2. ЦЕНТРАЛЬНА ІДЕЯ — ЗАПЕРЕЧЕННЯ ДЕРЖАВИ

Визначальною рисою анархізму є опозиція до держави та супроводжуючих інсти­тутів уряду і законів. Анархісти віддають перевагу бездержавному суспільству, в якому вільні індивіди здійснюють свою діяльність через укладання добровільних угод, без насильства та застосування сили. Однак ідеологічний характер анархізму

забарвлений двома факторами. По-перше, анархізм, певною мірою привабливіший у моральних роздумах ніж в аналізі та поясненні суспільних явищ. Анархізм бу­дується на тезі, що людина в своїй душі є глибоко порядною, і такою, що тягнеть­ся до свободи та незалежності. Тому її енергія більше спрямована на пробуджен­ня цих інстинктів, ніж на аналіз системи державного примусу та пояснень, яким чином можна уникнути цього явища. По-друге, анархізм є менш об' єднаною та логічно пов язаною ідеологією, а більше точкою поєднання двох ворогуючих іде­ологій — лібералізму та соціалізму, точкою, на якій ідеології роблять висновки щодо неприйнятності державного регулювання економіки. Таким чином, анархізм має подвійний характер: можна інтерпретувати як форму «ультралібералізму», яка включає в себе крайній ліберальний індивідуалізм, чи як форму «ультрасоціа- лізму», яка включає в себе крайній соціалістичний колективізм. Тим паче, анар­хізм виправдовує себе як окрема ідеологія, прихильників якої, незважаючи на те. що вони належать до різних політичних традицій, поєднує низка принципів та по­зицій. Найбільш значимі з них:

•   протест проти держави;

•   природний стан суспільства;

•   анти-клерикалізм;

•   економічна свобода.

Протест проти держави. Себастян Флер в «Енциклопедії анархіста» визначив ана­рхізм як «заперечення принципу влади». Позиції анархістів щодо влади зрозумілі та прості: влада — це правопорушення проти принципів свободи та рівності. Анархізм унікальний у тому плані, що він сповідує принципи абсолютної свободи та нічим не обмеженої політичної рівності. У цьому світлі, влада ґрунтується на засадах політичної нерівності та хибному праві однієї особистості впливати на поведінку інших, понево­лює, примушує та обмежує права людини. Вона руйнує та псує і тих, хто є об'єктом влади, і тих, хто знаходиться безпосередньо у владі. Оскільки людина за своєю приро­дою є вільною та незалежною, для неї бути об'єктом влади означає бути обмеженою в діях. Якщо невід'ємні права обмежуються, це призводить до вчинків, які зумовлюють хворобливу залежність. Бути при владі, навіть так званій кваліфікованій владі докторів та вчителів, яка випливає з унікального поширення знань у суспільстві, означає набу­вати бажання мати авторитет, контроль та з часом — домінування. Виконавча влада таким чином, дає поштовх до формування такої «психології влади», яка ґрунтується на принципі «домінування та покори», до суспільства, в якому, згідно з американським анархістом та критиком суспільства Полом Гурманом, «багато людей жорстоких, а бі­льшість живе у стані страху».

На практиці, критика влади анархістами стосується політичної влади, особливо коли вона підкріплена апаратом сучасної держави. Всі інші політичні ідеології вва­жають, що держава є прийнятною чи має прийнятну мету для суспільства. Напри­клад, ліберали розглядають державу як захисника прав людини, консерватори по­важають державу як символ порядку та соціальної єдності, соціалісти побачили в ній інструмент для реформування та джерело соціальної справедливості. Анархісти, навпаки, вірять, що вони серйозно не розуміють природу політичної влади та дер­жави, та не можуть оцінити негативних та деструктивних сил, які матеріалізуються в інститутах закону та уряду. Бути керованими урядом означає, що за вами стежать, вас перевіряють, за вами шпигують, вас спрямовують, контролюють вас за допомогою законів та режиму, вас обмежують, вас гіпнотизують, вас наставляють, контролюють, оці­нюють, визначають якість, цензурують, вами командують. А в кінцевому рахун­ку все разом зводиться до того, що всі індивіди не мають ні прав, ні мудрості, ні гідності.

Держава — це владна структура, яка поширює виконавчу владу на всіх індивідів та суспільства