Ленін (Ульпнов) Володимир Ілліч

Народився 22 квітня 1870 р. в м. Симбірськ (Росія). Видатний політичний мислитель — теоретик більшовизму і засновник радянського комунізму; полі­тичний діяч — практик соціалістичної революції в Росії, засновник і перший керівник Радянської держави. Народився в сім'ї середньої інтелігенції: батько — губернський чиновник міністерства освіти, мати — донька відомого в той час лікаря. Отримав освіту в класичній гімназії (1887) і на юридичному факу­льтеті Казанського (виключений за участь у студентських заворушеннях і в грудні 1887 р. заарештований і засланий до с. Кукушкіно Казанської губернії), а потім екстерном у 1891 р. в Петербурзькому університеті. Примкнув до ма­рксистів у 1888 р., після ознайомлення з працями першого російського марк­систа Г.В. Плеханова і працями К. Маркса та Ф. Енгельса. З 1893 р. в Петер­бурзі розпочинається політична діяльність В.І. Леніна як професійного революціонера. В 1895 р. об'єднав марксистські гуртки Петербурга в «Союз боротьби за визволення робітничого класу». У цьому самому році за рево­люційну діяльність був заарештований і засланий до Сибіру (с. Шушенське), де впродовж трьох років написав близько 30 праць, у тому числі «Розвиток капіталізму в Росії». Після заслання на початку 1900 р. емігрує за кордон, де спільно з Г.В. Плехановим засновує загальноросійську марксистську газету «Іскра». На ІІ з'їзді РСДРП (липень-серпень 1903 р., Брюссель—Лондон) створює партію більшовиків — «марксистську партію нового типу».

З грудня 1907 р. перебуває в еміграції (Франція, Швейцарія та інші єв­ропейські країни), де активно займається більшовицьким партійним будів­ництвом, розробкою багатьох питань теорії та практики соціалізму. Після лютневої революції в квітні 1917 р. повертається до Санкт-Петербурга і очолює підготовку до збройного повстання з метою захоплення влади пар­тією більшовиків. На ІІ Всеросійському з'їзді Рад (листопад 1917 р.) був об­раний головою робітничо-селянського уряду — Ради народних комісарів. Ініціював створення в 1919 р. Комуністичного Інтернаціоналу. В 1922 р. був тяжко поранений, після чого весь час хворів. Помер у січні 1924 р.

До найважливіших праць належать: «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Що робити?» (1902), «Крок вперед, два кроки назад» (1904), «Ма­теріалізм та емпіріокритицизм» (1908), «Пам'яті Герцена» (1912), «Три джерела, три складові частини марксизму» (1913), «Про лозунг Сполуче­них Штатів Європи» (1915), «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916 р.), «Держава і революція» (1917), «Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі» (1920), «Про значення войовничого матеріалізму» (1922). У статтях «Сторі­нки із щоденника», «Про кооперацію», «Про нашу революцію», «Як нам реорганізувати Раб крин», «Краще менше, та краще» та інших підводяться підсумки проведеної роботи, переглядаються окремі минулі настанови бі­льшовизму та накреслюються нові теоретичні й практичні засади соціаліс­тичного будівництва. У них найбільше всього проявилася власна теза — дивитися на світобачення Маркса не як на доктрину, а як — метод.

Сутність «ленінського марксизму». Поняття «марксизм-ленінізм» офіційно з'явилося в праці Сталіна «Основи ленінізму» в 1921 р. Він, зокрема, підкреслював, що «ленінізм — це марксизм епохи імперіалізму та пролетарської революції». У цій праці Сталін торкався ще одного тлумачення ленінської філософії, а саме, що вона ніби є спробою пристосувати марксизм до стану справ у Росії.

Як теоретик і практик революційного руху, В. І. Ленін в основному поділяв фун­даментальні положення марксизму, згідно з якими жодна суспільна формація не проявляється раніше, ніж визрівають умови її існування в надрах старого суспільс­тва. Але в епоху вступу капіталізму в імперіалістичну стадію розвитку перехід до нового суспільства можливий у найбільш слабкій ланці капіталістичних держав. Перша світова війна поставила Росію на межу національної катастрофи, створила умови для завоювання політичної влади пролетаріатом революційним шляхом.

Для Леніна марксизм завжди виступав у двох ролях і продовжує виступати так само в системі комунізму. В одній із своїх ролей марксизм був для Леніна своєрід­ним релігійним символом, предметом безумовної віри і, таким чином, догмою; в цій ролі марксизм надав комунізмові сили віри або загальносповідуваного ідеалу. Так, Ленін часто-густо підтримував політичну лінію, цитуючи