«Критика комуністичних утопій» : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

«Критика комуністичних утопій»

Ставши редактором «Рейнської газети» (1842), Маркс вирішив зорієнтувати її діяльність на захист політично і соціально знедолених мас, на боротьбу за демокра­тичні перетворення в Німеччині. Ще до того в ній публікували свої статті моло­догегельянці. Маркс ставив перед ними вимоги: «якнайменше розпливчастих су­джень, голосних фраз, самовдоволеного милування собою і якомога більше визначеності, більше уваги до конкретної дійсності, більше знання діла». Він засу­див прийоми цих авторів — вмонтовувати комуністичні й соціалістичні положення, тобто новий світогляд, у випадкові публікації, оскільки необхідно було обґрунтова­не осмислення комунізму.

У той час у «Рейнській газеті» публікувалися статті, в яких проголошувалося, що найголовнішим завданням XIX ст. є ліквідація протилежності між трудящими масами і аристократією, забезпечення соціальної єдності в суспільстві. Це дало під­ставу для звинувачень «Рейнської газети» в пропаганді комунізму. Маркс відкинув їх, зазначивши, що «Рейнська газета» «не визнає навіть теоретичної реальності за комуністичними ідеями в їхній теперішній формі, а отже, ще менше може бажати їх практичного відтворення або хоча б вважати його можливим...». Це свідчить, що Маркс не приймав комуністичних ідей у їх утопічній формі.

Комунізм він розглядав як ідею, висунуту самим життям, боротьбою класів, в осно­ві якої — реальні інтереси найбідніших прошарків населення: «Стан, який в теперішній час не володіє нічим, потребує частки в багатстві середніх класів, — це факт, який... кожному впадає у вічі на вулицях Манчестера, Парижа та Ліона». На його думку, сила комуністичного руху полягає передусім у його ідеях. «Ми твердо впевнені, — зазначав він, — що по-справжньому небезпечні не практичні досліди, а теоретичне обґрунту­вання комуністичних ідей, адже на практичні досліди, якщо вони будуть масовими, можуть відповісти гарматами, як тільки вони стануть небезпечними; ідеї ж, які оволо­дівають нашою думкою, притягують до себе наші переконання і до яких розум прико­вує нашу совість, — це кайдани, з яких неможливо вирватись, не розірвавши свого се­рця, це демони, яких людина може перемогти, лише підкорившись їм».

Маркс вважав, що його знання не дають змоги висловлюватися про зміст соціа­лізму і комунізму. Він лише прагнув не приписувати дійсності догматичних рецеп­тів, як це робили утопісти, а ретельно аналізувати її, шукати шляхів вирішення су­перечностей.

Ознайомлюючись із працями англійських чартистів (учасників революційного руху англійського пролетаріату) і соціалістів-оуеністів, Ф. Енгельс помітив, що во­ни дуже мало знають про соціальний рух у країнах Європи. Оскільки він не один рік цікавився цими проблемами, вирішив поділитися своїм баченням соціалістич­них і комуністичних рухів у Франції, Швейцарії та Німеччині у статті «Успіхи руху за соціальні перетворення на континенті». У ній він проаналізував соціальне корін­ня і специфіку утопічного соціалізму і комунізму, зробив першу спробу узагальни­ти історію соціалістичних вчень. Виникнення і розвиток соціалістичних і комуніс­тичних ідей розглядаються у статті як результат соціального процесу, який має інтернаціональний характер. Передумовами їх є суперечності буржуазного суспіль­ства, соціальна нерівність, пригноблення трудящих.

Бурхливий розвиток капіталізму в Західній Європі наприкінці XVIII — на поча­тку XIX ст. супроводжувався виступами не лише робітничого класу, а й середніх класів. У Англії, Франції та Німеччині, зазначав Ф. Енгельс, дійшли висновку, що радикальна революція в суспільному устрої, яка має утвердити колективну влас­ність, стала настійною необхідністю. До усвідомлення цієї необхідності кожна на­ція дійшла самостійно. «Англійці прийшли... практичним шляхом, внаслідок швид­кого зростання бідності, деморалізації і пауперизму в їх країні; французи — політичним шляхом, відштовхуючись від вимог політичної свободи і рівності, але, переконавшись, що цього недостатньо, вони приєднали до своїх політичних вимог вимоги соціальної свободи і соціальної рівності; німці стали комуністами філософ­ським шляхом, шляхом роздумів над основними принципами». Цими словами Ен­гельс підкреслив специфіку національних шкіл утопічного соціалізму і комунізму, зауважуючи, що за певної подібності форм передбачення майбутнього суттєву роль відіграють особливості розвитку і традиції конкретної країни.

Особливість розвитку Франції полягала в тому, що вона була переважно полі­тичною державою. Насильницькі зміни «зверху» тут відбувалися одна за одною, до конституції вносилися різноманітні поправки — то демократичні, то реакційні, — які невдовзі відкидались і замінювались іншими. Французька буржуазна революція започаткувала демократичні зміни в Європі, але не забезпечила справжньої рівно­сті, що покликало до життя різні комуністичні проекти перебудови суспільства.

