АНАРХІЗМ : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

АНАРХІЗМ

«Анархізм можна оцінювати з двох точок зору: як самодостатню ідеологію і як багатюще джерело для інших політичних течій. Якщо розглядати його як ідеологію, то слід лише ска­зати, що він зазнав поразки. Анархізм ніколи не приваблював великої кількості прихильників і його вплив на поступ світової історії виявився зовсім мізерним. Та це й не дивно. Як здається, анархістська концепція суспільства, в якому немає центральної влади, цілковито суперечить досвіду всіх розвинених суспільств, де індустріалізація крокує пліч-о-пліч зі зростанням ролі держави. Анархізм як цілісна доктрина потребує значної зміни переконань. Однак як джерело критичних ідей для інших ідеологій та рухів він здобув більшого успіху. Анархізм був постійно присутній у соціалістичній традиції, сприяючи збалансуванню центричних і статичних точок зору багатьох соціалістів. Він надихав лібералів на подо­лання непослідовності і відрази у ставленні до таких питань, як, наприклад, свобода сло­ва. Він сприяв розвитку фемінізму; анархістський ідеал людських відносин, вільних від за­стосування сили та експлуатації, поширився на стосунки між чоловіком та жінкою (це, наприклад, робила Емма Гольдман, уродженка Росії, яка стала видатним діячем амери­канського анархістського руху початку нашого століття). Течія анархістської думки (започаткована Толстим), яка принципово заперечувала будь-яке насильство, лягла в основу пацифізму. Ближче до нашого часу анархістські ідеї всотало в себе радикальне крило екологічного руху, й анархісти яскраво проявили себе в ході кампанії за права тва­рин. Ці позірно відмінні впливи об'єднують дві основні ідеї: заперечення будь-яких владних відносин, хоч би як уміло не були вони закамуфльовані, і віра в пряму дію як засіб бороть­би з ними на противагу традиційним політичним методам».

Енциклопедія політичної думки / За ред. Д. Міллера, Д. Коулмен, В.Коннолі, А. Райана

1.                                     Витоки та розвиток.

2.                                     Центральна ідея — заперечення держави.

3.                                     Колективістський анархізм.

4.                                     Індивідуалістичний анархізм.

5.                                     Анархізм в ХХІ столітті.

Ключові слова, поняття, категорії': анархізм, антиклери­калізм, економічна свобода, мютюалізм, анархо-синдикалізм, анархо-комунізм, егоїзм, анархо-капіталізм, індивідуалізм, інди­відуалістичний анархізм, колективістський анархізм.

1. ВИТОКИ ТА РОЗВИТОК

Слово «анархія» походить від грецького і означає «відсутність правління». У су­часних енциклопедичних і довідкових виданнях анархізм визначається як суспіль­но-політична течія, що виступає за знищення державної влади і створення федера­ції асоціацій виробників. У повсякденному житті часто тлумачиться як невизнання авторитетів, дисципліни, порядку.

Термін анархізм увійшов у вжиток з часів Французької революції і спочатку ви­користовувався в негативному сенсі задля вираження розпаду існуючого ладу. І дійсно, таке значення продовжує асоціюватися з цим терміном. У повсякденному вжитку анархію порівнюють з хаосом та безладдям; в уяві широких мас населення анархісти нерідко відносяться до терористів. Самі анархісти рішуче борються про­ти таких порівнянь. Слід зазначити, що анархісти, розглядаючи державу як приму­сову форму владних повноважень, якої необхідно позбутися, разом із цим розгля­дають інституцію власності як засіб тиранії. Вони стверджують, що злочинність у суспільстві є продуктом власності й державного авторитету. Вони виходять із того, що дійсна справедливість була б досянгута тільки через вільний розвиток природ­ного нахилу людини до співжиття в суспільстві, і якщо б вона не була обтяжена правовими нормами, тоді вона жила б згідно з принципом і практикою взаємної до­помоги. Існує думка, що вислів Прудона «власність — це крадіжка» став головною догмою як соціалізму, так і комунізму. К. Маркс його працю «Що таке власніть?» називав найкращим твором того часу. З моменту, коли П'єр-Жозеф Прудон у цій книзі заявив «Я — анархіст», відтоді це слово часто асоціюють з позитивними і систематично викладеними політичними ідеями. Анархісти дійсно виступають за відміну законів та уряду, але, за їхніми переконаннями, це спричинить розвиток більш природного і безпосереднього соціального порядку. На думку Прудона, «су­спільство шукає порядок в анархії». Зв'язок з насильством також є оманою. Колись анархісти відверто, навіть, з гордістю підтримували тероризм. Однак більшість анархістів вважають застосування насильства помилковим та таким, що призведе до зворотних наслідків. І багато послідовників схиляються до думки, що насильст­во в будь-якій його формі є морально не прийнятним.

