Роберт Нозік (1938—2002)

Повернутися на початок книги
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138

Американський академік і політичний філософ. Головна праця Нозіка «Анархія, держава і утопія» (1974) широко замічена як одна з найваж­ливіших сучасних праць політичної філософії, і це глибоко впливало на неоконсервативні теорії і переконання. Нозік розробив форму ліберта- ріанства на основі прав у відповідь ідеям Джона Роулза. Розвиваючи ідеї Лока і індивідуалістів США, таких як Лізандер Спунер (1808—1887) і Бенджамін Такер (1854—1939), він стверджував, що права власності повинні бути строго під контролем, з умовою, що власність була спра­ведливо куплена чи справедливо перейшла від однієї людини до іншої. Ця позиція означала підтримку мінімального уряду і мінімального опо­датковування, і підривала можливість для добробуту і перерозподілу. Пізнеше Нозік змінив своє критичне лібертаріанство.

Неоконсерватизм визначається своїм побоюванням щодо соціальної фрагмента­ції чи розколу, які можуть стати як результат ліберальної реформи і поширення «прогресивних» цінностей. Влада, в її різних видах, розглядається як безладдя, яке діє як свого роду «соціальна мотузка», що зв'язує людей, даючи їм відчуття тих, ким вони є, і того, що від них очікується. У результаті неоконсерватизм трактував­ся як форма «авторитарного популізму», відбиваючи і відповідаючи на широко розповсюджене популярне занепокоєння про розслаблення моральних стандартів і ослаблення влади в суспільстві. Цей акцент на владу привів до підвищеної чутли­вості, щодо недовговічності суспільства, ясно демонстрував, що в неоконсерватиз- мі є свої корені традиціоналізму, або органіцизму. Однак це помітно відрізняється від патерналістичного консерватизму, що також надто тягнеться до органістичних ідей. Беручи до уваги, що однонаціональний консерватизм, наприклад, вважає, що співтовариство найкраще підтримується, скорочуючи бідність і звужуючи матеріа­льні нерівності, неоконсерватизм сподівається зміцнити суспільство, відновлюючи владу і встановлюючи соціальну дисципліну. Такий неоконсервативний авторита­ризм, до певного ступеня поєднується з неоліберальним лібертаріанством.

Три основних елементи