2. ІНТЕРГАТИВНА ІДЕОЛОГІЯ?

У 1960-х роках з'являється нова хвиля інтересу до вивчення ідеологічних фе­номенів (певною мірою спровокована твердженнями про «кінець ідеології»). В результаті до початку XXI ст., за словами Майкла Фрідена, «ми спостерігаємо аж ніяк не кінець ідеології, а дійсний вибух інтересу до неї, й одночасно помітні зміни в інтерпретації цього поняття».

У 1964 р. вийшов збірник «Ідеологія й невдоволення» за редакцією Девіда Аптера. У відповідь на тезу про «кінець ідеології» автори збірника запропону­вали нове трактування цього «застарілого» терміна. До збірника увійшли відома стаття Кліффорда Гірца «Ідеологія як культурна система» та дослідження Пи­липа Конверса про характер систем переконань еліт і масових груп. Майже в цей самий час вийшли праці Роберта Лейна, також присвячені вивченню ідео­логії на рівні масових переконань. Відбувається переключення інтересу з при­чин і наслідків ідеології на механізми її функціонування

Зокрема в праці К. Гірца «Ідеологія як культурна система», запропоновано нове розуміння ідеології як своєрідних символічних матриць — схематичних образів соціального устрою, що допомагають координувати поводження. «Ідео­логія, — за словами Гірца, — уможливлює існування автономної політики, то­му що вона постачає нас авторитетними концепціями й осмисленими, перекон­ливими образами, за допомогою яких ми можемо що політику сприймати». Ідеології виявляються «картами проблематичної соціальної реальності й матри­цями, на підставі яких формується колективна свідомість».

На рівні соціуму ідеологія проявляється як широкий набір символічних форм (тобто не тільки ідей, а й образів, дій і навіть речей — усього, що може бути наді­лено змістом). На рівні індивідів — не тільки у вигляді більш-менш усвідомлених переконань, а й інтерпретативних кодів, які засвоюються в процесі соціалізації й найчастіше не піддаються рефлексії. Нарешті, «ідеологічними», відповідно до но­вих інтерпретацій, є не символічні форми й інтерпретативні коди самі по собі, а те, як вони працюють у конкретних контекстах, що включають у себе відносини пану­вання, влади, нерівності, розходження соціального статусу й т. п.

Соціальні умови, що змінилися, не могли не накласти відбиток на способи формування й функціонування ідеологій. Публічне виробництво й поширення

494 ідеології нині вже не є винятковою монополією класу інтелектуалів — у цьому процесі беруть активну участь і інші виробники символічних форм, насамперед ЗМІ. Ідеологія виражається не тільки в традиційних політичних текстах, вона «скрізь», і тому для її вивчення необхідно використати різні прийоми аналізу.

Більш «масове» виробництво ідеології тільки підсилило окреслений ще на початку XX ст. процес розмивання «великих ідеологічних традицій», гібриди­зації ідеологій. За словами М. Фрідена, «тепер ми концептуально готові прийн­яти світ ідеологій, у якому нові комбінації — нормальне й часте явище, а межі існують для того, щоб їх перетинати».

У світлі нових інтерпретацій концепту ідеології переосмислюються й багато його функцій. Зокрема, з'являється можливість говорити про інтегративну фун­кцію ідеології. Більше того, в руслі сучасних концепцій та настільки широкого діапазону значень терміна «ідеологія» цілком обґрунтованим виявляється до­слідження інтегративної ідеології як особливої, об'єднавчої ідеології суспільст­ва, а дослідження, проведені Дж. Томпсоном, Т. Ван Дейком та іншими вчени­ми, дають змогу стверджувати, що формування такої ідеології цілком можливе.

Класична модель допускає, що теоретичний концепт ідеології формується і розвивається в інтелектуальному середовищі, потім принципи й ідеали цієї «ви­сокої» ідеології переводяться на загальнодоступну мову програм, гасел і вимог, які політична еліта чи контреліта транслюють у маси і використовують для об­ґрунтування своїх політичних стратегій. При цьому цей процес майже завжди супроводжується складною взаємодією як інтегративних, так і дезінтегративних складових усіх соціальних змін. Що стосується інтеграційних процесів, то не­обхідно мати на увазі таке.

Ін