Едмунд Бери (1729—1797)

Уродженець Дубліну, британський державний діяч, політичний теоре­тик, батько англо-американської консервативної традиції. Представник партії Вігів. В 1759-1765 р. працював секретарем Гамільтона. Прихиль­но ставився до Американської революції 1776 р., хоча зробив собі ім'я на жорсткій критиці Французької революції 1789 р. В 1766р., 1774 — 1780рр. обирався до британського парламенту, де обґрунтовував кон­цепцію про парламентську партію, в якій члени партії повинні об'єднуватися не навколо політика, а навколо принципів політики. Він визначив політичну лінію такої партії, яка базувалася на принципах на­ціональної користі, а не особистої чи групової.

Берк категорично заперечував спроби надання нових якостей фра­нцузьким політикам відповідно до абстрактних принципів свободи, рів­ності й братерства, мотивуючи це тим, що мудрість більшою мірою ви­ражена в досвіді, традиції та історії. Тим не менш він був певен, що французька монархія частково сама несе відповідальність за свою до­лю, оскільки вона повністю заперечувала догму «зміни для збережен­ня». Берк бачив у законодавстві доволі бліді перспективи, розуміючи, що воно доволі рідко сприяє доброму, хоча й запобігає поганому. Крім того, Берк підтримував класичну економіку Адама Сміта й розглядав ринкові сили як «закон природи».

Консерватизм, адаптувавшись під існуючі традиції й національну культуру, на­був різних рис у різних державах. Наприклад, англійський консерватизм зазнав чи­малого впливу безпосередньо від ідей Берка, який надавав перевагу не сліпому ба­жанню змінитися, а розсудливій готовності «змінитися, щоб зберегтися». У XIX ст. британські консерватори захищали соціально-політичний лад, який уже встиг за­знати доленосних змін, особливо після занепаду абсолютної монархії після Англій­ської революції XVII ст. Такі реалістичні принципи справили неабиякий вплив на консервативні партії, засновані в інших країнах. Так, канадська консервативна пар­тія здобула назву Прогресивної консервативної, щоб не пов' язувати себе з реакцій­ними ідеями та поглядами.

ц

? /

У континентальній Європі, де залишалися існувати майже протягом усього XIX ст. деякі автократичні монархії, еволюціонувала інша, авторитарна, форма консер­ватизму, яка захищала монархічний лад та непохитні цінності аристократії від по­току реформ. Консерватори, особливо німецькі й італійські, зуміли прийняти полі­тичну демократію та соціальні реформи повною мірою лише зі створенням християнсько-демократичних партій після Другої світової війни. З іншого боку, на США доктрини консерватизму фактично не вплинули. США як держава сформува­лася в результаті успішної колоніальної війни проти британської корони. Амери­канська система управління та її політична культура відображає ліберальні та про­гресивні цінності, а представники обох найвпливовіших партій — республіканці та демократи — завжди обурювалися на ототожнення з «консерваторами». Єдиний випадок, коли представники обох партій відкрито висловлювали консервативні по­гляди, мав місце в 60-і роки XX ст., особливо південними демократами й крилом Республіканської партії на чолі із сенатором Баррі Голдуотером, які в 1970—80-і роки підтримували Рональда Рейгана як губернатора Каліфорнії та його ж як пре­зидента в 1981—1989 рр.

Оскільки консервативна ідеологія виникла як реакція проти Французької рево­люції як процесу модернізації на Заході, складно визначити політичний консерва­тизм поза Європою та Північною Америкою. Політичні рухи в Азії, Африці та Ла­тинській Америці еволюціонували як пошук шляхів та опору змінам і як засіб збереження звичайного життєвого ладу, але вони рідко використовували для цього виключно консервативні гасла та цінності. Винятком цього по праву можна вважа­ти Японську ліберально-демократичну партію (ЯЛДП), яка функціонувала і мала вплив на японську політику з 1955 р. ЯЛДП тісно пов'язана з інтересами бізнесу і покликана сприяти функціонуванню приватного сектора. Одночасно вона намага­лася зберегти традиційні звичаї та цінності Японії. Крім того, ця партія підтриму­вала виключно консервативні засади — лояльність, обов' язок, ієрархію. В інших державах консерватизм став проявом популістського авторитаризму. Наприклад, режими Перона в Аргентині та Хомейні в Ірані ґрунтува