4. КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ВИМІР

Першою проблемою, яка виникає при вивченні природи ідеології, це той факт, що не­має єдиного визначення цього терміна, існує тільки набір визначень, які суперечать один одному. За словами Девіда Маклелана (1995), «Ідеологія — це найбільш ілюзорне поняття в усіх соціальних науках», дуже мало політичних термінів ставали предметом такої глибокої суперечки. На це було дві причини. По-перше, оскільки всі концепції

ідеології визнають існування прірви між теорією і практикою, термін не може усунути суперечливих дискусій, з одного боку, та матеріальне життя або політичну поведінку — з іншого. По-друге, концепція ідеології не може стояти осторонь боротьби між полі­тичними ідеологіями. За довге історичне існування до другої половини ХХ ст. цей тер­мін використовувався як політична зброя, за допомогою якої засуджували або крити­кували системи суперечливих ідей та переконань.

З другої половини ХХ ст. і до наших днів у наукових визначеннях поняття і катего­рії «ідеологія» акценти дещо змінюються. Це можна проілюструвати на таблиці.

ІДЕОЛОГІЯ ЦЕ: До другої половини ХХ ст.

1.  Активно-орієнтований набір політичних ідей.

2.   Ідеї правлячого класу.

3.   Світосприйняття простого соціального класу або соціальної групи.

4.   Політичні ідеї, які об'єднують класи та со­ціальні інтереси.

5.   Ідеї, які нав'язують фальшивої свідомості серед пригнічених та експлуатованих.

6.   Ідеї, які розглядають індивіда як частину суспільства і викликають відчуття колектив­ної власності.

7.   Офіційно санкціонований набір ідей, які використовуються для легітимації політичної системи або режиму.

8.   Незаконна політична доктрина, яка прого­лошує монополію правди.

9.   Абстрактний і високосистематизований набір політичних ідей

З другої половини ХХ ст. до наших днів

1.   Процес виробництва (смислів) знаків і цін­ностей соціального життя.

2.   Сукупність ідей, характерних для конкрет­ної соціальної групи чи класу.

3.   «Фальшиві» ідеї, які сприяють легітиміза- ції пануючої системи влади.

4.   Постійно створена комунікація

5.   Форми мислення, які змотивовані соціаль­ними інтересами.

6.   Тип ідентифікації.

7.   Соціально-необхідні ілюзії.

8.   Співпадіння установок влади з переважаю­чим суспільно-політичним дискурсом.

8. Діяльно-зорієнтована група переконань і т. д. Виходячи із вищенаведеного можна зробити висновок, що будь-яке невелике просте визначення ідеології може викликати більше запитань ніж дати відповідей. Але незважаючи на це, воно дає важливий і практично необхідний поштовх для роздумів. Можна припустити досить просте визначення цього поняття.

Ідеологія — це сукупність взаємопов'язаних думок, що формують політичні дії, розраховані на модифікацію, захист або ж усунення існу­ючої системи правління, що кожна ідеологія:

а)                представляє існуючий порядок в основному у формі повного по­гляду на світ;

б)                пропонує модель «бажаного майбутнього» та бачення «хоро­шого суспільства»;

в)                пояснює, як політичні зміни можуть і повинні відбутися в май­бутньому

Це визначення не вигадане і збігається з раніше наведеними науковими визна­ченнями терміна «ідеологія». Однак, воно привертає нашу увагу до деяких важли­вих та характерних рис феномена ідеології. Зокрема, воно наголошує на тому, що складність ідеології пов'язана з охопленням нею загальних меж між реальною й нормативною думкою та політичними теоріями і практикою. Ідеологія при аналізі вимагає дотримуватися двох видів синтезу: між розумінням і обов' язком та між думками й діями.

Щодо синтезу розуміння та обов'язку, то ідеологія не показує різниці між тим, що є, і тим, що повинно бути. В цьому плані ідеологія дуже детальна, насправді во­на забезпечує людей інтелектуальним поясненням того, як функціонує їхнє суспі­льство, і ширше викладає загальні погляди на світ, що допомагає, наприклад, пояс­нити зміст ідеології, її властивості правильно «розмістити людей» серед існуючого соціального середовища. Незважаючи на це, таке детальне розуміння перенасичене нормативними та зобов'язувальними переконаннями, тому ідеологія має сильний афективний характер: вона є засобом вираження надій та сподівань.

Ідеологію необхідно розглядати як сукупність принципів або теорій, які допома­гають структурувати інтелектуальне дослідження. Тобто ідеологія становить осно­ву політичних знань та суджень. Нам важко визнати, що ми дивимося на світ очима теорій, припущень, які розділяють те, що ми бачимо від дійсності, і поширюють це неправдиве бачення.

