Лассаль Фердінанд (1825—1864) : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Лассаль Фердінанд (1825—1864)

Народився в родині багатого купця, навчався в Лейпцігському комер­ційному училищі, брав активну участь у революції 1848 р. Навесні 1862 р. написав «Програму робітника», яка пропагувала ідею створення за- гальнонімецького робітничого союзу. У травні 1863 р. Лассаль був об­раний президентом Загальнонімецького робітничого союзу. Відіграв ви­ключно важливу роль у процесі формування Соціал-демократичної партії Німеччини. У 1864 р. загинув на дуелі, захищаючи честь жінки.

Передумовою практики (предметної доцільної діяльності) як форми життєдіяль­ності суспільної людини Каутський вважав не цілеспрямованість, не самовідданість і самовизначення індивіда як вільного у своїй творчості суб' єкта, а біологічну доці­льність. На його думку, людина, почуваючи себе вільною, вважаючи, що діє згідно зі своїми цілями, помиляється, оскільки це відчуття спирається на нерозуміння то­го, що видима свобода людської діяльності є одним із виявів історичної закономір­ності, а мета — продуктом попереднього досвіду. Доцільність властива лише орга­нічному світу. А світ як ціле не має мети. Вона полягає в самому індивіді: його частини пристосовані до того, щоб служити цілому — індивіду.

Суспільство, за Каутським, є своєрідною системою зв'язків і відносин між людьми в процесі їхньої життєдіяльності як організмів. Метою суспільства він вважав збереження суспільного цілого. Водночас, на його думку, людині властиві й соціальні інстинкти — альтруїстичні спонуки, які закріплюються й розвиваються в суспільстві через основні форми людської діяльності суспільного індивіда (працю, поділ праці, мову). З розвитком суспільства, виникненням приватних, групових інтересів, які послаблюють орієнтовані на підтримання суспільної консолідації інстинкти, вони руйнуються.

Концепція матеріалістичного розуміння історії Карла Каутського ґрунтується на тезі про посилення соціальних інстинктів у процесі біологічної еволюції. З марксистських позицій він заперечував можливість пізнання історії як одного з фрагментів природи, а історичної закономірності — як окремого випадку закономірності біологічної. Людину характеризував як homo fader (тварину, що виготовляє знаряддя праці), частину тварин­ного світу. Олюднення її сталося внаслідок виробництва знарядь праці. Це дало поштовх безпрецедентним процесам — прагненню збільшити могутність людини за межами, встановленими для неї природою. Соціальний прогрес він ототожнював із розвитком ма­теріального виробництва. Як і сучасні йому марксисти, абсолютизував роль технічного прогресу в суспільному житті. Відмінність позиції Каутського полягала в переконанні, що кожний крок у розвитку техніки є свідомим і цілеспрямованим. Але це твердження, що акцентує на ролі свідомості, інтелектуальної творчості в історії, спростовується його трактуванням пізнання як однієї з пристосувальних функцій тваринного організму.

Одним із принципів матеріалістичної концепції історії Каутський вважав техноло­гічний детермінізм (лат. deter-minare — обмежити, визначити: філософська концеп­ція, що визнає об'єктивну закономірність і причинну зумовленість усіх явищ приро­ди, суспільства та людської психіки): «Кожне суспільство складається з технічного апарату... й людей, що приводять його до дії, які заради досягнення цієї мети вступа­ють між собою в найрізноманітніші зносини». Будучи прихильником географічного детермінізму в традиціях матеріалізму XVIII ст., він, однак, відмовився від прита­манної цій традиції ідеї про пряму залежність культурно-історичного прогресу від розвитку продуктивних сил. Певною мірою своєрідним є його погляд на розвиток людського суспільства («Етика і матеріалістичне розуміння історії»). За його твер­дженнями, розвиток техніки, поділ праці, поява додаткового продукту зумовлюють виникнення приватної власності, яка в усіх її формах стає засобом технічного розви­тку, породжуючи водночас конкуренцію, конфлікти, егоїзм і, що найголовніше, — економічну нерівність, жорстоку соціально-класову диференціацію. Як і Марксу, Ен­гельсу та багатьом їх послідовникам, які діяли на межі XIX—XX ст., йому була влас­тива ідеалізація класових інтересів пролетаріату, що поєднувалася з біологічним тра­ктуванням соціуму. Капіталістичний спосіб виробництва, розвиток якого, на думку Каутського, породжує егоїзм, конкуренцію, стан «війни усіх проти всіх» і формує відповідний тип особистості, послаблює соціальні інстинкти. Загальнолюдські цінно­сті, інтереси і потреби суспільства як цілісності знаходять своє втілення лише в інте­ресах експлуатованих, пригноблених класів, які усвідомлюють свій рабський стан. Каутський зробив висновок, що пролетаріат в умовах тотального відчуження, дегу­манізації, характерних для класово-антагоністичного суспільства, є носієм вищих со­ціальних інстинктів, сформованої природою солідарності людського суспільства. Так у лоні матеріалістичного розуміння історії відродилось уявлення про ідеальну люди­ну, що є метою суспільного розвитку.

Розглядаючи моральний ідеал як «енергійне прагнення до чогось відмінного від існуючого, чогось цілком протилежного йому», Каутський вважав його лише влас­тивістю людини: «Лише людина спроможна формулювати ідеали і прагнути до них». Зміст морального ідеалу, на його думку, завжди є соціальним і виражає по­требу не людства загалом, а різноманітних соціальних груп. Поки моральний ідеал не відображає інтересів певних суспільних сил, він не відіграє жодної ролі в історії. Його дієвість Каутський виводив зі здатності морального судження адекватно відо­бражати реальні історичні тенденції.

