Адам Сміт (1723—1790)

Шотландський економіст і філософ, вважається засновником «сумної (хмурої, тиснучої) науки». Після завідування кафедрою логіки та мора­льної філософії в університеті у Глазго Сміт став репетитором Герцого Баклойчу, що позбавило його можливості їздити до Франції та Женеви і розвивати свої економічні теорії. У «Теорії моральних почуттів» (1759) Сміт розробив теорію мотивації, яка намагалась узгодити егоїзм із не- регульвоаним суспільним порядком. Його найвідоміша праця «Дослі­дження про природу і причину багатства народів» (1776) була першою систематичною спробою пояснити роботу економіки в умовах ринку, робила акцент на важливості поділу праці. Хоча Сміт часто вважається теоретиком вільного ринку, він усвідомлював недоліки laissez-faire (не­втручання).

Сміт розглядав економіку як ринок, як сукупність взаємопов'язаних ринків. Він вважав, що ринок діє згідно з бажаннями та рішеннями незалежних індивідів. Сво­бода в межах ринку означає свободу вибору: здатність підприємств, обирати які то­вари виробляти, можливість працівників — обирати роботодавця, а також здатність споживача обирати який товар чи сервіс придбати. Тому добровільні та договірні взаємини всередині такого ринку — між роботодавцями та службовцями, між по­купцями та продавцями — здійснюють егоїстичні індивіди, для яких задоволення прирівнюється до надбання та споживання багатства. Тому економічна теорія спи­рається на утилітаризм у формуванні ідеї «економічної (економної, практичної) людини», поняття про те, що люди егоїстичні від природи і зосереджені на матеріа­льному накопиченні. Привабливістю класичної економіки було те, що, попри мер­кантильність кожної особи, вважається, що сама економіка діє згідно з рядом об'єктивних чинників — ринкових механізмів, які природно сприяють процвітанню та добробуту. Наприклад, окремий виробник не може встановлювати ціну на товар, оскільки ціни на нього встановлюються ринком, кількістю товарів, виставлених на продаж, та кількістю покупців, що воліють їх придбати. Це закони попиту і пропо­зиції. Ринок— саморегульований механізм: він не має потреби в керуванні ззовні. Ринок має бути «вільним» від державного втручання, бо він регулюється як «неви­дима рука». Ідея саморегулятивності ринку відбиває ліберальне переконання в іс­нуванні природної гармонії між конфліктуючими інтересами всередині суспільства. Сміт висловив економічну версію цієї ідеї таким чином: «Не від благочинності (щедрості) м'ясника, пивовара чи пекаря ми чекаємо свій обід, але від їхньої поваги до власних інтересів».

«Невидима рука» надалі використовувалась економістами для пояснення того, як проблеми, такі як безробіття, інфляція чи дефіцит платіжного балансу, можуть бути вирішені механізмами ринку. Наприклад, безробіття виникає, коли людей, го­тових працювати, більше ніж наявних місць роботи: іншими словами, пропозиція робітничої сили перевищує попит на неї. Як наслідок, ринок знижує «ціну» на робі­тничу силу; це — заробітна плата. Зарплата падає, надає можливість роботодавцеві найняти більше працівників і рівень безробіття скорочується. Отже, ринкові сили можуть викорінити безробіття без потреби державного втручання, за умови, що рі-

136 вень зарплати, як і інших цін, залишається гнучким. Ідеї вільного ринку залиша­лись незмінними у Великій Британії та США протягом XIX ст. Вища точка розвит­ку принципів вільного ринку була досягнута із прийняттям доктрини ЬаІ88Є2^аіге, що означає «дозвольте [їм] діяти». Це ідея про те, що держава не повинна мати економічної ролі, а має просто залишити економіку і дозволити бізнесменам діяти, як їм подобається. Ідеї ЬаІ88Є2^аіге (невтручання) виступають проти всіх форм фа­бричного законодавства, включно із заборонами на експлуатацію дітей, обмежен­нями кількості робітничих годин та будь-яким регулюванням робітничих умов. Та­кий економічний індивідуалізм зазвичай має в основі переконання, що необмежене прагнення вигоди в кінці кінців приведе до загальної користі. Теорії ЬаІ88Є2^аіге (невтручання) залишались впливовими у Великій Британії протягом більшої части­ни XIX ст., а в США вони майже не оскаржувались аж до 30-х років XX ст. З кінця XX ст. віра у вільний ринок була відроджена з підйомом неолібералізму та його на­падками на «мертву руку держави».