«Матеріалістична інтерпретація історії та економічний детермінізм»

Думки про те, що економічне становище та економічні інтереси впливають на політичні інститути, політичну боротьбу, уявлення людей, відомі з прадавніх часів. Платон зазначав, що будь-яка держава складається з двох партій — бідних і бага­тих. Упродовж розвитку людства його хвилювали проблеми нерівності і несправе­дливості. На ранніх етапах багато мислителів економічне становище людей пояс­нювали властивостями їх характерів. Томас Мор, буржуазні економісти причину всіх негараздів суспільства вбачали у приватній власності. Руссо зазначав разюче протиріччя між природою і суспільною нерівністю, а Прудон, який оголосив влас­ність крадіжкою, визнавав, що вона є основою суспільства.

Маркс і Енгельс, розвиваючи думки про сутність приватної власності, намагали­ся проникнути углиб майнових і суспільних суперечностей, стверджували, що вони ґрунтуються на системі виробництва і відносинах, у які люди вступають у процесі виробництва, — виробничих відносинах. Тип цих відносин об' єктивно зумовлений, наперед визначений рівнем розвитку продуктивних сил, тобто засобів виробництва. Виробничі відносини (спосіб виробництва) визначають устрій життя суспільства і зумовлюють його розвиток. Щодо способу виробництва всі інші аспекти суспільст­ва с похідними, наслідком, надбудовою над економічним базисом. Ці ідеї обґрунто­вані в «Німецькій ідеології», «Маніфесті Комуністичної партії», «Капіталі», але найбільш цілісно висвітлені у праці «До критики політичної економії». У передмові до неї подано міркування щодо теорії та історії суспільства, які Маркс охарактери­зував як «провідну нитку» своїх досліджень.

Суть їх можна звести до того, що люди вступають у певні, незалежні від їхньої волі виробничі відносини, які відповідають певному ступеню їхніх продуктивних сил. Сукупність цих сил утворює економічну структуру суспільства, базис, над яким височить юридична і політична надбудова і який відповідає певним формам свідомості. Спосіб виробництва, матеріальне життя зумовлюють соціальне, полі­тичне і духовне життя, тобто не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість. На певному щаблі розвитку продук­тивні сили суспільства вступають у суперечність із виробничими відносинами (від­носинами власності), які вже гальмують їх розвиток. Так настає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи суспільства кардинально змінюється його надбудова, тому слід розрізняти зміни економічних умов виробництва і зміни юри­дичні, політичні, релігійні, мистецькі, філософські, тобто ідеологічні форми, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і доводять його до кінця. Як не можна судити про окрему людину на підставі її думок про себе, так само не можна судити про епоху перевороту за її свідомістю. Навпаки, свідомість необхідно пояснити із супе­речностей матеріального життя, з конфлікту між суспільними продуктивними си­лами і виробничими відносинами. На підставі цього з певною мірою умовності мо­жна виокремити азіатський, античний, феодальний і буржуазний способи виробництва. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною фор­мою суспільного процесу виробництва. Цей антагонізм виростає із суспільних умов життя індивідів, але продуктивні сили, що розвиваються в лоні буржуазного суспі­льства, створюють умови для розв'язання цього антагонізму. Тому цією суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства.

Перша частина праці «До критики політичної економії» формулює, передусім на основі обґрунтованої в «Німецькій ідеології» історико-матеріалістичної науки про людину, універсально-історичну перспективу. В центрі її — визначення людини як суспільно-історичної виробничої істоти, що працює; сюди належать виробничі від­носини (суспільні відносини, що характеризуються становищем класів один щодо одного, конкретними панівними відносинами власності щодо засобів виробництва, а також відносинами обміну, розподілу і споживання), які в конкретно-історичній ситуації відповідають певним продуктивним силам (людській робітничій силі, за­собам виробництва, формам поділу праці, стану технології та науки). Разом усе це утворює зага