М. І. Бухарін

У Великій Радянській Енциклопедії у 8 томі, який вийшов у кінці 1927 року, була опублікована коротка біографія М.І. Бухаріна. в статті Д. Марецького «Бухарін» зазначається, що М.І. Бухарін «є одним із теоретиків комунізму». Він народився 27 вересня 1888 року в сім'ї вчителя міської початкової шко­ли Івана Гавриловича Бухаріна. Восени 1907 р. поступив на економічне відділення юридичного факультету Московського університету. В універси­теті, зазначається в статті, не систематично освоює «курс наук», оскільки «працює в партії» і «навчається на дому».

У 1905 р. стає членом «учнівської революційної організації», яка незабаром стає соціал-демократичною. У другій половині 1906 р. всту­пає до лав більшовиків. У 1909—1910 рр. за революційну діяльність був заарештований, а в 1911 р. був у засланні, звідки втік і емігрував до Німеччини.

Стосовно теоретичних поглядів у цій статті зазначалася особли­вість бухарінського критичного аналізу, «він із жорстокістю накидається на буржуазних економістів, зриває з них покривало так званої «об'єктивності», не тільки логічно спростовує їх, але вселяє до них не­нависть, розвінчує їх як класових ворогів». Поряд із цим зазначається, що М.І. Бухарін «уточнив і відшліфував цілий ряд старих марксистських формулювань, вніс окремі нові, висунув немало нових проблем, дав поштовх розробці марксистської методології політичної економії».

М.І.Бухарін — один із активних учасників і керівників жовтневого перевороту (Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року). Упродовж одинадцяти років співпрацював безпосередньо з Володими­ром Іллічем Леніним, зазнавав незаперечної критики від останнього, вів полеміку та критикував противників і «фальсифікаторів» марксистсько- ленінського вчення. Гострі теоретичні та практичні розходження з Йо­сипом Сталіним були основною причиною відсторонення його від без­посереднього керівництва «соціалістичним будівництвом». Але була, як стверджує один із біографів С.Коен, «монополія» Бухаріна на політико- виховну роботу, яка здійснювалася ним через керівництво газетою «Правда « і з допомогою учнів, так званої « школи Бухаріна».

З грудня 1936 р. до лютого 1937 р., тривав безпосередній партійний розгляд справи Бухаріна та інших «антипартіиних представників», яких звинувачували в антидержавній і антипартійній діяльності. Спеціально при­значена комісія ЦК ВКП(б), яка реалізувала цю справу, прийняла пропози­цію Сталіна: « Виключити зі складу ЦК ВКП(б) і членів ВКп(б), суду не від­давати, а направити справу Бухаріна в НКВС». 27 лютого 1937 року М.І. Бухарін був заарештований. Розстріляний у 1938 р.

Одночасно М.І. Бухарін є сучасником і свідком формування такого типу культу­рної орієнтації, при якому марксизм був перетворений в замкнутий на самого себе світогляд, а всі зусилля спрямовувалися на канонічне тлумачення вчення. Спостерігаючи такий «розвиток» вчення, коли воно позбавлялося своїх джерел розвитку, він намагався активно протистояти започаткованому процесу догматизації марксизму. Його зусилля були спрямовані на подальший розвиток, застосування та популяри­зацію марксизму.

Сутність марксистських поглядів Бухаріна. Бухарін завжди захищає тезу, що «держава є продукт класового розчленування суспільства. Будучи продуктом роз­витку суспільства в цілому, вона в той же час є наскрізь класова організація». Своїм буттям держава, за Бухаріним, виражає непримиренність класів, що складають сус­пільство. Нічого, крім чіткої класовості, в державі немає і бути не може, якого б її аспекту не торкатись. Держава у вигляді особливого апарату публічної влади, у ви­гляді інтегральної політичної організації, що охоплює собою і вбирає в себе все су­спільство цілком, у вигляді певним чином функціонуючого механізму — усе це для Бухаріна густо пофарбоване винятково одним лише тільки кольором — кольором класовості. Будь-які спроби розглянути, відшукати в державі ще якісь інші тони, навіть нейтральні, здаються Бухаріну хибними, такими, що затушовують істинне знання про державу ідеалістичним і, гірше того, містичним туманом.

У подібній манері зображує Бухарін і право, яке ототожнюється із законодавст­вом, створюваним державою. «Машина гноблення... виступає під псевдонімом су­купності правових но