1. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА МАТРИЦЯ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ

Ключові слова, поняття та категорії: Ідентичність, інди­від, індивідуалізм, індивідуальність колективізм, людина, особа, особистість, розподіл суспільства, соціум, соціум, суспільство

Людина — біосоціальна істота, яка є певною системою, що органічно поєднує фі­зичне та духовне, природне та соціальне, успадковане та набуте в ході життєвої практики. Це одна з головних проблем, яку розв'язували мислителі з прадавніх ча­сів і дотепер. Походження її та розвиток, зв'язок внутрішньої природи із зовнішнім середовищем, природні і не відчужені права і свободи людини були й залишаються тими вузловими аспектами багатьох суспільствознавчих і гуманітарних наук. Осо­бливо звертає на себе увагу той факт, що біосоціально духовна матриця людини зумовила роздвоєння її натури, специфіку світобачення та світосприйняття. В Ен­циклопедичному політологічному словнику в узагальненому вигляді подано істо­ричний нарис наукового вирішення цих проблем. Зокрема зазначається, що люди­на, з одного боку, вважає себе органічною частиною природи, а з іншого — одночасно усвідомлює себе істотою, яка протиставлена природі і підноситься над нею. Це роздвоєння впродовж існування людства привело до появи низки тлума­чень та варіантів розв' язання питання про її сутність, походження та призначення.

Зокрема, для розуміння процесів, які проходять у духовному житті людства, в т. ч. в ідеологічному, необхідно прослідкувати історичну ґенезу становлення людини в зага­льних рисах. Міфологічні уявлення про людину ґрунтувалися на певній неоднорідній єдності людського і божественного. Антична філософія починає виокремлювати лю­дину з божественного і природного і трактувати її як «соціальну і політичну істоту», яка здатна до суспільних дій, вбачає її сутність у розумі та пізнавальних здібностях. У середньовічних християнських доктринах та філософських концепціях з' являються і розвиваються поляризовані уявлення про людину. З одного боку, стверджується, що людина є ідеальною істотою, подібною до Бога (антропоцентризм), а з іншого, — об­ґрунтовується думка про земне, демонічне походження людства. У період Відроджен­ня набуває широкого розвитку наука про людину як природну істоту, схоластичні та ідеологічні уявлення витісняються з наукового обігу. В епоху Відродження поглиблю­ється розуміння людської природи, гостро ставиться проблема індивіда, самобутності людини. Прогресивний ідейний напрям цієї доби — гуманізм утверджував ставлення до людини як до найвищої цінності. На цій основі зароджуються теорії і доктрини, в яких розробляється проблема прав і свобод людини.

У ХІХ — на початку ХХ ст. було зроблено спробу переосмислити на базі нових знань співвідношення соціально-політичного і біологічного, посилено наукові роз­робки про особистісну характеристику людини. У ХХ ст. і донині в гуманітарній науці виокремилася галузь — антропологія, яка поглиблено розробляє проблеми людини, її життєдіяльності, культури, моралі, права, соціальних інститутів тощо.

Історичний аспект вчення про людину та її природу дає багато матеріалу для ро­зуміння ідеологічних процесів, що проходять у будь-якому суспільстві. Зокрема, важливим, на нашу думку, є з'ясування людини як суб'єкта всіх видів життєдіяль­ності особливо суб'єкта політики. Ця проблематика в центрі уваги філософів Київ­ського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вона є ключовою у наукових дослідженнях академіка НАН України, доктора філософських наук, професора Леоніда Васильовича Губерського.

Сутність людини як суб'єкта всіх видів діяльності характеризується поняттями «індивід», «індивідуальність», «індивідуалізм», «особа», «особистість».

Термін «індивід» настільки часто вживається в повсякденному житті, що ми на­віть не надаємо значення змісту та політичній вагомості цього поняття. У найбільш очевидному сенсі поняття «індивід» (від лат. individuum — неділиме) означає «окрема людина». Але ж все-таки це поняття включає в себе значно більше. Насам­перед під цим поняттям мається на увазі, що людина — самостійне, особливе ство­ріння, яке має в собі щось особливе. Іншими словами, говорячи про людей, як інди­відів, ми маємо на увазі, що це є самостійні створіння, які діють більше згідно з їх­нім особистим вибором, аніж як частина соціальної групи, колективу. По-друге, ін­дивід — не тільки самостійна особа, а й відмінна від інших, унікальна. Це те, що мається на увазі під поняттям «індивідуальність».