Використана і рекомендована література

Андрущенко В. Організоване суспільство. — К., 2006.

Бекон Ф. Новий Органон // Соч.: в 2 Т. — М., 1978. — Т. 2.

Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979.

Гаєк Ф. Конституція свободи: Пер. з анг. — Львів, 2002.

Гегель Г.В. Философия истории // Соч.: в 14 Т. — М.—Л., 1935. — Т. 8.

Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Собр. Соч.: в 2 Т. — М., 1989. — Т. 2.

Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Осо­бистість: методолого-світоглядний аналіз. — К.: Знання України, 2002.

Декарт Р. Рассуждения о методе, чтобьі верно направлять свой разум и отьіскивать истину в науках // Соч.: в 2 Т. — М., 1989. — Т. 1.

Денисенко В., Климончук В.Й. Аксіологія динаміки політичних процесів. — Львів, 2005.

Денисенко В.М. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму у політичних теорі­ях Нового часу європейської історії. — Львів, 1997.

Игитханян М. Идеология // Философская ^нциклопедия. В 5 Т. — Т. 2.

Історія філософії. Словник / За ред. В. Ярошовця. — К., 2004.

Каган М.С. Человеческая деятельность (опьіт системного анализа). — М., 1974.

Кант И. Критика чистого разума // Соч.: в 6 Т. — М., 1965. — Т. 4. — Ч. 1.

Кассирер ^. Избранное. Опьіт о человеке. — М., 1998.

Кирилюк Ф.М. Історія політології. — К.: Знання України, 2002.

Константинов В.Ф. Социология и идеология // Социология и идеология. — М., 1986.

ЛоккД. Два трактата о правлении // Соч.: в 3 Т. — М., 1981. — Т. 3.

Макіавеллі Н. Государ. — М., 1990.

Мангейм К. Идеология и утопия // Утопия и утопическое мьішление. — М., 1991.

Михальченко М.И. Политическая идеология как форма общественного созна- ния. — К., 1981.

Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гревець Єв­ропи. — Дрогобич: Відродження, 2004.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — В 2 Т. — Т. 2. — К., 1994.

Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре // Трактати. — М., 1969.

Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду або принципи політичного права. — К., 2001.

Філософія політики: Підручник. — К.: Знання України, 2000.

Фролов И.Т. Перспетивьі человека. — М., 1979.

Цицерон. Про обов'язки. — К., 1998.

Шинкарук В., Яценко А. Гуманизм диалектико-материалистического мировоз- зрения. — К., 1984.

Ядов В.А. Идеология как форма духовной деятельности общества. — М., 1961.

Freeden M. Ideoligies and Politicfl Theory: A Conceptual Approach. Oxfored: Clarendon Press, 1996.

Heywood A. Political Ideologies. Palarave Macmillan, 2003.

McLellan D. (1995) Ideology. 2nd end. Milton Keynes: Open University Press.

Oakershott M. (1962) Rationalism in Political and Other Essaya. London: Methuen (New York: Routledge Chapman & Hall, 1981).

Seliger U. Ideoligy and Polities. London: Allen of Umwin, 1976/

Thompson J.B. Studies in the Theory of Ideology. Cambridge: Polisy Press, 1984. Частина ffl

Класичні ідеології то їх різновиди Вступ

Виокремлюючи цю частину політичної ідеології ми вихо­дили із загальновизнаних понять і термінів, які прийняті у іс­торичній, філософській, політичній та інших гуманітарних науках. Зокрема, слово і термін «класика» походять від ла­тинського classis — група, classicus — зразковий, першоклас­ний. У радянському енциклопедичному словнику цей термін характеризується як зразкові, видатні, загальновизнані твори літератури і мистецтва. У толковому словнику В. Даля він вживається: як класичне вчення, протиставлене одиничному; як класик, тобто як письменник чи художник, які визнані у суспільстві спільною думкою; як зразковий; класицизм як школа, якій притаманні прийняті суворі правила творчості. Похідне від нього «класифікація» - означає розкриття внутрі­шнього необхідного зв'язку між групами або елементами ці­лого, їх тотожність чи відмінність.

