4. ФЕМІНІЗМ У ХХІ СТОЛІТТІ

магниевый скраб beletage

З певних поглядів, феміністичні теорії досягли свого високого розвитку та ра­дикальності в 1960-х та на початку 1970-х років. З того часу жіночий рух пішов на спад активності і стало досить модно обговорювати появу «постфемінізму». Безсумнівно, фемінізм спричинив ряд складностей. Насамперед жіночий рух став розділеним та неоднорідним, і насправді, дехто вже сумнівався в тому, чи жіночий рух мав на той час якесь значення. Хоча феміністки і були об'єднані єдиною метою збільшення прав жінок, їхні погляди розходилися в питаннях, як цього можна досягнути і що це взагалі означало. Вже довгий час існували поді­ли між реформістськими та революційними феміністками, між радикальними та соціалістичними феміністками, та між надзвичайно конфронтаційними позиці­ями сепаратистського та лесбійського фемінізму. Та все ж вони знову розпо­всюджуються, оскільки пов'язані з такими поняттями, як проституція, порног­рафія, цензура, аборти, материнство, раса та національність, достаток і т. д. Наявність такого широкого спектра спільних проблем стає більше доказом сили фемінізму, а не його слабкості. Це також може слугувати для виокремлення то­го факту, що фемінізм перейшов від політичного руху до політичної ідеології, оскільки, як і інші ідеології, складається з широкого спектра течій, які часто є взаємопротиставними.

Подальшою проблемою є те, що особливо в 1980-х та 1990-х роках фемінізм діяв виключно в умовах ворожого політичного оточення. В ісламських країнах перевага фундаменталістів відобразилася в насильницькому відділенні жінок від політичної та публічної сфери життя, заборони їх політичних прав та повер­нення до практики вуалі.

Консервативний хід проти фемінізму також простежувався і на індустріаль­ному заході. Адміністраціями Тетчер та Рейгана в 1980-х роках, наприклад, бу­ло розгорнуто антифеміністичну пропаганду, котра своїх закликах повернення до традиційних сімейних цінностей мала на меті вплинути на повернення жінок до їх традиційних обов'язків матерів та господарок. Нові права намагалися від­новити просімейні традиції та цінності не лише тому, що вони розглядалися як природні, а й тому, що вони розглядалися як основа соціальної стабільності та порядку. Так, у збільшенні кількості злочинів та проявів вандалізму серед підлітків були звинувачені матері, які працювали. Також у США та Великобританії одинокі матері звинувачувалися в тому, що ставили під загрозу цінності тради­ційної сім'ї та створювали межу достатку. Це приклади того, на що посилалася Сьюзан Фалуді у своїй книзі «Вільний хід» (1991) як на «синдром звинувачення фемінізму». В той же час такі прояви антифемінізму означали прихований ком­плімент усьому жіночому руху. Спроби відновити традиційні соціальні та релі­гійні цінності відображали успіх фемінізму в спонуканні жінок ставити під сумнів існуючі поняття та традиційні статеві ролі.

ПРОТИРІЧЧЯ У ФЕМІНІЗМІ

Радикальний фемінізм

Ліберальний фемінізм

Лібералізація жінок

Емансипація жінок

Патріархія

Гендерна нерівність

Сестринство

Індивідуалізм

Особисте і є політичним

Традиційна політика

Трансформація приватної сфери

Публічно/приватний поділ

Гендерна рівність

Доступ до публічної сфери

Статева політика

Рівні права та можливості

Революційні зміни

Реформи та поступовість

Підняття свідомості

Політичний активізм

Фемінізм у ХХІ ст. також зіткнувся з проблемою того, що більшість постав­лених перед феміністичним рухом цілей були вже досягнуті, чи були в процесі цього, що й стало основою постфеміністичної критики. Як тільки право голосу було виграним на початку ХХ ст., друга хвиля фемінізму піднялася в багатьох країнах з питань легалізації абортів, рівних законних прав, антидискримінацій- них законів і ширшого доступу до освіти та політичного і професійного життя. Дехто навіть передбачає, що фемінізм завершиться тільки тоді, коли з'явиться нова порода чоловіків, — вже не шовіністичні чоловіки минулого, але нові чо­ловіки, які змирилися б із жіночними елементами своєї сутності та перейняли б на себе частину домашніх турбот у так званих симетричних сім'ях. Чоловіки стверджують, що процес пішов надто далеко і що вони самі стали жертвами ге- ндерної політики і вже аж ніяк не є бенефіціями. Сконфронтовані зменшенням важливості традиційної чоловічої ролі в суспільстві, ставши перед лицем зрос­таючої конкуренції з боку жінок на роботі, позбавлені свого статусу годуваль­ників сім'ї, чоловіки побоюються, що вони, а особливо молоде покоління чоло­віків, відступлять до позиції культурної байдужості до подальших досягнень, через нездатність справитися з майбутнім, що належатиме жінкам.

