Джон-Стюарт Мілль (1806—1873)

Англійський філософ, економіст і політик. Народився 20 травня 1806 р. в Лондоні. Мілль був підданий інтенсивному та суворому режиму вихо­вання свого батька, утилітарного теоретика Джеймса Мілля.

У 1823 р. став співзасновником лондонського періодичного журна­лу (London Review) та був членом парламенту з 1865 по 1881 р.

Різні та складні праці Мілля були важливими для розвитку лібера­лізму, бо багато чим вони провели розподіл між класичними та сучас­ними теоріями. Його опозиція до колективістських тенденцій та тради­цій ґрунтувалися на принципах ХІХ ст., але він наголошував на особливості індивіда, що проявлялося у відданості «індивідуалізму», а також у прихильності до надання права голосу жінкам, а згодом до утворення кооперативів; та з нетерпінням чекав того прогресу, що при­йде з двадцятим століттям. Серед його визначних праць — «Про сво­боду» (1859); «Представницьке правління» (1861); фоліант «Огляд фі­лософії сера Вільяма Гамільтона» (1865).

Хоча ліберали й погоджуються з цінністю свободи, та вони не завжди погоджу­валися з тим, що саме для індивіда означає бути «вільним». У «Двох концептах свободи» англієць (уродженець Риги) Берлін (1909—1997) розрізняє «негативну»та «позитивну» теорію свободи. Ранні або класичні ліберали вірили в те, що свобода полягає в тому, щоб кожну людину залишили в спокої, вільну від втручання і здат­ну діяти відповідно до свого вибору. Це поняття свободи «негативне», оскільки ґрунтується на відсутності зовнішніх обмежень або тиску на індивіда. З іншого бо­ку, сучасних лібералів більше приваблює більш «негативне» поняття свободи, яке Берлін визначив як можливість бути собі господарем, бути автономним.

Зокрема «позитивну свободу» він описував як сукупність поглядів, що викликає ототожнення «істинного Я» з устроєм певної спільноти, держави чи класу і отото­жнення свободи для такого «Я» з добровільним виконанням соціальних чи громад­ських обов'язків.

Уміння володіти собою потребує, щоб індивід міг розвивати свої навички та та­ланти, свій розум та домагатися самореалізації. Отже, «негативна» свобода, за ствердженням Берліна, є відсутність обмежень, які стоять на заваді діям людини чи групи людей у їхніх намірах здійснити усвідомлені бажання. На противагу цьому, «позитивна» свобода розглядається як можливість (здатність) людини чи групи людей самостійно, без втручання зовнішніх факторів, визначати свою долю. На­приклад для С. Мілля свобода означала набагато більше, ніж просто бути вільним від зовнішнього тиску. Вона також включала можливість кожного індивіда розви­ватися та досягати самореалізації. Ці конкуруючі концепції свободи не тільки сти­мулювали виникнення академічних спорів усередині лібералізму, а й вплинули на формування різних поглядів щодо бажаних стосунків між індивідом та державою. Заслуговують на увагу ліберальні трактування свободи і закону. Л. Т. Гобгауз в «Апології свободи» стверджує, що першою умовою загальної свободи є ступінь за­гальних обмежень, закріплених у законах як об'єктивна необхідність. «Закон, зви­чайно, обмежує індивіда, — зазначає він, — отже, суперечить його свободі в дано­му аспекті. Але закон так само обмежує і решту людей, не даючи їм робити з цим індивідом усе, що заманеться». На думку вченого, саме закон звільняє індивіда від страху перед свавіллям і примусом, і він є справді єдиним можливим способом «домогтися свободи для всього суспільства, і тільки в тому разі ця свобода матиме сенс».

Порівняльна характеристика розуміння свободи

Ліберали віддають пріоритет свободі як найвищій цінності інди­віда. В той час як класичні ліберали розуміли свободу як відсутність обмежень — або право вибору — сучасні ліберали захищають свободу в розумінні особистого розвитку і процвітання людства.

Консерватори традиційно схвалювали погляд на свободу як на добровільне визнання обов'язків, ставлячи негативну свободу як за­грозу суспільному ладу. Хоча нові праві схвалюють негативну свободу в економічній сфері.