В сучасній науці існує чимало класифікацій політичної ідео­логії. Як правило вони здійснюються за самими різноманітними критеріями: за класовими ознаками (буржуазні, дрібно­буржуазні, пролетарські); за світоглядними критеріями (матеріа­лістичні, ідеалістичні, релігійні); за політичним ідеалом (комуні­стичні, ліберальні, консервативні, соціал-демократичні і т.д.), за формаційно-цивілізаційними, етнічними, релігійними критерія­ми і т.д. В основу, представленої на розсуд читача класифікації, покладено парадигмальний і власне ідеологічний (за базовим іде­алом) принципи. Одночасно розглядається структура їх детермі­нації, особливо через з' ясування процесів їх вияву і вираження та способів реалізації в політичній діяльності людей. При цьому підкреслюється, що марксистська детермінація політичних ідео­логій дещо зміщена від безпосередніх впливів матеріального ви­робництва на опосередкований саме через політичні та ідеологі­чні відносини.

Автор дотримується таких підходів до класифікації і де­термінації політичних ідеологій, які історично виникнуті і прийняті світовою науковою громадскістю. Це марксистсь­кий і мангеймівський підходи. Перший, заснований К. Марк­сом і Ф. Енгельсом містить визначення типу ідеологій за пев­ним особливим типом мисленевого процесу (коли його суб'єкти — ідеологи як виробники і транслятори ідеологій — самі не усвідомлюють що продукти їх діяльності, тобто ідеї, зумовлені конкретни­ми класовими інтересами, в яких виражається в першу чергу економічні мотивації даного класу). Іншими словами для марксового тлумачення ідеології характерні та­кі аспекти, як класовий підхід (тобто в ідеології проглядаються виключно класові явища) і політичне тлумачення цього поняття на основі соціального походження ідей, що в кінцевому рахунку зводиться до їх зумовленості матеріальним базисом.

Другий тип є похідним від першого, але висновки із посилок на марксову кон­цепцію ідеології про соціальну зумовленість ідей, формулюються дещо в іншому аспекті. Його засновником є Карл Мангейм. Він формулює свій підхід до ідеології як до соціально значимої системи ідей, які відстоює певна соціальна група із-за власних інтересів. Зокрема цей один із найавторитетніших дослідників писав про два типи ідеологій (партипулярні і тотальні) і чотирьох ідеально-типових формах утопічної свідомості («оргіастичний хіліазм анабабтистів», «ліберально-гуманіс­тична ідея», «консервативна ідея», соціалістично-гуманістична ідея»). За його дум­кою партикулярні ідеології — це сукупність уявлень індивідів або окремих людсь­ких спільнот про їх реальне або адекватне їх устремлінням суспільне становище. Тотальні ж ідеології формуються (і надалі підтримуються) під впливом уже набу­тих соціально-історичних і культурних умов.

Одним із концептуальних відкриттів К. Мангейма є його протиставлення ідеології і утопії. З словами Мангейма «ідеологія прагне до збереження або постійного репроду­кування існуючого способу життя». Натомість утопія має принципово інший зміст — вона спрямовує свою діяльність на знищення «наявної структури буття».

Сучасний рівень науково-теоретичного знання і практичний досвід розвитку ідеології дають змогу розглядати їх як глобальні, що впроваджуються групами країн, блоками, цивілізаціями (наприклад, ліберальна, консервативна, соціалістична та інші), так і особливі, або часткові ідеології, які беруться на озброєння окремим етносом, окремою країною, специфічною групою або елітою (наприклад, націона­лістичні, фундаменталістські, клерикальні, феміністичні, екологічні і т.д.).

Саме такі підходи було закладено у зміст як цієї так і третьої, і четвертої части­ни цієї роботи.

Розділ 1