1. Критичні аргументи проти марксизму

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX ст. у європейському робітничому русі сформувалися реформістський і ортодоксально-революційний напрями, теоре­тичні і політичні дискусії між якими значною мірою визначили світоглядні позиції соціал-демократії у перші десятиліття XX ст. Виникнувши у зв'язку з теоретични­ми відмінностями в тлумаченні марксизму, вони поступово переросли в самостійні ідейно-політичні течії всередині соціал-демократії, що різнилися світоглядними установками, політичними і програмними цілями. Ці тенденції ще за життя Енгель­са обґрунтував у своїх працях Бернштейн. Відтоді реформізм як течія пролетарсь­кого соціалізму набув самостійного статусу, що засвідчували його теоретична по­зиція і політична програма.

Соціалістичні теоретики на той час дискутували навколо питання про можли­вість еволюції капіталістичних суспільних відносин у соціалістичні внаслідок ре­форм, чи загальної кризи капіталізму як умови соціалістичної перспективи. Бернш- тейн у тій дискусії переконував, що в складному за своєю структурою капіталістичному суспільстві можливе лише поступове перетворення економічних, політичних, ідеологічних інститутів; вимоги демократії і солідарності реалізуються в процесі перетворення існуючих суспільних структур, будь-яке намагання пере­рвати цю поступовість загрожує кризою.

Чимало лідерів соціал-демократії, дотримуючись на практиці політики реформ, спиралися на марксистське вчення, вважаючи його науковим прогнозом. Бернш- тейн намагався надати якісно нового розвитку марксистській теорії, що забезпечи­ло б єдність теорії і практики. Саме в такому контексті він вів мову про «ревізію» марксистської теорії, усвідомлюючи, що його погляди прямо протилежні пошире­ному в соціал-демократичних колах до середини 90-х років спрощеному уявленню про марксистську теорію як доктрину економічного детермінізму. Бернштейн про­тиставляв такій інтерпретації своє розуміння марксизму. Він першим намагався те­оретично обґрунтувати політичний реформізм у Марксовому соціалізмі, поширив у соціал-демократичній ідеології елементи буржуазної критики Марксової філософії, насамперед помилкову тезу про тотожність Марксового і Гегелевого діалектичних методів. Ревізіонізм Бернштейна став ідеологічним втіленням об'єктивних процесів урізноманітнення соціал-демократичного руху.

У соціалістичних ідеях бернштейніанства втілились ідеї «розподільчого соціалі­зму» Прудона, підсилені ліберальними теоріями держави. Аналізуючи з цих пози­цій соціалістичне вчення Маркса і Енгельса, Бернштейн переконував, що марксизм лише переглядає традиційний для немарксистського соціалізму спосіб завоювання політичної влади, форми «економічного використання політичної влади залиша­ються ті самі». Він був упевнений, що в марксистському соціалізмі наявна «суто умоглядна передумова зрілості економічного і соціального розвитку», тому зосере­джував свої зусилля на виявленні властивого, за його словами, марксистському вченню дуалізму як наслідку розриву між теоретичними прогнозами і політичними орієнтирами.

Бернштейн розглядав марксизм очима емпірика-соціолога, вважаючи політичні, світоглядні, логічні висновки Марксового аналізу історичною дійсністю капіталізму, які не підтвердилися наступною суспільною практикою, «утопічними моментами в ма­рксизмі», що дискредитують його теоретичну значущість. «Утопізм» Марксового вчення Бернштейн пов'язував з діалектико-матеріалістичним обґрунтуванням об'єктивності історичного розвитку та історичної неминучості соціалізму. Марксист­ську діалектику він вважав перепоною на шляху будь-якого послідовного тлумачення речей, заперечував її матеріалістичний характер, об' єктивність, а отже, разом з матері­алістичною діалектикою заперечував і Марксовий матеріалізм.