4. КЛАСИЧНИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

4. КЛАСИЧНИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ

Ідеї класичного лібералізму розвивались у часи переходу від феодалізму до капіталіз­му, а розквіту досягли під час ранньої індустріалізації в XIX ст. Тому іноді цей напря­мок називають «лібералізм XIX ст.». Колискою класичного лібералізму була Велика Британія, де розвиток капіталізму та промислові революції були найбільш передовими. Ці ідеї завжди мали глибше коріння в англосаксонських країнах, особливо у Великій Британії та США, ніж в інших частинах світу. Тим не менше, класичний лібералізм — не просто форма лібералізму XIX ст., ідеї якої являють зараз тільки історичний інтерес. Його принципи по суті мали зростаючий вплив, починаючи з другої половини XIX ст. А те, що називають неокласичним лібералізмом або неолібералізмом, у ХХ ст. набуло широкого розвитку на всіх континентах світу. З кінця минулого століття і по наш час цей процес посилюється глобальними аспектами.

Класичні ліберальні ідеї набули різноманих форм, але мають ряд спільних ознак. По-перше, класичні ліберали звертаються до егоїстичного індивідуалізму. Вони розглядають людей як самозакоханих істот, що мають чітко виражену здатність бути впе­вненими в собі. Отже, суспільство вбачає роздробленим, таким, що складається із зі­брання значною мірою самостійних індивідів. По-друге, класичні ліберали вірять у не­гативну свободу. Індивід вільний, доки він залишається наодинці, доки не стикається з іншими або не примушується ними. Як зазначалося раніше, в цьому розумінні свобода є відсутністю тиску на особу. По-третє, держава розглядається, за словами Томаса Кейна, як «необхідне зло». Вона необхідна тому, що, принаймні, забезпечує умови для існування; а зло її в тому, що вона нав'язує колективну волю суспільству, і таким чи­ном обмежує свободу та обов'язки індивіда. Класичні ліберали, таким чином вірять у мінімальну державу, яка діє, за виразом Локка, як «нічний вартовий». З цієї точки зору, істинна роль держави зведена до підтримки внутрішнього порядку, стеження за вико­нанням угод та захисту суспільства від зовнішніх нападів. Нарешті, класичні ліберали мають цілком позитивне ставлення до громадянського суспільства. Громадянське сус­пільство вважається не тільки «царством волі» (порівняно з державою, яка є «царством насилля»), а й таким, що має відображати принцип балансу та рівноваги. Це найчіткіше виражено в класичній ліберальній концепції про саморегульовану ринкову економіку. Класичний лібералізм, тим не менше, ґрунтується на різноманітті доктрин та теорій. Найважливіші з них такі:

•  Теорія природного права.

•  Утилітаризм.

•  Економічний лібералізм.

•   Соціальний Дарвінізм.

•  Неолібералізм (ліберальний інституціоналізм).

Теорія природного права. В історії політичної науки утвердилося визначення по­няття терміна «природні права» як права і свободи, які притаманні людині від народжен­ня, тобто які надані природою і випливають із її основних законів. Будучи «досоціальни- ми», ці права первинні по відношенню до всіх норм, настанов суспільства і держави. Вони невід' ємні, діють усюди впродовж усієї історії. Іншими словами, природні права — це сукупність принципів, правил, прав, цінностей, продиктованих природним шляхом, природою людини і тому незалежних від конкретних соціальних умов і держави.

Ідеї природного права беруть свій початок з часів сивої давнини. В античному світі вони використовувалися грецькими софістами, Аристотелем і особливо стоїками. Ци- церон стверджував, що будь-який державний закон, який суперечить природному пра­ву, не може розглядатися як закон. В середні віки природне право перебувало перева­жно в теологічній формі і було складною частиною релігійних вчень як у Ф. Аквінського. Власне теорії природного права почали формуватися у ХVII—ХVIIІ ст.

Такі теоретики природного права XVII та XVIII ст., як Джон Локк в Англії та Томас Джефферсон в Америці, привнесли цю теорію в ліберальну ідеологію. Су­часні політичні дискусії переважають посиланнями на «права» та претензіями на володіння «правами».

Право — це дозвіл поводитись так, щоб з тобою поводились певним чином. Такі права можуть бути як морального, так і юридичного плану. Для Локка і Джефферсона права є «природними», оскільки закладені в людей природою, чи Богом. Природні права зараз більше називають правами людини. Вони, за словами Джефферсона, «не­від'ємні», бо люди мають на них право завдяки тому, що є людьми: вони не можуть, у такому розумінні, бути відібрані. Таким чином, існує думка, що природні права вста­новлюють суттєві умови для ведення справжнього людського існування. Для Локка іс­нувало три таких права: «життя, свобода та власність». Джефферсон не визнавав влас­ність як природне чи Богом дане право, а скоріше як таке, що було розроблено (розвинуто) для зручності людини. В Американській Декларації Незалежності він тому визначив такі невід'ємні права: «життя, свобода та прагнення до щастя». У французь­кій декларації прав людини і громадянина 1789 р. проголошувалися основи природно­го права як права свободи, власності та супротиву поневоленню, пригніченню.

Ідея природних прав людини вплинула на ліберальну думку в декількох аспектах. Як зазначалось раніше, і Гоббс, і Локк вірили, що держава була створена на основі «су­спільного договору». Тим не менше, в «Левіафані» (1651), написаному в роки Англій­ської Революції, Гоббс стверджував, що тільки сильна держава, а саме монархія, зможе встановити порядок та безпеку в суспільстві. Він радше був готовий наділити короля суверенітетом чи абсолютною владою, ніж ризикувати переходом до «природного ста­ну». Громадянин має приймати будь-яку форму правління, бо навіть репресивне прав­ління краще, ніж відсутність такого взагалі. Тому Гоббс поставив потребу у необхідно­сті порядку над бажанням свободи. Локк, з іншого боку, виступає проти деспотичного чи необмеженого правління. Держава створена, щоб захищати три основні права на «життя, свободу та власність». Якщо ці права захищені державою, громадяни мають поважати уряд та дотримуватися законів. Проте якщо держава порушує права її грома­дян, вони у відповідь можуть повстати. Таким чином, Локк схвалював Англійську ре­волюцію XVII ст. і вітав установлення конституційної монархії в 1688 р. У наступні століття ліберали часто використовували ідею особистого права, щоб виправдати на­родні повстання проти урядової тиранії.