Роберт Нозік (1938—2002) : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Роберт Нозік (1938—2002)

Американський академік і політичний філософ. Головна праця Нозіка «Анархія, держава і утопія» (1974) широко замічена як одна з найваж­ливіших сучасних праць політичної філософії, і це глибоко впливало на неоконсервативні теорії і переконання. Нозік розробив форму ліберта- ріанства на основі прав у відповідь ідеям Джона Роулза. Розвиваючи ідеї Лока і індивідуалістів США, таких як Лізандер Спунер (1808—1887) і Бенджамін Такер (1854—1939), він стверджував, що права власності повинні бути строго під контролем, з умовою, що власність була спра­ведливо куплена чи справедливо перейшла від однієї людини до іншої. Ця позиція означала підтримку мінімального уряду і мінімального опо­датковування, і підривала можливість для добробуту і перерозподілу. Пізнеше Нозік змінив своє критичне лібертаріанство.

Неоконсерватизм визначається своїм побоюванням щодо соціальної фрагмента­ції чи розколу, які можуть стати як результат ліберальної реформи і поширення «прогресивних» цінностей. Влада, в її різних видах, розглядається як безладдя, яке діє як свого роду «соціальна мотузка», що зв'язує людей, даючи їм відчуття тих, ким вони є, і того, що від них очікується. У результаті неоконсерватизм трактував­ся як форма «авторитарного популізму», відбиваючи і відповідаючи на широко розповсюджене популярне занепокоєння про розслаблення моральних стандартів і ослаблення влади в суспільстві. Цей акцент на владу привів до підвищеної чутли­вості, щодо недовговічності суспільства, ясно демонстрував, що в неоконсерватиз- мі є свої корені традиціоналізму, або органіцизму. Однак це помітно відрізняється від патерналістичного консерватизму, що також надто тягнеться до органістичних ідей. Беручи до уваги, що однонаціональний консерватизм, наприклад, вважає, що співтовариство найкраще підтримується, скорочуючи бідність і звужуючи матеріа­льні нерівності, неоконсерватизм сподівається зміцнити суспільство, відновлюючи владу і встановлюючи соціальну дисципліну. Такий неоконсервативний авторита­ризм, до певного ступеня поєднується з неоліберальним лібертаріанством.

Три основних елементи неоконсерватизму — це суспільний порядок, суспільна етика і національна ідентичність. Неоконсерватори вважають, що злочинність, яка зростає, провина й антигромадська поведінка взагалі — це наслідок великого па­діння влади, вона торкається більшості західних суспільств починаючи з 1960-х ро­ків. Люди бідують і хочуть безпеки. Ця безпека забезпечується здійсненням влади, у родині — батьком, у школі — викладачем, на роботі — підприємцем, а в суспіль­стві в цілому — системою «суспільного порядку». Безмежний дозвіл, культ індиві­да і «здійснення власних цілей», підривають установлені структури суспільства.

Неоконсерватори в такий спосіб набули форми соціального авторитаризму. Це дуже помітно в неоконсервативних запитах про необхідність зміцнення родини, звісно, в строго традиційних термінах. Це, на думку неоконсерваторів, є природно ієрархічним: діти повинні слухати, поважати і коритися своїм батькам; і це природ­но патріархально: чоловік — годувальник і дружина — домашня господарка. Якщо ці відносини влади будуть ослаблені, то діти будуть виховані без ряду пристойних моральних цінностей і з невеликою повагою до своїх старших.

Цьому соціальному авторитаризму відповідає державний авторитаризм, бажан­ня сильної держави, відбитого в «твердій» позиції суспільного порядку. Приймаю­чи ідею уродженого морального розпаду, неоконсерватори думають, що корені без­ладдя знаходяться в людській душі, а не в соціальній несправедливості. Злочину і провині може протистояти тільки побоюванням покарання, і покарання може бути ефективним тільки, якщо воно серйозно. Це призвело, у США і Великобританії зо­крема, до більшого акценту на покарання у вигляді позбавлення волі і до більш до­вгих тюремних ув'язнень, заснованих на вірі, що «в' язниця ефективна». Неоконсе- рватори в США провели кампанію за відновлення страти, що була засуджена Верховним Судом у 1960-х роках як «жорстоке і незвичайне покарання». До кінця 80-х років вища міра покарання була відновлена в більшості штатів. У Великобри­танії у 80-х роках, у центрах опікунства молоді було введено режим «короткого, го­строго удару», і в 90-х, при Джоні Мейджорі, підтримка була зроблена мінімальним висновкам і «навчальним таборам» американського стилю для молодих кривдників. Неоконсерватизм був також сконцентрований на проблемах суспільної етики, бага­то в чому як реакція проти «вседозволень 60-х».

