Ноам Чомскі (нар. 1928 р.) |
американський лінгвістичний теоретик і радикальний кабінетний вчений. Його праця «Синтаксичні структури» (1957) здійснила революцію в галузі лінгвістичних вчень завдяки теорії трансформаційної граматики, за якою припускалося, що люди мають вроджену здатність сприймати мову. Політичний радикалізм Чомскі ґрунтується на анархістських переконаннях, особливо на вірі в моральну чутливість звичайних громадян і недовірі до всіх людських установ. Його засудження деспотичної влади найчіткіше простежується через його критику американської зовнішньої політики як неоколоніальної і мілітаристської, розвинуте в більш ніж 30-ти книгах, включаючи «Американську силу і нові іграшки» (1969), «Новий військовий гуманізм» (1999) і «9/11» (2003). Його атака американської демократії ставить значний акцент на здатність ЗМІ маніпулювати звичайними громадянами, що й оскаржувалось у «Промисловій згоді» з Едвардом Херманом у 1988 р. Заперечити, що анархізм є недоречним через те, що вже давно перестав бути масовим рухом свого особливого права, означатиме, мабуть, пропустити головне. У ході того, що світ стає дедалі все більш загальним і фрагментарним, може виявитися, що це, власне, масова політика і є віджиток. З цією перспективою анархізм зі своїми перевагами від асоціації його з такими якостями, як індивідуалізм, партнерство, децентралізація і рівність, може бути оснащений краще за інші політичні переконання для реагування на виклик постмодернізму. Використана і рекомендована література Бакунин М.А. Избранньїе философские сочинения и письма. — М., 1987. Burnhejm J. Is Democracy possible? Cambridge, 1995. Bookchin, M. (1975) Our Synthetic Environment. London: Harper & Row. Bookchin, M. (1977) 'Anarchism and Ecology', in G. Woodcock (ed.), The Anarchist Reader. London: Fontana. Wollf R. In Defence of Anarchism. New York, 1970. Woodcock G. Anarchism. Harmondsworth, 1992. Геллер М. История России. 1917-1995. Россия на распутье. 1990-1995. — Т. 4. — М., 1996. Годвин Вильям. О собственности. — М., 1958. Goldman, E. (1969) Anarchism. Harmondsworth, 1992. Dahl R. Democracy and its Critics. New Haven, 1989. Dickinson, G. (1916) The European Anarchy, London: Allen & Unwin. Carter A. The Philosophical Foundations of Property Rights. Drighton. 1989. Clark J. The Anarchism Movement. Montreal, 1994. Конфедерация анархо-синдикалистов. Анархо-коммунистический революци- онньй союз // Россия сегодня. Политический портрет в документах. 1985—1991. — М., 1991. Кропоткин П. Записки революционера. — М., 1988. Lehning A. Anarchism // Dictionary of the History of Ideas. New York, 1998. Маркс К. Нищета философии // Маркс К., Енгельс Ф. Соч. — Т. 4. Miller D. Anarchism. London, 1994. Окусов А.П. Анархизм. — Ростов-на-Дону, 1996. Оуе К. Cooperation Under Anarchy. New York, 1996. Nozick, R. (1974) Anarchy, State and Utopia. Oxford: Blackwell . Пирумова Н.М. Социальная доктрина М.А. Бакунина. — М.: наука, 1990. Прудон П. Ж. Что такое собственность? — М., 1998. Себастьян Флер. Енциклопедія анархіста. Roussopoulos, D. (ed.) (2002) The Anarchist Papers. New York and London6 Black Rose Books. Routley R., Routley V. The irrefutability of Anarchism // Social Alternatives. 1992. № 2-3. Sorel, G. (1950) Reflections on Violence, trans. T.E. Hulme and Roth York: Mac- millan. Taylor M. Anarchy and Cooperation. Cambridge, 1997. Taylor M. Community, Eguality and Liberty. Cambridge, 1997. Федотова В.Г. Анархия и порядок в контексте российского посткоммунисти- ческого развития // Вопрось философии. — 1998. — № 5. Штинер Макс. Единственньй и его собственность. Шубин А. Махновское движение 1917-1921 годов // Дружба народов. — 1993. — № 3—4. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М.: ^кономика, 2003. Частина ffltf Некласичні політичні ідеології Вступ иділення в окрему групу некласичних політичних ідеологій викликано цілим рядом обставин. Одна із них - зумовлена історичними факторами, зокрема формуванням націй і національних держав, а відповідно налагодження етно-національних відносин. Друга — пов'язана з розвитком церковно-релігійних відносин: відокремлення церкви від держави. Ідеологізація і політизація релігійних відносин, теологізація політичних відносин і т.д. Третя виникла на хвилях загострення соціально-економічних, а відтак соціально-політичних і духовних відносин. Всі вони є зовнішніми детермінантами розвитку політичних ідеологій. Сьогодні стало очевидним фактом, що окрім зовнішніх детермінант, які все більше стають суперечливими, є і внутрішні, а саме власне логіка розвитку політичної ідеології. Про це досить чітко зазначив академік Михальченко М.І. у своїй праці «Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи». Він зокрема підкреслює, що нині «стало встановленим фактом» наявність внутрішніх детермінант розвитку політичних ідеологій, суть яких є «їх саморозвиток за рахунок некерованих ініціатив соціальних груп і особистостей, а звідси є внутрішні особливості, закономірності функціонування політичних ідеологій як специфічних явищ політи- ко-ідеологічного розвитку». Вчений наголошує, що «вони не довільні, а випливають із потреб та інтересів класів, станів, прошарків, партій, еліт й інших суб' єктів політики, що беруть на озброєння політичні ідеології». Розділ 1
|