2. ІНТЕРГАТИВНА ІДЕОЛОГІЯ?

У 1960-х роках з'являється нова хвиля інтересу до вивчення ідеологічних фе­номенів (певною мірою спровокована твердженнями про «кінець ідеології»). В результаті до початку XXI ст., за словами Майкла Фрідена, «ми спостерігаємо аж ніяк не кінець ідеології, а дійсний вибух інтересу до неї, й одночасно помітні зміни в інтерпретації цього поняття».

У 1964 р. вийшов збірник «Ідеологія й невдоволення» за редакцією Девіда Аптера. У відповідь на тезу про «кінець ідеології» автори збірника запропону­вали нове трактування цього «застарілого» терміна. До збірника увійшли відома стаття Кліффорда Гірца «Ідеологія як культурна система» та дослідження Пи­липа Конверса про характер систем переконань еліт і масових груп. Майже в цей самий час вийшли праці Роберта Лейна, також присвячені вивченню ідео­логії на рівні масових переконань. Відбувається переключення інтересу з при­чин і наслідків ідеології на механізми її функціонування

Зокрема в праці К. Гірца «Ідеологія як культурна система», запропоновано нове розуміння ідеології як своєрідних символічних матриць — схематичних образів соціального устрою, що допомагають координувати поводження. «Ідео­логія, — за словами Гірца, — уможливлює існування автономної політики, то­му що вона постачає нас авторитетними концепціями й осмисленими, перекон­ливими образами, за допомогою яких ми можемо що політику сприймати». Ідеології виявляються «картами проблематичної соціальної реальності й матри­цями, на підставі яких формується колективна свідомість».

На рівні соціуму ідеологія проявляється як широкий набір символічних форм (тобто не тільки ідей, а й образів, дій і навіть речей — усього, що може бути наді­лено змістом). На рівні індивідів — не тільки у вигляді більш-менш усвідомлених переконань, а й інтерпретативних кодів, які засвоюються в процесі соціалізації й найчастіше не піддаються рефлексії. Нарешті, «ідеологічними», відповідно до но­вих інтерпретацій, є не символічні форми й інтерпретативні коди самі по собі, а те, як вони працюють у конкретних к