До 50-х років багатство, що накопичувалося в повоєнний період привело до зро­стаючого бажання, особливо серед молоді, брати під сумнів і критикувати звичайні моральні і соціальні стандарти. З погляду неоконсерватизму, це було серйозною погрозою встановленим цінностям і суспільній етиці, на якій ґрунтується стабіль­ність суспільства. Перед обличчям цієї ліберальної етики Тетчер оголосила у Вели­кобританії підтримку «вікторіанським цінностям», а в організаціях США, типу «Моральної Більшості» проводила кампанію за повернення до «сімейних ціннос- тей». Неоконсерватори бачать дві небезпеки в суспільстві вседозволеності. По- перше, воля вибирати власні моралі чи спосіб життя міг привести до вибору амора­льних чи «злих» поглядів. Є істотний релігійний елемент у неоконсерватизмі, особ­ливо в США. Протягом 70-х і 80-х років виникали різні американські групи, що ви­ражали занепокоєння щодо падіння «традиційних цінностей». Багато хто з них були пов'язані з «новонародженим» християнським рухом і в дійсності становили «хри­стиянський неоконсерватизм». З 80-х років його основна енергія була спрямована на кампанію проти проведення абортів. Гомосексуалізм, порнографія, дошлюбний секс і, у США принаймні, вивчення дарвіністських теорій еволюції, а не біблійного «креаціонізму», були також покарані як морально «погані». Друга небезпека дозво­лу багато в чому полягає не в тому, що люди можуть прийняти неправильні чи мо­ральні способи життя, а можуть просто вибрати різні моральні позиції. Для лібера­ла моральний плюралізм — це здоров' я, тому що він просуває розмаїтість і раціональні дебати, але це є великою погрозою для неоконсерватора, тому що він підриває єдність суспільства. Суспільство вседозволеності — це суспільство, що продукує недолік в етичних нормах і об'єднанні моральних стандартів. Це «непро­хідна пустеля», що не забезпечує ні керівництво, ні підтримку людям і їхнім роди­нам. Якщо люди просто будуть чинити, як їм подобається, то цивілізовані стандар­ти поведінки неможливо буде підтримати.

Врешті-решт, неоконсерватизм відрізняється своїм бажанням підсилити національ­ну ідентичність перед обличчям погроз зсередини і зовні. Цінність нації, з погляду неоконсерватизму, полягає в тому, що вона пов'язує суспільство, даючи йому загальну культурну і цивільну ідентичність, що є найдужчою, щоб бути впровадженою в істо­рію і традиції. Нації — органічні об'єкти, що є результатом природної тенденції. Най­більш значна погроза для нації «зсередини» — це зростання мультикультуралізму. Збі­льшена культурна розмаїтість послаблює зв'язки статусу державності, загрожуючи політичному співтовариству, і створює примару етнічного і расового конфлікту. Тому неоконсерватори були в центрі діяльності кампаній, щоб жорсткіше контролювати ім­міграцію і іноді — щоб привілейований статус був наданий культурі «ведучого» спів­товариства. Наприклад, у відповідь на зростання іспаномовного населення американ­ські неоконсерватори запросили, щоб англійська мова була визнана як «офіційна» мова країни. Погроз «ззовні» — багато і вони різні. У Великобританії, головна погроза була викладена європейською інтеграцією. Дійсно, в 90-х роках британський консерватизм був названий «євроскептицизмом» через свій опір європейській інтеграції і, зокрема, грошово-кредитному об' єднанню. У США, неоконсервативні побоювання про світо­вий комунізм були замінені протягом 90-х років зростаючим занепокоєнням так званих «неконтрольованих штатів» і швидким збільшенням зброї масового зниження. З 11 ве­ресня 2001 р., глобальний тероризм став значною стратегічною, політичною і культур­ною погрозою, проти якої була визначена американська національна ідентичність. Усе більше й більше стверджувальна й однобічна зовнішня політика Джорджа В. Буша в Афганістані, Іраці та інших країнах, розглянута як частина «боротьби з тероризмом», у такий спосіб зображувалася як захист американських цінностей і американського спо­собу життя.

