Від автора : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Від автора

/ виборі теми цієї праці автор виходив із низки проблем, які переживає україн- J^r-ське суспільство, що перебуває на етапі транзиту від тоталітаризму до розбу- У.У дови демократичних засад співіснування та ринкових відносин. Адже не так легко збагнути сутність і глибину зміни суспільних цінностей не тільки простій людині, а й ученому-суспільствознавцю, тим більше для величезної частини соціу­му переглянути весь арсенал суспільної науки, на основі якої будувалося життя до­тепер не тільки на пострадянському просторі. Нині стало очевидним, що марксизм- ленінізм як ідеологічна основа такого життя не зміг довести своєї переваги над ін­шими ідейно-теоретичними і практичними програмами, ідеалами, завданнями. Бі­льше того, ортодоксальні фальсифікатори як у теорії, так і на практикі довели її до абсурду, до самознищення як такої.

З іншого боку, західна суспільна наука, втративши свого головного супротивни­ка — марксизм-ленінізм і більшовизм як практику реалізації марксистського суспі­льного ідеалу, — також опинилася в кризі. Ідеологічні засади, на яких вибудовува­лися сучасні розвинуті демократії, також зазнають значних сутнісних переоцінок своїх як ідейно-теоретичних постулатів, так і модернізації усього комплексу прак­тичного втілення їх у життя. Особливо це стосується класичних ідеологій, які пере­важно були панівними в цих суспільствах, зокрема лібералізму, консерватизму та соціалізму. Суспільствознавців, як і значну частину громадян цих суспільств, зараз не задовольняє не тільки «досягнутий» рівень і якість життя, а й його подальший сенс в умовах глобалізаційних кризових явищ взагалі і однополюсності світу зок­рема, домінування декількох держав (США і Росії) у світі і силове нав'язування їх­нього способу життя, зміни клімату та поширення голоду на великих територіях земної кулі тощо.

Усе це разом підштовхує суспільствознавців до пошуку нових парадигм соціа­льного пізнання, на створення нових концепцій суспільного життя і взаємодії в ньому політичних, економічних і духовних сил.

Внутрішні чинники, які виникли з моменту набуття формальної незалежності нашої держави, що супроводжують процес державотворення і понині, впливають на необхідність їхнього якісного теоретичного забезпечення та намагаються якомо­га швидше позбутися мозаїчності і компілятивності. Перелік цих чинників та їхню сутність можна коротко привести до таких положень.

По-перше, весь спектр аналізу транзитних процесів в усіх сферах суспільного виробництва нашої країни будується переважно або за методологією минулої світо­глядної системи, або за привнесеною зарубіжною методологією, яка не завжди приводить до позитивних наслідків, оскільки не адаптована до українських передумов. А невдалі спроби систематизувати їх якраз і призводять до мозаїчності та ком­пілятивності. Це є наслідком того, як зазначає досить влучно академік М. Михаль- ченко, що в нових умовах дослідники України, які вийшли на світове наукове полі­тологічне поле, зустріли безліч шкіл і традицій, серед яких дуже важко науково зорієнтуватися. Серед них: раціоналізм та ірраціоналізм, неораціоналізм і неоірра- ціоналізм, класична і посткласична науки, класична філософія і марксизм, класичні політичні науки і «науковий комунізм», еволюціонізм і революціонізм, модернізм і постмодернізм, позитивізм і структуралізм тощо. Це тільки перелік за філософсь­кими засадами. А якщо взяти політичне життя та подивитися через призму ідейних чи ідеологічних уподобань, то картина стає ще складнішою: це досить глибоке пе­реплетення класичних ідеологій — лібералізму, консерватизму, соціалізму й анар­хізму та їх сучасних модифікацій; це розвиток некласичних політичних ідеологій — націоналізму, фашизму, релігійного фундаменталізму та їх різновидів; це виник­нення нових постмодерних політичних ідеологій — екологізму, фемінізму, глобалі- зму, постмодернізму і т.д.; і врешті, це спроби обґрунтувати інтегративну політич­ну ідеологію.

