1. ІСТОРИКО-ОНТОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Виходячи із вищезазначених положень про місце політичної ідеології у філософсь­кому ланцюзі, можна стверджувати, що історичні процеси її формування нерозрив­но пов' язані і цілком збігаються з хронологічними рамками самої філософії і полі­тичної науки. Тому для глибшого розуміння зародження і перебігу ідейно- політичних процесів у суспільстві їх історію будемо розглядати в такій послідовно­сті: протоісторія, передісторія і власне історія цього природного феномена в пев­ному онтологічному і ціннісному вимірах.

Онтологія (від грец. dv — суте, суще і a6y6%, — вчення) — вчення про найзагальніші принципи, визначення і категорії буття і сущого. Онтологія виникає ще в античній філософії (досократики), але сам термін вводиться в 1613 р. Р. Ґокленіусом. Кант критично аналізує поняття онтологія, тлумачачи його як «аналітику розсудку», яка пропонує принцип покладання реальності в пізнанні. У філософії кінця XIX — початку XX ст. накреслюється т. зв. «онтологічний поворот», який заперечує новочасну редукцію людини до ролі лише «суб'єкта пі­знання» («онтологічний суб'єкт» К'єркегора), пропонує «теорію пред­метності» (Мейнонг), вчення про потенційність свідомості (феноме­нологія предметностей свідомості Гуссерля) і про спосіб буття цінностей (Шелер). Найхарактернішим виявом «онтологічного пово­роту» є позиція Гайдеґґера, який відкидає всю посократівську позицію щодо буття як «метафізичну» — «онтичну», а не онтологічну (таку, що розглядає буття як умову можливості сущого як просто предме­тно-чуттєвий світ), таку що здатна тільки безсило ковзати по по­верхні буття, але не сягати самого буття». Для лінгвістичної філо­софії онтологія редукується лише до «формальної семантики», тобто до існування певного роду «мовних каркасів», фундаментальні основи яких (аксіоматичний базис) є критерієм означеності (неозна­ченості) — істинності (хибності), тобто «існування» (не існування») змісту тих або інших висловлювань. (Історія філософії. Словник)

Щоб зрозуміти ідеологію взагалі, а політичну зокрема, необхідно зазначити, що світ політичного має наявне об' єктивне буття і буття абстрактно-ідеальне. Останнє, зазначав Е. Гуссерль, є «латентний розум» світу політичного. Воно існує у формі ідеї — поняття в собі і для себе. У цій якості політичне буття, можливо, становить у явній або неявній формі інтегральну частину будь-якого суспільства. Інша справа, що впритул до Нового часу, коли розпочалося розчленування грома­дянського суспільства і світу політичного на самостійні сфери людського соціу­му, воно було як би нерозривно об' єднане з іншими аспектами людського існу­вання. Так чи інакше осягнути, зрозуміти політичну ідеологію можна лише через філософське осмислення ідей і думок, які лежать в основі світу політичного. З іншого боку, ідеї, думки і дії пронизують одна одну. Думки про політичну дію можуть мати різноманітну форму, але реальне її втілення, тобто практика, відріз­нятиметься від самих ідей і думок.

Отже, політичне буття як один з наріжних каменів ідеології пізнається через ви­вчення основних понять світу політичного. Як зазначає відомий німецький філософ К. Шмідт, політичне має свої власні критерії, які «починають своєрідно діяти в протилежність різних, відносно самостійних предметних сфер людського мислення і діяння, особливо на протилежність моральному, естетичному, економічному».

Такі поняття і категорії, як «влада», «держава», «політика» та їм подібні завжди виступають у конкретних формах і обличчях залежно від національно-культурного, суспільно-історичного, парадигмально світоглядного та інших контекстів. Їх конк- ретні типи і зміст залежність від типу мислення або світорозуміння одним народом конкретного історичного періоду. Їх не можна представляти як вічні, позачасові цінності, як якісь незмінні сутності, однаково правильні, придатні для всіх часів і народів. Стосуючись хибного, помилкового, метафізичного тлумачення ідеї анти­чної свободи, Т. Гоббс стверджував (т. 2, с. 168): «Ніщо ніколи не було куплено та­кою дорогою ціною, як вивчення західними країнами грецької і латинської мови». Тут філософ має на увазі намагання некритичного перенесення ідеалів і цінностей однієї історичної епохи. Цінності та ідеали, втілені в соціальних і гуманітарних на­уках, залежать від суспільства, якому ці науки належать, оскільки вони мають істо­ричний характер. Як зазн