В Англії протягом майже 150 років після буржуазної революції конституція бу­ла основним законом країни, будь-які зміни відбувалися законним шляхом, у кон­ституційних формах. Водночас розвиток капіталізму супроводжувався зростанням бідності, деморалізацією експлуатованих мас, що відображалося в різноманітних утопічних соціальних проектах.

У Німеччині, починаючи з часів селянської війни, не було прихильників радика­льних перетворень. Тут порівняно слабко розвивалася промисловість, через жорс­току експлуатацію багато робітників емігрували до Швейцарії, Франції. Не маючи політичних і професійних прав, робітники-емігранти змушені були самотужки за­хищати себе. З цією метою вони створювали таємні товариства, в ідейні програми яких вписували вже існуючі соціалістичні і комуністичні доктрини.

Соціалістичні і комуністичні ідеї народжуються, на думку Енгельса, і в процесі визвольної боротьби трудящих. Так, ідеали вождя плебейських мас у Селянській війні в Німеччині (1524—1525), ідеолога Реформації Томаса Мюнцера виникли як результат невдоволення селян і плебейських елементів міст насиллям і грабунком феодалів та церкви. Бабувізм (утопічне вчення про досягнення рівності шляхом ре­волюційного перевороту силами змовницької організації) постав на хвилі невдово­лення французьких трудящих результатами буржуазної революції. Поширення в 30—40-х роках XIX ст. ідей Фур'є, Сен-Сімона, Оуена та інших соціалістів- утопістів свідчило про зростаючий протест робітництва проти існуючого устрою. В Англії чартистський рух став першою спробою робітників створити свою політич­ну організацію.

Суттєве значення для розуміння дійсності, нового суспільного ідеалу має про­аналізована Енгельсом відмінність між соціалістичними та комуністичними вчен­нями. Соціалістичні вчення виражали сподівання розореного великим капіталом середнього стану. З концентрацією виробництва, пролетаризацією середнього стану загострювалася класова боротьба між буржуазією і пролетаріатом, наслідком якої могла стати соціальна революція. Соціалісти пропонували зберегти, хоч і обмеже­но, приватну власність, заперечували революцію як засіб соціального визволення. Вони виступали за поступове перетворення буржуазного суспільства шляхом ре­форм, нової організації виробництва, об'єднання інтересів капіталу і праці. До со­ціалістичних вчень у Франції Енгельс відносив вчення Сен-Сімона та сенсімонізм, Фур'є та фур'єризм.

Проміжні позиції між комуністичними і соціалістичними вченнями належать поглядам Прудона, який основним засобом поліпшення становища середніх класів (ремісників, селян — дрібних власників) вважав реформи. Однак, на його думку, держава не здатна на такі реформи, тому неминучим є її знищення. Це дало підста­ви віднести вчення Прудона до анархічного соціалізму.

Комуністичні вчення були радикальнішими, вимагали повалення буржуазного суспільства шляхом ліквідації приватної власності насильницькими методами. До них він зараховував бабувізм — вчення французького утопіста Гракха Бабефа, справжнє ім'я якого — Франсуа Ноель (1760—1797), що пропагувало ідею соціа­льної рівності, якої можна досягти внаслідок революційного перевороту, ікарійські соціальні доктрини, що розвивали вчення Е. Кабе про утвердження комуністичних ідеалів у буржуазному суспільстві шляхом переконання, мирних реформ, утворення асоціацій. Усі вони виступали за здійснення радикальної революції, встановлення колективної власності, досягнення соціальної свободи і соціальної рівності.

Виникнення комуністичних учень Енгельс пов' язував з буржуазними революці­ями у Франції, що здійснювалися пригнобленими та експлуатованими масами і що­разу оберталися проти них. Тому пролетарі повинні усвідомити, що жодне політич­не самоутворення не спроможне змінити їхнього становища. Необхідна соціальна революція, яка знищила б приватну власність.

У Німеччині існував специфічний напрям, який своїми витоками не був пов'язаний ні з англійським, ні з французьким комунізмом, а визрів у лоні філосо­фії, оскільки в країні не було масового робітничого руху. Енгельс назвав його філо­софським комунізмом, вирізнивши в ньому два напрями. Представники першого не вбачали у пролетаріаті головної сили перетворення суспільства. Вони не спиралися на жодну потужну партію в суспільстві. Другий напрям філософського комунізму визрів восени 1842 p., коли окремі діячі партії дійшли висновку, що тільки соціаль­на революція, наслідком якої буде утвердження колективної власності, встановить суспільний лад, який відповідав би їх абстрактним принципам. Це положення фік­сує перехід Маркса і Енгельса до діалектичного й історичного матеріалізму.

Отже, те, що Ф. Енгельс називав «німецьким шляхом» до комунізму, було од­ним із наслідків поширення комуністичних і соціалістичних ідей у країні, де ще не склалися соціально-економічні умови для масового пролетарського руху. Водночас він вважав, що комунізм — неминучий результат суспільного процесу, і жодна на­ція не може відмовитися від нього, якщо не хоче зректися всього прогресивного у своєму культурному спадку.