквідація патрі­архії і подолання статевого гніту, феміністки не завжди чітко знали, що це означає, і як цього досягнути. Традиційно жінки вимагали рівності з чоловіка­ми і до цієї межі фемінізм нерідко характеризується як рух за досягнення ста­тевої рівності. Також аспект рівності має свої недоліки: феміністки охопили контрастні поняття рівності, а деякі навіть повністю відкинули, наприклад, рі­вність на користь ідеї відмінності. Ліберальні феміністки борються за законну та політичну рівність із чоловіками. Вони підтримують ідею рівноправності, яка дасть змогу жінкам змагатися з чоловіками в публічному житті на рівних правах, незалежно від статі. В цьому плані рівність означає однаковий доступ до публічної сфери життя. Соціалістичні феміністки, на противагу, стверджу­вали, що рівні права можуть бути марними, якщо жінки не користуватимуться такою самою соціальною рівністю. В цьому плані рівність означає передусім поняття економічного характеру, акцентуючи увагу на власності і поняттях розрізнення оплачуваної та неоплачуваної праці. Радикальні феміністки, в свою чергу, здебільшого занепокоєні рівними позиціями в сім'ї та особистому житті. В цьому випадку поняття рівності присутнє в аспектах виховання дітей та інших домашніх обов'язків, контроль за власним тілом, статеве задоволен­ня та самовираження.

Попри всі відмінності між цими позиціями, їх об'єднує те, що поняття «ген- дерної відмінності» розглядається в негативному світлі. Форми фемінізму, що борються за рівноправність прив'язують поняття відмінності до поняття патріа­рхії, вважаючи це проявом гніту та підпорядкування. З цієї точки зору проекти феміністок розглядаються як такі, що мають на меті звільнити жінок від «від­мінності». Однак інші феміністки більше вітають відмінність як рівність. Від- міннісні феміністки сприймають поняття рівності як таке, що є небажаним і не­рівноправним. Бажання стати нарівні з чоловіком означає, що жінки прагнуть бути ідентифікованими чоловіками, і що вони зіставляють свою мету, виходячи з того, хто ж такі чоловіки і чого вони прагнуть. Відповідно, бажання рівності виражає бажання «бути як чоловіки». Хоча феміністки прагнуть скинення пат­ріархії, багато з них застерігають від загрози моделювання жінок на чоловіків, що означатиме перебирання притаманних чоловічій частині людства якостей, таких як поведінка, змагання та агресії. Для багатьох феміністок поняття визво­лення означає бажання досягти самоствердження як жінки, іншими словами бу­ти визначеними як жінки.

Відмітні феміністки відповідно стають на «прожіночу» позицію, яка ствер­джує, що статеві відмінності таки мають політичне і соціальне значення. Це ґрунтується на есенціалістському понятті, що жінки та чоловіки фундаменталь­но відмінні на психологічно-біологічному рівні. Природа змагання та агресії, притаманна чоловікам, та креативна, творча природа жінок вважаються відо­браженням гормональних та інших сексуальних відмінностей, а не відображен­ням соціальної структури суспільства. Ідеалізація андрогенності й особистосно- сті та ігнорування статевих відмінностей також вважається помилковим. Жінки повинні визнавати та гордитися особливостями жіночності і повинні прагнути самовизначення не як «безстатеві» істоти, а як розвинені, впевнені в собі жінки. У формі культурного фемінізму, це знайшло своє відображення в акцентуванні на жіночій ручній праці, мистецтві та літературі, на процесах, унікальних в усіх жінок, як дітонародження, материнство та менструація, які об'єднують їх у «се- стринства».

Протиріччя у фемінізмі

Прибічники рівноправності

Прибічники відмінності

Ендрогенність

Есенціалізм

Особистісність

Сестринство

Права людини

Права жінок

Гендерна рівність

Статеві відмінності

Зменшують відмінність

Вітають відмінність

Статево-гендерний поділ

Стать прирівнюється до гендеру

Перехідні межі біології

Охоплюють біологію

Пролюдські

Прожіночі

Чоловікам можна пробачити

Чоловіки є проблемою