Джон-Стюарт Мілль (1806—1873)

Англійський філософ, економіст і політик. Народився 20 травня 1806 р. в Лондоні. Мілль був підданий інтенсивному та суворому режиму вихо­вання свого батька, утилітарного теоретика Джеймса Мілля.

У 1823 р. став співзасновником лондонського періодичного журна­лу (London Review) та був членом парламенту з 1865 по 1881 р.

Різні та складні праці Мілля були важливими для розвитку лібера­лізму, бо багато чим вони провели розподіл між класичними та сучас­ними теоріями. Його опозиція до колективістських тенденцій та тради­цій ґрунтувалися на принципах ХІХ ст., але він наголошував на особливості індивіда, що проявлялося у відданості «індивідуалізму», а також у прихильності до надання права голосу жінкам, а згодом до утворення кооперативів; та з нетерпінням чекав того прогресу, що при­йде з двадцятим століттям. Серед його визначних праць — «Про сво­боду» (1859); «Представницьке правління» (1861); фоліант «Огляд фі­лософії сера Вільяма Гамільтона» (1865).

Хоча ліберали й погоджуються з цінністю свободи, та вони не завжди погоджу­валися з тим, що саме для індивіда означає бути «вільним». У «Двох концептах свободи» англієць (уродженець Риги) Берлін (1909—1997) розрізняє «негативну»та «позитивну» теорію свободи. Ранні або класичні ліберали вірили в те, що свобода полягає в тому, щоб кожну людину залишили в спокої, вільну від втручання і здат­ну діяти відповідно до свого вибору. Це поняття свободи «негативне», оскільки ґрунтується на відсутності зовнішніх обмежень або тиску на індивіда. З іншого бо­ку, сучасних лібералів більше приваблює більш «негативне» поняття свободи, яке Берлін визначив як можливість бути собі господарем, бути автономним.

Зокрема «позитивну свободу» він описував як сукупність поглядів, що викликає ототожнення «істинного Я» з устроєм певної спільноти, держави чи класу і отото­жнення свободи для такого «Я» з добровільним виконанням соціальних чи громад­ських обов'язків.

Уміння володіти собою потребує, щоб індивід міг розвивати свої навички та та­ланти, свій розум та домагатися самореалізації. Отже, «негативна» свобода, за стве