Антоніо Грамші

Народився в 1891 р. на о. Сардинія в провінції Калвері в бідній сім'ї державного службовця невисокого рангу. У зв'язку з фізичними вадами (він був горбанем) і родинними негараздами (його батька було ув'язнено за корупцію) дитинство Грамші було досить нещасливим, але гірка доля заохотила його до наукової праці і. У 1911 р. він отримав стипендію для навчання в Туринському університеті, де спеціалізував­ся в галузі лінгвістики. У 1913 р. він вступив до лав Соціалістичної пар­тії Італії (СПІ) і відразу ж став дописувачем партійних газет включно з «Аванті». Хоч і був революціонером, однак молодий Грамші виявляв зневагу до «наукового» детермінізму ортодоксальних марксистів. На­томість він надміру захоплювався романтичним активізмом Сореля та неогегельянським «спіритуалізмом» Кроче. Надихаючись російською революцією, тріумфом сили волі над економічними чинниками, Грамші почав брати активну участь у політичній організації і став визначною фігурою у виникаючому русі за створення фабричних рад, теоретичні засади якого було вироблено в партійному щотижневику «Ordine nuovo».

Грамші розробляв цілий рад філософських, політологічних і соціо­логічних проблем, серед яких: теорія гегемонії, специфіка держави і громадянського суспільства, роль інтелектуалів в суспільстві, стратегія революційної дії в сучасних умовах і т. д. Він творчо розвинув політико- філософську теорію марксизму, поглиблюючи або долаючи рамки кла­сичного першоджерела. Теоретик висунув ідею, що історія — це не розвиток продуктивних сил, а конкуренція гегемоній або антагоністич­них культурних моделей. За Грамші, марксизм є практика, але не ста­тична доктрина, оскільки реальність постійно розвінчує багато поло­жень Маркса.

Методологія філософії політики Грамші. У «Тюремних зошитах» Грамші, продовжуючи Марксову спадщину, намагався переосмислити окремі її положення, особливо в питаннях методології політичної науки. На погляд Грамші, Маркс не хотів поставити Матерію на місце гегелівської Ідеї, але віддав пальму першості ефективній організації суспільства, яка, звичайно ж, включає свідому людську дія­льність. На противагу ортодоксальним марксистам, Грамші відмовляється розгля­дати людину як усього лише матеріальний об' єктивний суб' єкт у відношенні до ді­алектичних законів, які управляють зовнішнім світом людини. Визнання прі­оритетності «суб' єктивного чинника» довело Грамші до заперечення стандартного марксистського твердження стосовно того, що пізнання — це просто пасивне за­своєння вже готового світу. Наділення розуму, який пізнає світ, активною, творчою силою було помилкою, як стверджував Грамші, вважаючи марксизм науковим опи­сом «об'єктивної реальності» — реальності, незалежної від людських намірів та осмислень. Значення марксизму, як і будь-якої іншої доктрини, буде визначено «практикою», виконуваними цією теорією суспільними функціями. Та внаслідок того, що «істинність» залежить від вдалого опосередкування (а не відображення) реальності, теорія має постійно розвиватися з тим, щоб охоплювати історично плинний життєвий досвід. Грамші глузував із тих, хто перетворює марксизм на за­криту систему, котра не сприймає емпіричних фактів.

Наголошуючи на тезі «людина-творець», Грамші чинив рішучий супротив теологі­чній і фаталістичній концепціям марксизму, у яких за відправну точку приймалися не­змінні закони, підкреслюючи ідею суспільного розвитку. Більш упевнено він відкидав ту ідею, що свобода людини є неминучим наслідком внутрішнього розвитку капіталіз­му. Він дійшов висновку, що такий детермінізм є не тільки неістинним, а він є формою злочинного самообману, за допомогою якого марксисти прагнуть уникнути історичної відповідальності. Економічний детермінізм спотворив і марксистське тлумачення того, чому попри свої суперечності капіталізм продовжує існувати.

Філософія практики остаточно пориває з теорією і залишками трансценденції. Немо­жливо, впевнений Грамші, трактувати базис як свого роду «утаємненого бога», тобто за­надто спекулятивним чином. Базис (як структура) історичний, це відносини реальних працюючих людей. Для розуміння історії не потрібні ідеалістичні спекулятивні схеми. Не просто шкідливі, а й небезпечні, і вульгарно-матеріалістичні спрощення в