Ноам Чомскі (нар. 1928 р.)

Повернутися на початок книги
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138

американський лінгвістичний теоретик і радикальний кабінетний вче­ний. Його праця «Синтаксичні структури» (1957) здійснила революцію в галузі лінгвістичних вчень завдяки теорії трансформаційної граматики, за якою припускалося, що люди мають вроджену здатність сприймати мову. Політичний радикалізм Чомскі ґрунтується на анархістських пе­реконаннях, особливо на вірі в моральну чутливість звичайних грома­дян і недовірі до всіх людських установ. Його засудження деспотичної влади найчіткіше простежується через його критику американської зов­нішньої політики як неоколоніальної і мілітаристської, розвинуте в більш ніж 30-ти книгах, включаючи «Американську силу і нові іграшки» (1969), «Новий військовий гуманізм» (1999) і «9/11» (2003). Його атака американської демократії ставить значний акцент на здатність ЗМІ ма­ніпулювати звичайними громадянами, що й оскаржувалось у «Промис­ловій згоді» з Едвардом Херманом у 1988 р.

Заперечити, що анархізм є недоречним через те, що вже давно перестав бути ма­совим рухом свого особливого права, означатиме, мабуть, пропустити головне. У ході того, що світ стає дедалі все більш загальним і фрагментарним, може виявити­ся, що це, власне, масова політика і є віджиток. З цією перспективою анархізм зі своїми перевагами від асоціації його з такими якостями, як індивідуалізм, партнер­ство, децентралізація і рівність, може бути оснащений краще за інші політичні пе­реконання для реагування на виклик постмодернізму.

Використана і рекомендована література

Бакунин М.А. Избранньїе философские сочинения и письма. — М., 1987. Burnhejm J. Is Democracy possible? Cambridge, 1995. Bookchin, M. (1975) Our Synthetic Environment. London: Harper & Row. Bookchin, M. (1977) 'Anarchism and Ecology', in G. Woodcock (ed.), The Anar­chist Reader. London: Fontana.

Wollf R. In Defence of Anarchism. New York, 1970. Woodcock G. Anarchism. Harmondsworth, 1992.

Геллер М. История России. 1917-1995. Россия на распутье. 1990-1995. — Т. 4. — М., 1996.

Годвин Вильям. О собственности. — М., 1958.

Goldman, E. (1969) Anarchism. Harmondsworth, 1992.

Dahl R. Democracy and its Critics. New Haven, 1989.

Dickinson, G. (1916) The European Anarchy, London: Allen & Unwin.

Carter A. The Philosophical Foundations of Property Rights. Drighton. 1989.

Clark J. The Anarchism Movement. Montreal, 1994.

Конфедерация анархо-синдикалистов. Анархо-коммунистический революци- онньй союз // Россия сегодня. Политический портрет в документах. 1985—1991.

—    М., 1991.

Кропоткин П. Записки революционера. — М., 1988.

Lehning A. Anarchism // Dictionary of the History of Ideas. New York, 1998.

Маркс К. Нищета философии // Маркс К., Енгельс Ф. Соч. — Т. 4.

Miller D. Anarchism. London, 1994.

Окусов А.П. Анархизм. — Ростов-на-Дону, 1996.

Оуе К. Cooperation Under Anarchy. New York, 1996.

Nozick, R. (1974) Anarchy, State and Utopia. Oxford: Blackwell .

Пирумова Н.М. Социальная доктрина М.А. Бакунина. — М.: наука, 1990.

Прудон П. Ж. Что такое собственность? — М., 1998.

Себастьян Флер. Енциклопедія анархіста.

Roussopoulos, D. (ed.) (2002) The Anarchist Papers. New York and London6 Black Rose Books.

Routley R., Routley V. The irrefutability of Anarchism // Social Alternatives. 1992. № 2-3.

Sorel, G. (1950) Reflections on Violence, trans. T.E. Hulme and Roth York: Mac- millan.

Taylor M. Anarchy and Cooperation. Cambridge, 1997. Taylor M. Community, Eguality and Liberty. Cambridge, 1997. Федотова В.Г. Анархия и порядок в контексте российского посткоммунисти- ческого развития // Вопрось философии. — 1998. — № 5. Штинер Макс. Единственньй и его собственность.

Шубин А. Махновское движение 1917-1921 годов // Дружба народов. — 1993.

—    № 3—4.

Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М.: ^кономика, 2003. Частина ffltf

Некласичні політичні ідеології Вступ

иділення в окрему групу некласичних політичних іде­ологій викликано цілим рядом обставин. Одна із них - зумовлена історичними факторами, зокрема форму­ванням націй і національних держав, а відповідно налаго­дження етно-національних відносин. Друга — пов'язана з розвитком церковно-релігійних відносин: відокремлення цер­кви від держави. Ідеологізація і політизація релігійних відно­син, теологізація політичних відносин і т.д. Третя виникла на хвилях загострення соціально-економічних, а відтак соціаль­но-політичних і духовних відносин. Всі вони є зовнішніми де­термінантами розвитку політичних ідеологій.

Сьогодні стало очевидним фактом, що окрім зовнішніх де­термінант, які все більше стають суперечливими, є і внутрі­шні, а саме власне логіка розвитку політичної ідеології. Про це досить чітко зазначив академік Михальченко М.І. у своїй праці «Україна як нова історична реальність: запасний гра­вець Європи». Він зокрема підкреслює, що нині «стало вста­новленим фактом» наявність внутрішніх детермінант розвит­ку політичних ідеологій, суть яких є «їх саморозвиток за рахунок некерованих ініціатив соціальних груп і особистос­тей, а звідси є внутрішні особливості, закономірності функці­онування політичних ідеологій як специфічних явищ політи- ко-ідеологічного розвитку». Вчений наголошує, що «вони не довільні, а випливають із потреб та інтересів класів, станів, прошарків, партій, еліт й інших суб' єктів політики, що беруть на озброєння політичні ідеології». Розділ 1