3. МАРКСИЗМ : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

3. МАРКСИЗМ

До 40-х років XIX ст. соціально-політична думка в західноєвропейських країнах розвивалася нерівномірно і суперечливо, що було зумовлено особливостями еко­номічного і політичного розвитку цих країн. На політичній арені дедалі виразні­шою ставала діяльність третього стану. В революційно-демократичному русі схо­дилися всі прогресивні сили того часу: буржуазія, пролетаріат, інші трудові верстви суспільства. Європу потрясали антифеодальні рухи, Велика французька революція, долинав до неї й відгомін боротьби американських колоній за незалежність. Цей період К. Маркс називав «дитинством сучасного суспільства».

Відчутно зросла політична активність робітничого класу, який посилив свої ви­ступи проти існуючих порядків, почав створювати перші професійні спілки тощо. Це знайшло відображення в соціально-політичній літературі. Так, у 30—40-х роках з'явилися праці «Що таке власність» П. Прудона, «Про організацію праці» Л. Бла- на, «Мандрівка до Ікарії» Е. Кабе, «Ні палаців, ні хатин» і «Комунізм не утопія» Ж.-Ж. Пійо, «Кодекс спільності» Т. Дезамі та інші, в яких пропонувалися різнома­нітні проекти майбутнього суспільства. Ці утопічно-соціалістичні теорії розгорта­лись у відриві від існуючих соціальних відносин.

Сутність назрілих соціально-економічних, політичних і духовних суперечностей нового суспільного ладу та механізми їх вирішення були науково обґрунтовані в марксизмі.

Традиційно марксизм прийнято вважати економічною теорією і політичною дія­льністю, започаткованою Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом і розвинутою їх­німи послідовниками.

Цей новий тип суспільно-політичного вчення успадкував основні соціально- політичні цінності лібералізму, християнської ідеології, консерватизму та утопіч­ного соціалізму, їхні головні положення були суттєво переосмислені й трансфор­мовані в нове політичне вчення. Йдеться, наприклад, про такі фундаментальні ідеї лібералізму, які проголошують політику як мистецтво досягнення компромісів між носіями антагоністичних інтересів, а демократичні процедури — єдино можливим способом їх досягнення; про положення Гегеля, що суспільство є рухомою рівнова­гою супротивних сил, які своїми протистоянням і боротьбою породжують соціальні зміни, а соціальна історія — внутрішньою революцією цих сил.

216 Розвиваючи гегелівську діалектику, Маркс створює філософію історії, серцеви­ною якої є принцип реалізації вищих моральних цінностей. Як і Гегель, рушійною силою соціальних змін Маркс і Енгельс вважали боротьбу між соціальними класа­ми, а визначальним їх фактором — владу, яка у своїй основі є економічною (полі­тична влада — наслідок влади економічної). Засновники марксизму були перекона­ні, що їхнє вчення виллється в певну форму соціалізму, соціальну рівність, непідробну свободу.

Водночас соціальна філософія (філософія історії) марксизму містила суперечли­ві моменти, які радикально заявили про себе в комуністичній версії революційного марксизму.