По-друге, повноцінна система економічних, політичних і духовних ідей і теорій, на відміну від непродуктивних і помилкових, які існували дотепер в Україні, ще не сформувалася. Натомість відбуваються широкомасштабні і не завжди позитивні зрушення від цінностей абсолютизованої тоталітарної колективності до пріоритетів цінності людини, її свідомості в системі рушійних сил саморозвитку суспільства. У зародковій формі, як заперечення або констатація кризи старих цінностей суспіль­ного розвитку, перебуває становлення ідеологічного і політичного плюралізму в підходах до аналізу реальності. Свого роду абсолютне теоретичне й ідеологічне розкріпачення, а ще в умовах економіко-політичних кризових явищ, призводить до розгубленості, пізнавального нігілізму та деструктивізму, до духовного спустошен­ня окремих людей, індивідів, осіб тощо.

 

По-третє, в суспільствознавстві (а саме в тій частині, яка вивчає суспільну сві­домість, її форми та елементи) триває розбрід і хитання. З одного, боку відкинуті або осуджені системи поглядів, які претендували на створення універсальних те­орій про буття і свідомість, про «основний закон», «фундаментальний принцип, що пояснюють генезис і структуру суспільної свідомості. Концепції «деідеологі- зації», «реідеологізації», «біполярності світового розвитку і глобального проти­стояння світоглядів», «кінця історії», «неосфери» тощо залишаються неначе в ті­ні. Ідеологічна і політична поразка марксизму-ленінізму зовсім не ознаменувала початку нової епохи торжества лібералізму і демократії. Навпаки, факти ідеологі­чного протистояння, конфлікти на економічному, культурному, релігійному і на­ціональному ґрунті — усе це наша реальність сьогодні. Такою ж нашою реальніс­тю є безліч ідеологій (наукових та ілюзорних, світських і релігійних, консервативних і ліберальних, індивідуалістичних і колективістських, демократи­чних і тоталітарних). Зараз є очевидним, що ідеології — це історична реальність, їх багато і їх потрібно вивчати в різних проекціях. «Саме відсутність теорії ідео­логій, як підкреслює М. Михальченко, і своєрідного ідеологієзнавства зава­жають бачити в ідеологіях звичайне суспільне явище, що має свої позитивні і негативні сторони, вселяють страх перед ідеологіями людям, що не розумі­ють цього феномена. Світ ідеологій, як і світ змій, таємничий і страшний че­рез форми прихованого існування, через те, що ідеології і змії можуть ужали­ти в будь-який момент навіть своїх хазяїв. Але вмілі ідеологієзнавці і змієло­ви можуть застосовувати ці засоби на користь людям, а ідеологічні засоби, як і зміїна отрута, можуть бути ліками для людства».

Саме з цих міркувань автор виходив, приступаючи до роботи над розв' язанням цієї проблеми.

Власне ця робота мною розпочалася давно — тоді коли було доручено розроб­ляти і викладати історію політичних вчень. Вона триває понад 20 років. За цей пе­ріод з цієї тематики випущено понад 15 праць, які розкривають цю проблематику. Найголовніші з них: «Історія політології» (2000), «Політологія Нової доби» (2004), «Новітня політологія» (2009). У визначенні предмета історії політичних вчень було закладено і методологію вивчення політичної ідеології. Саме це поняття розкриває як специфіку двох видів розвитку — політичного й ідеологічного, так і їхнє взає- моперехрещення, взаємодію, взаємовплив у реальному житті. Тут ідеологічний процес розкривається з політичного боку, а політичний з ідеологічного. У кінцево­му результаті ми отримуємо синтезоване знання про політичний та ідеологічний процеси.

Принагідно зазначу, що ці процеси саме й розкривають історію виникнення, розвитку і становлення теоретичного знання, в якому в концентрованому логічно- понятійному виразі перебуває процес пізнання світу політичного життя та його ви­ділення в самостійну підсистему людського соціуму. Теоретичний аспект пізнання світу політичного, яке певним чином і за певних умов зароджувалося, розвивалося і конституювалося в суспільстві і яке формувалося в певні теоретичні ідеї, концепції, теорії і програми у їх логічно-понятійному виразі як відображення історичного процесу. Вивчення становлення і розвитку понятійно-категоріального апарату полі­тичної науки разом із цим дало можливість зрозуміти і описати політично- ідеологічні процеси. Отже, він є одночасно і «інструментом методології політично­го пізнання як системи принципів і процедур формування та практичного застосу­вання методів дослідження і перетворення реальності» (М. Михальченко). Саме ці проблеми розглядаються в першій частині цієї праці.