Другий синтез про єдність думок та ідей, який відображений п. б та в не є важ­ливим. Селінжер (1976) наголошував на цьому, коли посилався на те, що назива­ється «фундаментальними» та «оперативними» рівнями ідеології. На фундамента­льному рівні ідеологія схожа з політичною філософією, в якій вони співвідносяться із абстрактними ідеями та теоріями. Таке використання терміна часто збігається з тлумаченнями великих засновників окремих ідеологій, політичних філософів, таких як Джон Локк, Джон Стюарт Мілль та Фрідрік Хайєк, кожен з яких працював над власною ідеологією та робив важливі внески в ідеологічні традиції. На практично­му рівні ідеологія посідає своє місце в широких політичних рухах направлених на боротьбу за владу. Вона може бути виражена через використання слоганів, полі­тичної риторики, партійних маніфестів та урядової політики. Ідеологія повинна включати не лише орієнтовані ідеї, а й орієнтовані дії. Наприклад, прибічники фа­шизму завжди досягали успіху, оскільки їхні лідери могли перетворити ідеї на дії. Анархізм (особливо починаючи із середини 20-х років) довго проіснував на філо­софському і фундаментальному рівнях.

Кожна ідеологія має деякі розбіжності. Розбіжності між прихильниками однієї ідеології іноді можуть бути набагато більшими, ніж розбіжності між прихильника­ми різних ідеологій. Проблема пов'язана із визначенням того, чим насправді є соці­алізм, лібералізм або анархізм. Кожен прихильник ідеології по-своєму трактує такі поняття, як «свобода», «демократія», «справедливість», «рівність». Це посилює проблему, яку Геллі (1955—1956) назвав «істотними змістовими концепціями». Це концепції, через які існують такі глибокі розбіжності, які неможливо поєднати в єдине визначення понять.

Чи міг би лібералізм залишитися лібералізмом, якби він відмовився від концеп­ції свободи? Чи залишився б соціалізм соціалізмом, якби він «пробудив апетит» до насильства та війни? Майкл Фріден (1996) пропонує розв'язувати проблему шля­хом поліпшення морфології, тобто точним визначенням структури та концепції цієї ідеології. Він порівнює це з розташування меблів у квартирі, завдяки яким ми мо­жемо чітко визначити, де яка кімната. Кухня не повинна не бути кухнею через те, що там немає витяжки. Так само кухня залишається кухнею, не дивлячись на ви­найдення посудомийки або мікрохвильової печі. Наприклад, індивідуалізм, незале­жність та раціональність могли б визначатися як ядро лібералізму. Відсутність чо­гось одного можна замінити, але відсутність уже двох концепцій породила б нову ідеологічну конфігурацію.

Як пов'язані ідеологія і правда? Для Маркса ідеологія була запеклим ворогом правди. Брехня прихована в ідеології, оскільки будучи «творінням» правлючого класу, її метою було замаскувати експлуатацію та пригнічення. Наслідувати Марк­са, вірячи в те, що пролетаріату не потрібна ідеологія, це все одно, що дивитися на робітничий клас, як на вільних людей.

Погляди людини залежать від соціальних та культурних факторів, а навчання допомагає стійко та вільно захищати ці погляди. Не існує об' єктивних стандартів, за якими можна судити ідеологію. Ніхто не може довести того, що одна теорія мо­же переважати над іншою.

Здебільшого ідеологічні і політико-філософські аспекти політичного життя ото­тожнюються. Так, Дж. Ла Паломбара, пише, що «... ідеологія включає філософію історії, бачення сучасної людини в ній, окремі оцінки можливих напрямів майбут­нього розвитку і комплекс настанов, які передбачають прискорення, уповільнення і (або) модифікацію того чи іншого напряму розвитку».

Звичайно в цьому положенні є чимало дискусійних питань. Але політична ідео­логія сама по собі як об' єктивне явище має такі основні структурні елементи: 1) зв'язок із загальною світоглядною системою епохи; 2) програмні установки, які сформульовані на основі тих чи інших положень цієї системи; 3) операція реалізації програмних установок; 4) пропаганда; 5) конкретні кроки по реалізації програми.

Оскільки ідеологія як суспільне явище нерозривно пов'язана з проблемами вла­ди її авторитету, владних відносин і т. д. і має багатоаспектний змістовний і функ­ціональний виміри, то вона незалежно від своєї спрямованості застосовується на визнанні певної концепції суспільства і політичної системи, шляхів та засобів прак­тичної реалізації цієї концепції. Вона зорієнтовує безпосередні політичні реалії і дії на політичний процес, а її мета — набути як найбільшої підтримки. Крім цього, ідеологія покликана надавати значимості інституційним відносинам між людьми як суб'єктами політики, пояснювати, обґрунтовувати, виправдовувати або заперечува­ти політичні реалії в конкретних суспільно-історичних умовах. З цієї точки зору політика являє собою арену зіткнень різних ідеологічних систем, ідейно- політичних течій і напрямів. Поряд із позитивним тлумаченням відомої формули «політика є мистецтво можливого» і правомірності її в сучасних умовах, це «мис­тецтво можливого» ставить також певні межі ідеологізації політики, за якими та чи інша партія або уряд при проведенні свого політичного курсу може завдати шкоди основоположним принципам своєї політичної програми.

Розділ 3