Іноді вважається, що ідеї анархізму беруть своє походження від таоїзму та буд­дизму, чи від шкіл стоїцизму та цинізму Стародавньої Греції, чи у релігійній формі у давніх християн, а пізніше — у сектах доби середньовіччя, особливо в хіліалізмі, чи від дигерів громадянської війни в Англії. Однак вперше в класичному значенні ідеї анархізму були сформовані Уїльямом Годвіном у його праці «Питання щодо політичної справедливості» (1973), хоча сам він себе анархістом не вважав. Упро­довж ХІХ ст. анархізм був важливою частиною зростаючого соціалістичного руху. В 1864 р. послідовники Прудона приєдналися до Маркса, утворивши 1-й Інтернаці­онал, який розпався в 1871 р. через наростаючий антагонізм між марксистами та анархістами під проводом Михайла Бакуніна. Наприкінці ХІХ ст., анархісти знай­шли масову підтримку у безземельних селян Росії і південної Європи та переважно через анархо-синдикалізм серед робітничого класу.

Синдикалізм, як форма революційних тред-юніонів, що були популярними у Франції, Італії і Іспанії, сприяв тому, що анархізм став насправді масовим рухом на початку ХХ ст. Могутня профспілка СОТ у Франції перебувала під впливом анар­хістів до 1914 р., так само як і CNT в Іспанії, членами якої були більш ніж два міль­йони чоловік під час громадянської війни. Анархо-синдикалістський рух також емігрував до Латинської Америки на початку ХХ ст., особливо до Аргентини та Уругваю. Ідеї синдикалізму також вплинули на революцію в Мексиці під проводом Еміліано Запати. Однак поширення авторитаризму та політичних репресій посту­пово підірвали устої анархізму як у Європі, так і в Латинській Америці. Перемога генерала Франко в громадянській війні в Іспанії 1936—1939 рр. поклала край анар­хізму як масовому руху. CNT було заборонено, а анархістів, поряд з лівими, почали переслідувати. Вплив анархізму значно зменшився після «Жовтневої революції», оскільки почав зростати вплив комунізму разом із соціалістичними та іншими ре­волюційними рухами.

Анархізм — це незвичайна політична ідеологія, яка ніколи ще не здобувала владу на національному рівні. Ще жодне суспільство чи нація не були побудовані на анархістських принципах. Звідси, всі намагаються розглядати анархізм як ідео­логію, меншу за значимістю, ніж, скажімо, лібералізм, соціалізм, консерватизм чи фашизм, кожна з яких довела, що здатна досягти влади та змінити суспільство. Найближче анархісти підійшли до отримання влади під час громадянської війни в Іспанії, коли вони недовго контролювали частину східної Іспанії і установлювали робочі та селянські колективи по всій Каталонії. Послідовно анархісти придивляли­ся до історичних видів суспільств, які відображали їх принципи, такі як міста Ста­родавньої Греції чи середньовічної Європи, чи такі традиційні селянські общини як у Росії. Анархісти також підкреслювали, що природа багатьох традиційних сус­пільств є не ієрархічною та побудована на засадах рівності, наприклад, нігери в Африці, та проводили експерименти в невеликих комунах, у рамках західного сус­пільства.

Привабливість анархізму як політичного руху обмежувалась як його метою, так і заходами для її здійснення. Мета анархізму — знищити державу та всі форми по­літичної влади — вважається якщо не реальною, так і недосяжною. Безумовно, до­свід сучасної історії в усіх частинах світу засвідчує, що економічний і соціальний розвиток зазвичай супроводжується зростанням ролі уряду, а не з її зменшенням чи зникненням. Крім того, більшість розглядає ідею бездержавного суспільства, в най­кращому випадку як утопічну мрію. Анархісти також відхиляють як аморальні традиційні методи здійснення політичного впливу: формування політичних партій, інститут виборів, установлення державних установ і т. д. Як результат, вони віді­брали для себе переваги політичної організації та стратегічного планування, нато­мість посилаючи в маси їх віру спонтанно та популярну жагу до свободи. Так чи ін­акше анархізм не помирає. Саме через безкомпромісне ставлення до влади та політичної активності мас він має стійку та сильну привабливість серед молоді. Це можна побачити, наприклад, у популярності ідей анархізму, закликів та груп у ра­мках антикапіталістичних та антиглобалістських рухів. Прикладом останніх можна назвати виступи молоді останніми роками у Франції, Іспанії, Греції та інших країнах західного світу.