Суперечності. Не всі мислителі чи політичні діячі, що поділяють неоконсервативні ідеї, підтримують і неоліберальну, і неоконсервативну точку зору. Наприклад, Роджер

186

Скратон (2001), відомий неоконсерватор Великобританії, стверджував, що принципове зобов' язання до вільного ринку не має ніякого місця в межах консерватизму. Так само несуперечливі лібертаріанці, як Нозік і анархо-капіталісти, не мають ніякої симпатії до консервативної соціальної теорії. Однак неоліберальні і неоконсервативні переконання звичайно збігаються, і це і є ця спроба з' єднання економічного лібералізму із соціаль­ним консерватизмом, що дає неоконсерватизму його відмітний характер. Ці два уряди, що найбільш чітко знаходяться під впливом ідей неоконсерватизм, адміністрацій Рей- гана і Тетчер, підтримували і лібералів, і неоконсерваторів. Про подвійний характер — тетчеризму у Великобританії, як зобов' язанню до «вільної економіки і сильної держа­ви», зазначав Ендрю Гамбл (1988). Ціль неоконсерватизму, у його характеристиці, є конструкцією сильної, але мінімальної держави. Однак ступінь, з яким неолібералізм і неоконсерватизм є сумісними, був джерелом значних дебатів. Аналіз Гамбла підкрес­лює ключові політичні взаємозв' язки між «вільним ринком» і «сильною державою» у контексті нерівності, що розширюється, і державної підтримки, що послабляється. Це викликало велику потребу у контролі ринкового порядку і підтримці соціальної і полі­тичної влади. Іншими словами, випущені політичні і соціальні сили «повертаючи в по­чаткове положення» державу, можуть тільки міститися, підсилюючи державну владу. Неоконсервативні теоретики безпосередньо вважають, що неолібералізм і неоконсер- ватизм сумісні на більш глибокому, ідеологічному рівні. Наприклад, Летвин (1992) зо­бразив тетчеризм у Великобританії як моральний хрестовий похід зроблений до ряду так званих «енергійних достоїнств» — непорочності, самостійності, енергії, незалеж­ності, лояльності і надійності, які в економічному житті вимагають повернення держа­ви в колишнє положення, але в соціальному житті мають на увазі більше втручання, щоб підтримати суспільний порядок, підтримати національні ідеали і підсилити захист. Для Виллета (1992) очевидна суперечність у межах неоконсерватизму відбиває не що інше, як елементарне і стійке підприємство консерватизму, що повинне балансувати свої зобов'язання стосовно людини проти його зобов'язань перед співтовариством.

СУПЕРЕЧНОСТІ КОНСЕРВАТИЗМУ

Ліберальний неоконсерватизм

Неоконсерватизм

Класичний лібералізм

Традиційний консерватизм

Атомізм

Органцизм

Радикалізм

Традиціоналізм

Лібертаріанство

Авторитаризм

Економічний динамізм

Суспільний лад

Самоінтерес підприємство

Традиційні цінності

Рівність можливостей

Природна ієрархія

Мінімальна держава

Сильна держава

Інтернаціоналізм

Замкнутість

Проглобалізація

Антиглобалізм

 187

Однак важко розглядати неоконсерватизм як цілком послідовний в ідеологічних чи політичних термінах. Неолібералізм підтримує такі цінності, як воля, вибір, пра­ва і конкуренція, які впроваджені в концепції людської природи, що підкреслює стійкий індивідуалізм і впевненість у своїх силах. Неоконсерватизм підтримує такі цінності, як влада, дисципліна, повага й обов' язок, які впроваджені в концепцію людської природи, що підкреслює недовговічність, помилковість і соціальну зале­жність. Політично ця напруженість — декларація в тенденції неолібералізму випу­стити сили і тиски, що виконуються безпосередньо в протиріччі із найбільш необ- ґрунтованими надіями неоконсерватизму. Наприклад, безупинний динамізм нерегульованого капіталізму напружує соціальна єдність і послаблює влада встано­влених цінностей і традиційних установлень. Крім того, хоча неоліберали розумі­ють волю в надзвичайно економічних значеннях, розглядаючи її як волю вибору на ринку, дуже важко запобігти принципу індивідуальної відповідальності, що поши­рюється на мораль та інші речі. Нарешті, оскільки ринки не є прихильниками наці­ональних меж, несуперечливий неолібералізм має об'єднувальні й інтернаціоналіс­тичні застосування, що слугують, щоб підірвати націю як значний економічний, політичний і культурний об'єкт.