Опинившись перед лицем таких викликів, жіночий рух, безперечно, прой­шов процес дерадикалізації. Воєнне та революційне крило руху стало маргіона- лізоване, а феміністична література відображає чіткі докази перегляду позицій. «Друга хвиля» Фрідан (1983) і «Стать та доля» Грір (1985) відзначали важли­вість дітонародження та материнства і відвели критиків від радикального фемі­нізму, які частково захищали поняття традиційної сім'ї. Більше того, нові фемі­ністичні мислителі в більшості є такими, що борються з традиційними віруванями і уявленнями, та менш політично радикально настроєні, ніж їхні од­нодумці в 1960—1970-х роках. Для прикладу, Каміл Пагліа (1990) критикувала погляд на жінок як на жертв, та наполягала на тому, щоб жінки брали на себе більшу відповідальність за свою статеву поведінку.

Центральним уявленням постфемінізму є те, що всі очевидні форми гніту над жінками вже подолані, а відтак суспільство вже не розглядалося як патріархальне. Без сумніву, значно збільшилася кількість жінок, які працюють і обіймають поса­ди, і в більшості західних країн це є заміжні жінки. Та попри занепокоєння про зниження чоловічих позицій, саме жінки обіймають більшість низькооплачуваних посад, посад низького статусу та робіт понад норму. Жінки також мають менший контроль над власним тілом через усталені стереотипи жіночності та краси, що іс­нують у суспільстві, а також замають другорядні позиції в шлюбах та менше пред­ставлені на високих посадах у суспільстві. У книзі «Всі жінки» (1999) Грір запере­чувала позицію, що жінки вже всього досягли, стверджуючи, що вони зрадили позиції лібералізації та задовольнилися своєрідною рівністю, більше схожою на асиміляцію, тобто стали схожими на чоловіків. Це виявляє здатність патріархії від­новлюватися покоління за поколінням. Очевидно, що фемінізм існуватиме доти, доки існує патріархія. Попри те, основним завданням фемінізму в ХХІ ст. є встано­влення цілісності та постійності третьої хвилі фемінізму, здатної визначити змінну природу гендерних відносин та викрити мету постфемінізму.

Використана і рекомендована література

Берн Ш. Гендерая психология. — М., 2001.

Берто Д. Семейньїе межпоколенньїе трансмиссии: опьіт сравнительного ана- лиза // Психоанализ и науки о человеке. — М.: Прогресе, 1996.

Довженко В. Управління гендерними процесами в Україні та шляхи його вдоско­налення // Матеріали Другої міжнародної наукової практичної конференції.

Кісь О. Моделі конструювання тендерної ідентичності жінки в сучасній Україні.

Менегетти А. Женщина третьего тьісячелетия. — М., 2001.

Основи теорії гендеру: Навчальний посібник. — К.: К.І.С., 2004.

Павличко С. Фемінізм. — К., 2002.

Beasley, C. (1999) What is Feminism? London: Sage.

Bryson, V. (2003) Feminism Political Theory: An Introduction, 2nd edn. Basing- stoke: Palgrave Macmillan.

Charvett, J. (1982) Feminism. London: Dent.

Freedman, J. Feminism. Buckingham and Philadelphia, PA: Open University Press.

Mitchell, J. Psychoanalysis and Feminism. London: Penguin.

Mitchell, J. Women's Estate. Harmondsworth; Penguin.

^ole, D. (1993) Women in Political Theory: From Ancient Misogyny to Contempo­rary Feminism, 2nd edn. Hemel Hempstead: Harvester Wheatsheaf.

Розділ 3