«Про суть держави і влади нового типу»

К. Маркс стверджував, що комуна в найпростішому трактуванні означає руйну­вання старої урядової машини і заміну її справжнім самоуправлінням народу, яке в Парижі було представлене урядом робітничого класу. Отже, зруйнувавши старий державний апарат, комуна створила організацію нового типу. Досвід Паризької ко­муни дав змогу Марксу і Енгельсу розглядати пролетарську державу як новий і ви­щий історичний тип держави. Особливість її як держави вони вбачали в тому, що вона була урядом робітничого класу, «політичною формулою, завдяки якій могло здійснитися економічне звільнення праці». Справжній соціальний характер Паризь­кої комуни полягав у тому, що нею керували робітники.

Тезі прихильників одного з російських ідеологів анархізму і народництва Ми­хайла Бакуніна (1814—1876), що соціалістичний переворот руйнує всяку держав­ність, комуна протиставила державу пролетарської диктатури. Створення її, на ду­мку Маркса, було наслідком поглинання суспільством державної влади, коли на місце сил, які підкоряли і закріпачували суспільство, виходять його власні живі си­ли, переходом влади до народних мас. Перехід усіх суспільних, політичних та ін- ших функцій до паризьких робітників, реалізація такою державною владою інтере­сів абсолютної більшості нації Енгельс вважав принциповою особливістю проле­тарської держави.

Досвід комуни актуалізував, на думку Маркса і Енгельса, проблему союзників робітничого класу. Комуна спиралася на широку соціальну основу. її політика ціл­ком відповідала інтересам селянства, що мало забезпечити його довіру до проле­тарської держави. Ще одним союзником пролетаріату в боротьбі за загальнодемок­ратичні цінності може бути дрібна і середня буржуазія.

Крім того, вони зазначали, що економічна діяльність пролетарської держави ма­тиме після революції найвагоміше значення, тому що ця держава покликана пере­будувати всю економіку задля звільнення робітничого класу.

Розвиваючи досвід Паризької комуни, основи вчення про перехідний період від капіталізму до соціалізму, Маркс і Енгельс зосередилися на особливостях класової боротьби в цей період. Робітничий клас, зауважував Маркс у першій замітці до «Громадянської війни у Франції», має пройти різні стадії класової бо­ротьби. Комуна не відкидає класової боротьби взагалі, завдяки якій пролетаріат добивається ліквідації класів. Більше того, Маркс доводив, що боротьба робіт­ничого класу за нове суспільство уповільнюватиметься через опір традиційних інтересів і класовий егоїзм. Комуна лише започатковує процес звільнення праці, а захоплення пролетаріатом влади не припиняє класової боротьби. З цього мо­менту змінюється лише її форма.

Пролетаріат має бути готовий до жорсткого опору його владі переможених кла­сів, який може вилитися і в громадянську війну. За таких обставин він змушений буде вдатися до крайніх заходів. Війну «рабів проти їхніх гнобителів» Маркс вва­жав правомірною. Пролетаріат, що приходить до влади, повинен не ухилятися від класової боротьби, а, використовуючи всі сили своєї держави, вести її проти скину­тих експлуататорських класів рішуче, енергійно і цілеспрямовано. Нехтування цією вимогою, на думку Маркса, було однією з причин поразки Паризької комуни. Вод­ночас взяття пролетаріатом влади створює умови, за яких класова боротьба може відбутися раціональним і гуманним шляхом.

Маркс наголошував, що Паризька комуна була принципово відмінною від усіх експлуататорських держав не лише своєю класовою суттю, а й формою організації державної влади. Як демократична республіка нового типу, вона уособлювала на­род, що діяв сам і для самого себе. Її важливу особливість Маркс вбачав у демокра­тичній організації державної влади, заснованої на принципі рішучої, постійної уча­сті мас в управлінні державними справами. Республіканський устрій комуни відкидав не представницьку систему, а лише ієрархічну структуру.

Критикуючи систему буржуазного парламентаризму і буржуазної демократії, Маркс не виключав можливості використання традиційних демократичних інститу­тів, пристосованих до народних інтересів. Йшлося про ставлення до парламентари­зму, всезагального виборчого права тощо.

Відомо, що Паризька комуна була сформована в результаті міських публічних, прямих виборів на основі всезагального виборчого права. Вона не передбачала жо­дних привілеїв депутатам, навпаки, було вжито заходів для унеможливлення їх ві­дірваності від народу, безконтрольності. Своєю відкритою діяльністю (публікувала

звіти засідань, повідомляла про свою діяльність) вона, за словами Маркса, поклала край ілюзії, ніби робітничий клас і трудящі не здатні управляти державою.

Паризька комуна не встигла і не змогла за тих умов поширитися на всю терито­рію Франції, хоча вважала себе вільним союзом автономних комун, який забезпе­чує єдність Франції (Декларація до французького народу від 19 квітня 1971 року). Маркс і Енгельс наголошували й на такій особливості комунальної організації вла­ди, як її послідовний інтернаціоналізм.

Система міркувань, аргументів, використаних Марксом у праці «Громадянська війна у Франції», а також у замітках до неї, свідчать, що він вбачав у комуні форму соціалістичної держави. За його словами, проголошений під час революції 1848 р. заклик до «соціальної республіки» виражав ще незрозуміле прагнення до організа­ції державної влади, яка б усунула не лише монархічну форму класового пануван­ня, а й саме класове панування. Формою такої республіки стала комуна. У найпрос­тішому трактуванні вона є формою держави, в якій робітничий клас бере у свої руки політичну владу. Отже, Маркс розглядав Паризьку комуну як соціалістичну державу.

Ще в праці «Вісімнадцятого брюмера Луї Бонапарта» Маркс дійшов висновку, що оволодіння пролетаріатом владою неможливе без знищення старої державної машини. «Всі перевороти, — писав він, — удосконалювали цю машину замість то­го, щоб повалити її». Досвід Паризької комуни ще раз переконав його в цьому. Злам військово-бюрократичної машини буржуазної держави він вважав обов' язковою умовою народної революції. Особливості Комуни вбачав у заміні старої державної машини народним самоуправлінням, постійної армії — всезагаль- ним озброєнням народу, поліції — робітничими загонами, у виборності всіх поса­дових осіб, які будь-коли могли бути відкликані населенням. Ліквідувавши поділ законодавчої і виконавчої влади (представницькі органи займалися не тільки зако­нотворчою, а й організаторською діяльністю), комуна стала, за Марксом, «не пар­ламентською, а працюючою корпорацією». її він вважав відкритою формою держа­ви, в якій може здійснитися звільнення праці.