Джон Роулз (1921—2002) : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Джон Роулз (1921—2002)

Американський академік та політичний філософ. Основний твір Роулса «Теорія справедливості» (1970) розцінюється як найважливіша праця з політичної філософії, написана англійською з часів Другої світової вій­ни. Вона мала визначальний вплив як на сучасний лібералізм, так і на соціальну демократичну думку.

Роулс використав форму теорії суспільного договору, щоб узгодити ліберальний індивідуалізм із принципами перерозподілу та соціальної справедливості. Його думка про «справедливість як чесність» ґрунту­ється на переконанні, що за «вуаллю неосвіченості» (це є незнання власних соціальних позицій та умов) більшість людей підтримують два базових принципи: а) свобода кожної свободи має бути зіставлена із свободою для всіх; б) соціальна нерівність має існувати лише в разі, якщо вона працює на найбідніших у суспільстві. Універсальні припу­щення його ранньої праці були дещо змінені в «Політичному лібераліз­мі» (1993).

Економічне управління (менеджмент). Для забезпечення соціального належ­ного рівня добробуту західні уряди в XX ст. звернулися до вирішення проблем «управління» їхніми економіками та економічними процесами. Це викликало запе­речення класичного ліберального мислення, особливо переконання в саморегуляти- вності вільного ринку та доктрини невтручання. Відмова від Laisserz-faire відбулася через зростаючу складність індустріальних капіталістичних економік та їх очевид­ної неспроможності гарантувати загальне процвітання власними силами. Велика депресія 1930-х років призвела до високого рівня безробіття в індустріальному світі та в більшості країн, що розвиваються. Це була найдраматичніша демонстрація провалу вільного ринку. Після Другої світової війни фактично всі західні держави прийняли політику економічного втручання у спробі запобігти поверненню дово­єнного рівня безробіття. У великій мірі ці інтервенціоністські політики керувалися працею британського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946) та його послідовників.

Кейнсіанство виступає альтернативою неокласичній економіці, і особливо роз­робляє критику «економічної анархії» Lаissez-faire (невтручання) капіталізму. Кейнс стверджував, що зростання рівня зайнятості визначається рівнем «сукупного попиту» в економіці і що уряд може регулювати рівень попиту, насамперед регу­люванням фіскальної політики, для забезпечення повної зайнятості. Кейнсіанство стало асоціюватись із вузькою зацикленістю на політиці податків та витрат, але це не бере до уваги складність кейнсіанських економічних праць. Під впливом еконо­мічної глобалізації форма кейнсіанства, як з'ясувалося, відхиляє економічне управ­ління «зверху донизу», але все ж визнає, що ринкам перешкоджає невизначеність, нерівність та різний рівень знань дійсності, «ін'єкція» попиту в економіку. Будую­чи школу, уряд створює робітничі місця для будівельників та попит на будівельні матеріали, наслідки чого позначаться на всій економіці, оскільки, наприклад, буді­вельники мають гроші, щоб купити більше товарів. Це те, що Кейнс називав «ефект множника». З іншого боку, обкладання податком — це «вилучення» з економіки, воно скорочує сукупний попит та знижує економічну активність. У період високого рівня безробіття Кейнс радив, щоб уряд відновив попередній рівень економіки або збільшенням витрат, або урізанням податків. Тож безробіття може бути подолане не невидимою рукою капіталізму, а державним втручанням, у цьому випадку — ре­гулюванням дефіциту бюджету, тобто держава буквально «витрачає забагато» (смі­тить грошами). Кейнсіанська вимога управління таким чином пообіцяла урядам здатність маніпулювати зайнятістю та рівнями зростання, а отже, захищати загаль­ний добробут.

Тому, як і з забезпеченням соціального добробуту, сучасні ліберали розгля­дали економічне управління як конструктивне в сприянні процвітанню та гар­монії в громадянському суспільстві. Кейнс не був противником капіталізму. У багатьох аспектах він був його рятівником. Він лише стверджував, що необме­жене приватне підприємство нереальне в складному індустріальному суспільст­ві. Вперше спроба провести в життя була здійснена у США під час рузвельтів- ського «Нового курсу». Проте прагнення Рузвельта до збалансування бюджету та його відмова дозволити підвищеним державним витратам на проекти публіч­них робіт перевищувати дохід від податків спричинила лише дуже поступовий спад у безробітті. Велика депресія швидше була зведена нанівець поширеним та істотним збільшенням військових витрат у підготовці до війни, ніж обдуманою спробою знизити рівень безробіття. Найбільш показово це було в Німеччині, де рівень безробіття зменшився вдвічі протягом 18 місяців після призначення Гіт- лера канцлером у 1933 р. Безробіття міжвоєнного періоду було таким чином не­навмисно подолано кейнсіанством. СУПЕРЕЧНОСТІ ВСЕРЕДИНІ ЛІБЕРАЛІЗМУ

Класичний лібералізм економічний лібералізм

Сучасний лібералізм соціальний лібералізм

Егоїстичний індивідуалізм

Еволюційний індивідуалізм

Максимізована користь

Особисте зростання

Негативна свобода

Позитивна свобода

Мінімальна держава

Уповноважувальна держава

Економіка вільного ринку

Керована економіка

Справедливість, основана на правах

Справедливість як чесність

Система за якої положення людини визнача­ється її здібностями

Турбота про бідних

 

Персональна відповідальність

Соціальна відповідальність

Добробут — мережа безпеки

Добробут від колиски до могили

На кінець Другої світової війни кейнсіанство було широко прийнято як еконо­мічна доктрина на Заході, потіснивши попереднє переконання у Lаissez-faire (не­втручанні). Фактично всі країни практикували економічне управління у впрова­дженні післявоєнної економічної реконструкції та плануванні майбутнього зростання. Кейнсіанство було розцінене як ключ до «довгого буму», історично без­прецедентного економічного зростання 50-х та 60-х років, минулого століття яке засвідчило досягнення достатку, принаймні у західних країнах.

Проте відновлення економічних труднощів у 70-х роках спричинило нову сим­патію до теорій класичної політичної економіки. Це призвело до відхилення від кейнсіанських пріоритетів, зокрема повної зайнятості, до неоліберальних, прив'язаних до низької чи нульової інфляції. Проте, провал революції вільного ри­нку 80-х та 90-х років для забезпечення підтвердженого економічного зростання призвів до виникнення «нової» політичної економіки, або неокейнсіанства. Хоча воно приймає, що «чисте» (голе) кейнсіанство 50-х та 60-х років було визнане над­мірним внаслідок глобалізації, неокейнсіанство також відзначає поновлення пере­конання в тому, що нерегульований капіталізм прямує до низького капіталовкла­дення, недовготривалості та соціальної фрагментації чи розрухи.