К. Каутський першим поставив у центр концептуального марксистського аналі­зу проблему демократії як базового принципу, мети й ідеалу соціалістичного пере­творення. Демократію він розглядав як атрибут соціальної природи людини, ствер­джуючи, що «людина за своєю природою не лише соціальна, але й демократична істота... прагнення до демократичної діяльності є однією із сторін її соціальної при­роди, яку вона успадкувала від своїх тваринних предків». На його думку, демокра­тичні форми невід'ємні від людського співіснування: вже у первісному суспільстві стало очевидним, що існування і благополуччя кожної окремої людини залежить від існування і благополуччя суспільства, в якому вона живе. «Ніхто не може отри­мати владу над суспільством; кожний повинен йому слугувати, воно є вищою ін­станцією», — у цьому Каутський вбачав сутність первісної демократії. Виникнення нових соціальних структур (класів, держави), що фіксувало нову якість суспільства (експлуатацію) і новий тип взаємовідносин у ньому (відносини експлуатації та ан­тагонізму) означало зруйнування первинних демократичних форм. Історію соціалі­стичних пошуків людства він тлумачив як історію боротьби за соціальну рівність.

Каутський не визнавав тези Маркса про те, що сутнісною ознакою класу є його місце у відносинах власності як на знаряддя й засоби виробництва, так і на робіт­ничу силу. Не влаштовували його і міркування Енгельса, що формування класів і держави спричинене суспільним розподілом праці й виникненням приватної влас­ності. У цих формулюваннях Каутський вбачав надмірно політизоване пояснення історії, що не перешкоджало з'ясуванню природи, функцій таких складних соціаль­них утворень, як клас, держава, демократичні інститути. Очевидно, він певною мі­рою спрощував погляди Маркса й Енгельса на цю проблему. За його переконання­ми, класом можна вважати лише таку групу, яка щодо іншої групи або класу є експлуатуючою або експлуатованою, прагне в одному випадку ліквідувати такі від­носини, а в іншому — встановити їх. Не влаштовувало його і марксистське тракту­вання держави як органу класового панування, оскільки воно, на його думку, не ви­черпувало багатства державних функцій не лише в новітній, а й у давній історії. Каутський пов' язував походження держав з насильницьким захопленням територій общин і племен (війнами), а експлуатацію — з виникненням держави як союзу об­щин, у якому одна община (переможниця у війні) панує над іншими общинами і племенами. Поняття «клас» він тісно пов'язував з поняттям «держава». Про це сві­дчить його твердження, що наскільки історія людства є історією класових конфлік­тів, настільки вона є й історією держави. Державу вважав абстракцією, бо вона «не має волі, прагнення, бажань. Усім цим наділені люди, що здійснюють у державі й через державу свою владу». Справжнім суб'єктом історії він називав людське сус­пільство — різноманітні соціальні групи, класи, людство загалом.

Аналіз Каутського докапіталістичних суспільств своєрідно доповнював дослі­дження Маркса, який прагнув побачити в попередній історії підтвердження всеза- гальних закономірностей розвитку капіталістичного способу виробництва. Каутсь- кий, узагальнивши великий (більший, ніж свого часу був доступний Марксу) фактичний матеріал з давньої історії, привернув увагу марксистських дослідників до парадоксального з точки зору історичного матеріалізму факту — більша частина людської історії є історією безкласового суспільства. Він наголошував, що навіть за класових антагонізмів і класового панування, як було, наприклад, у давніх європей- ських державах і східних деспотіях, класова боротьба не могла бути вирішальним фактором розвитку цих суспільств.

Каутський побачив відмінну від капіталістичної епохи динаміку розвитку соціа­льних структур давніх цивілізацій, показав, що соціальні колізії й політичні зітк­нення в античному суспільстві не відображали і не могли відобразити процесів виз­рівання нових виробничих сил, політичної легітимації нових виробничих відносин. Розвиток продуктивних сил відбувався лише на догоду експлуататорам, а експлуа­товані верстви суспільства жили по-старому, не відчуваючи жодної потреби в но­вих виробничих відносинах. Докапіталістичні суспільства були або приреченими на стагнацію, або поступово переходили від розквіту до занепаду, причому і розквіт, і занепад зумовлювалися не внутрішніми причинами, а були лише наслідком підко­рення колишніх цивілізацій завойовниками.

На підставі аналізу давніх цивілізацій Каутський дійшов висновку про немож­ливість застосування стосовно докласових суспільств формули класового антагоні­зму, за якого суперечності між новими продуктивними силами й існуючими на той час виробничими відносинами є свідченням історичної неминучості нового способу виробництва, зміни однієї суспільно-економічної формації іншою. Усі тодішні по­літичні перевороти, обмежуючись зміною соціального статусу окремих груп і кла­сів, зміною інститутів управління, не торкались економічного базису суспільства. Цим він пояснював стабільність і міць держави як інституту класового панування, нерозвиненість демократичних суспільних форм, соціальну нерівність.

Лише з появою промислового капіталізму конфлікти почали відображати реаль­ні економічні антагонізми, динаміку відповідності продуктивних сил виробничим відносинам. Ця теза була для Каутського основною в його аналізі співвідношення політичної та соціальної революцій.