Ричард Генрі Тоуні (1880—1962)

Британський соціофілософ та історик. Занурившись в освітню та соціа­льну роботу в лондонському Іст Енді, Тоуні присвятив своє життя соці­альній реконструкції шляхом співпраці із Робітничою Асоціацією Освіти, Лейбористською партією та працюючи професором економічної історії в Лондонській Школі Економіки. Соціалізм Тоуні брав початок з христи­янської соціальної моралі, не пов'язаної з марксистським класовим аналізом. Диспропорції капіталізму походили від відсутності «мораль­ного ідеалу» і ведуть до безконтрольної жадібності і широкого розпо­всюдження матеріальної нерівності. Проект соціалізму вбачав розбу­дову «загальної культури», який забезпечить основу для суспільної згуртованості і солідарності. Головними праці Тоуні: «Користолюбне суспільство» (1921), «Рівність» (1931) і «Радикальна традиція» (1964).

Після довготривалої підтримки репресивних режимів у Латинській Америці священики римо-католицької церкви зібралися на засідання в Меделліні (Колумбія) в 1968 р. та проголосили «пільгові права для бідних». Цим самим релігійні обов' язки духівництва розширилися від вузькодуховних і охопили соціальну і полі­тичну боротьбу звичайних людей. Незважаючи на засудження Папи Іоанна Павла ІІ та Ватикану, радикальні священики в різних частинах Латинської Америки прово­дили компанію проти бідності і політичних утисків і іноді навіть підтримували ре­волюційні соціалістичні рухи. Так само соціалістичні рухи в мусульманських краї­нах Північної Африки, Близького Сходу та Азії спираються на релігію. Іслам пов'язаний із соціалізмом тим, що він сповідує принципи соціальної справедливос­ті, добродійності і співпраці і особливо забороняє лихварство або спекуляції.

У відкиданні наукового аналізу на користь моральних або релігійних принципів соці­ал-демократія послаблювала теоретичну базу соціалізму. Первинною турботою соціал- демократії був справедливий розподіл багатства в суспільстві. Це втілено в основному принципі соціал-демократії — соціальній справедливості, яка спрямована на досягнення більшої рівності і відображена в таких цінностях, як турбота і співчуття. Тому соціал- демократія і почала виступати з різноманітними поглядами: від лівого погляду на необ­хідність зрівняння та впровадження колективної власності на багатство до правого упе­редження в необхідності ринкової самодостатності та впевненості у власних слах, яке майже не відрізняється від певних положень лібералізму або консерватизму. Проте були зроблені спроби надати соціал-демократії теоретичну основу, зазвичай шляхом перегля­ду капіталізму як такого та повторного визначення мети соціалізму.

Ревізіоністський соціалізм. Первинна основоположна мета соціалізму полягала у тому, що вироблене багатство повинно бути в спільній власності усіх і, таким чи­ном, використовуватися для загальної вигоди. Це потребувало скасування приват­ної власності і проведення того, що Маркс відносив до «соціалістичної революції», перехід від капіталістичного способу виробництва до соціалістичного. Фундамен­тальний соціалізм ґрунтується на переконанні, що капіталізм не можна виправдати: він є системою класової експлуатації та утисків, які треба цілком відмінити, а не просто реформувати.

У кінці XIX ст. деякі соціалісти дійшли думки, що аналіз Маркса мав дефекти. Найя­скравіше теоретичне вираження цього погляду було зроблено Едуардом Бернштейном у творі «Еволюційний Соціалізм» (1962), який містив всебічну критику Маркса та пер­ший великий перегляд марксистського аналізу. Аналіз Бернштейна був значною мірою емпіричним. Він відкинув марксистський метод аналізу — історичний матеріалізм, то­му що ті прогнози, які зробив Маркс, виявилися неправильними. Капіталізм виявився і стабільним, і гнучким. Дійсно, наприкінці XIX ст. було маловірогідним те, що «привид комунізму», про який йшлося в «Маніфесті Комуністичної партії» Маркса і Енгельса, все ще бродить по Європі. Замість поглиблення класового конфлікту, який мав розділи­ти капіталістичне суспільство на «два великі класи» — буржуазію та пролетаріат, Бер- нштейн припустив, капіталізм стає все складнішим і диференційованішим. Зокрема, власність на багатство розповсюдилася в результаті впровадження акціонерних компа­ній, якими володіють ряд акціонерів замість єдиного могутнього підприємця.