Окремо хочу зазначити, що вирішення цієї проблеми не могло бути повноцін­ним без вивчення класичної спадщини, на яку автор опирався, від якої відштовху­вався, на основі якої аналізував і описував та теоретично обгрунтовував наукові ви­сновки в усіх частинах роботи. Адже прагнення пізнати світ політичного, сутність політичного життя суспільства в його багатоманітності триває рівно стільки, скіль­ки існує саме суспільство: від міфологічних уявлень про нього до науково доведе­ного знання.

Таке прагнення ніколи не покидало науковців. Особливо актуальними такі праг­нення є для сучасних українських дослідників. Розбудова нової держави викликала по­требу теоретично забезпечити політичні, економічні та духовні перетворення, на що могли б спиратися як суспільствознавці, аналізуючи сьогодення і розробляючи прогно­зи на майбутнє, так і широкі верстви населення в своїй практичній діяльності.

Нинішня українська школа дослідників політично-ідеологічних проблем суспі­льства сягає своїми коренями в далеку давнину. Що стосується нашої теми, то слід

9 відзначити таке. На нашу думку, підвалини сьогоднішніх напрацювань з проблем політичної ідеології були закладені в середині минулого століття такими видатни­ми філософами, як П. В. Копнін та В. І. Шинкарук. Саме їм належить першість у започаткуванні широкомасштабних досліджень теоретично-методологічних засад не тільки філософії а й політичної науки в Україні. Очолювані ними Інститут філо­софії АН України та філософський факультет Київського національного універси­тету імені Тараса Шевченка стали тими осередками, де формувалася ця школа. Про доробки цієї школи йдеться в подальших розділах цієї праці. Назвемо найвидатні- ших представників цієї школи. Це академіки і члени-кореспонденти НАН України: проф. Попович М.В., проф. Губерський Л.В., проф. Михальченко М.І., проф. Анд- рущенко В.П.; доктори філософських наук, професори: Кисельов М.М., Хилько М.І., Крисаченко В.С., Лубський В.І., Денисенко В.М., Рудич Ф.М., Лой А.М.; док­тори політичних наук, професори: Левенець Ю.І., Горбатенко В.П., Салтовський О.І., Воронов І.О.; доктор історичних наук Касьянов Г.В.

Для повноти і глибини сутнісних характеристик різних напрямків політичної ідеології автор використовує широкий спектр праць сучасних зарубіжних дослід­ників, які вказані в тексті роботи. Але особливо хочеться відзначити використані наукові дослідження таких вчених як: А. Хейвуд (Andrew Heywood), Д. Марч (David March), Г. Стокер (Gerry Stoker), Т. Бейл (Terence Ball) і Р. Белламі (Richard Bellamy).

Належне місце серед них займають праці російських вчених, таких як: А.Ю. Мельвіль, М.В. Ільїн, А.А. Дегтярьов, Т.А. Алексеєва, А.І. Соловйов, К.С. Гаджиєв, Макаренко та багато інших. Всім авторам, праці яких використовувались при на­писанні цієї книги, приношу свою щиру вдячність і своє шанобливе ставлення до їхнього неоціненного внеску в політичну науку.

Загалом автор намагався, використовуючи системний принцип дослідження су­спільних явищ, здійснити структурний і багаторівневий аналіз політичної ідеології, поглибити кількісно-якісні характеристики в історичному і філософському вимірах та в процесі функціонування і матеріалізації її цінностей.

Сподіваюсь, що найкритичнішими читачами стануть студенти, аспіранти та ви­кладачі вищих навчальних закладів, а також політики-практики, зауваження та конструктивні побажання яких будуть мною сприйняті й творчо втілені у подаль­ших дослідженнях.