2. НАЦІОНАЛІЗМ

магниевый скраб beletage

Разом із цим виникає потреба у визначенні як терміна, так і параметрів та цієї проблеми концептуальних меж «націоналізму». В існуючій літературі досить широка панорама вирішення цієї проблеми. Зокрема, найбільш популярними є такі:

А. За Вебстерівським «Новим міжнародним словником»:

•                                             Національний характер або почуття; національність.

•                                             Характерна риса, характеристика певної нації.

•                                            Відданість національному інтересу та національній єдності й незалежності.

•                                             Самопосвята власній нації та її принципам; патріотизм.

•                                             Фаза в розвитку соціалізму, за якої відбувається націоналізація промисловості.

•                                             Теологічне значення. Доктрина, згідно з якою певна нація чи на­ції є богообраними.

Б. За Е. Смітом:

•                                            Процес формування та утвердження націй або національних держав загалом

•                                             Усвідомлене розуміння належності до нації, поєднане з прагнен­ням її безпеки й процвітання.

•                                            Мовні й символізовані означення «нації» та її ролі.

•                                             Ідеологія, що складається з таких основних компонентів: нація як культурна спільнота; нація як спільнота єдиних прагнень і волі; програма реалізації цих прагнень і волі.

•                                             Суспільний і політичний рух, завдання якого —досягнення наці­єю певної мети та здійснення її (нації) у практичній площі.

Не менш цікавим підходом до з'ясування сутності націоналізму в його багато- аспектних виявах є підхід американського історика Б. Шиффера. Він запропонував десять суттєвих ознак, які, за його словами, «не обов'язково мають бути нагальни­ми одночасно і не обов' язково виявляються з однаковою інтенсивністю»:

1.                                                              Наявність певної території, не обов'язково чітко окресленої (розміри також не мають великого значення), яку певний народ вважає своєю, історично успадкованою, до якої цей народ ставиться з лю­бов'ю і цілісність якої він готовий захищати.

2.                                                             Наявність народу, який називає себе нацією зі спільною культу­рою (реально існуючою чи бажаною), і спільними для всієї нації засоба­ми спілкування (комунікації). Спільна культура загалом включає в себе мову (як, наприклад, у Франції) чи кілька зрозумілих усім мов (Швейца­рія), спільні літературу, символи, звичаї, традиційний життєвий устрій і побут. Коли особистість усвідомлює свою належність до пе­вної культури, відчуває бажання підтримувати її, вона належить до певної нації.

3.                                                             Наявність деяких панівних суспільних (наприклад, мусульмансь­ка чи християнська церкви) та економічних (капіталістичних чи кому­ністичних) інститутів, що є виявом спільних суспільних чи економіч­них інтересів. Конфлікт таких інститутів та інтересів усередині нації призводить до громадянської війни.

4.                                                             Наявність незалежної чи суверенної держави (тип її не має зна­чення) або, за невеликим винятком, — прагнення мати цю державу (поляки після поділів Польщі, євреї до утворення Ізраїлю).

5.                                                             Колективне уявлення про спільну історію і, досить часто, — про спільне етнічне походження. Іноді, як у випадку з євреями й араба­ми, воно ґрунтується на уявленні про релігійну чи кровну (расову) спо­рідненість. Спільність минулого та етнічного походження може бути дійсною, реальною і уявленою (зауважимо, що Б. Шейфер писав це за­довго до Б. Андерсона та його «уявлених спільнот»). Усвідомлення спільної історичної спадщини дає людям почуття відмінності від інших народів, почуття ідентичності.

6.                                                             Пріоритет позитивного ставлення до представників власної нації (національності) — вияв того, що К. Дойч називав «комплімен­тарністю». Іншими словами — це система емоційних зв'язків між представниками однієї Нації, почуття солідарності. Цей принцип діє на найзагальнішому, здебільшого, абстрактному рівні. Американець може не любити свого сусіда-американця і дружити з французом, але на загальному рівні він ставиться до «американців взагалі» краще, аніж до «французів узагалі». Це почуття солідарності міцнішає у во­єнний час і стає більш усвідомленим, коли конкретна особа опиняєть­ся за кордонами власної країни.

7.                                                             Колективне, спільне почуття гордості за досягнення в минуло­му і сучасному (частіше у військовій та економічній, ніж у культурній чи соціальній сферах), або — спільне переживання з приводу націона­льних утрат і трагедій, особливо воєнних. Спільна трагедія в мину­лому, як стверджував Е. Ренан, може бути не менш сильним об'єднуючим емоційним чинником, ніж «національна гордість». Зокре­ма, для чехів і поляків переживання втрати державності як національ­на трагедія було надзвичайно потужним інтегруючим чинником. По­чуття гордості за досягнення може спричинити виникнення доктрини месіанізму певного народу. Згадаймо ідею «богообраності» євреїв у сі­онізмі, ідею цивілізаторської місії в англійців й американців.

8.                                                              Наявність колективного почуття індиферентності або воро­жості до інших (не до всіх) народів (націй), особливо тоді, коли ці нації вважаються такими, що загрожують безпеці власного народу в су­часному чи майбутньому. Саме слово «націоналізм» у такому кон-

340 тексті, як ми вже згадували, досить часто несе на собі тавро ворож­нечі і ксенофобії.

9.                                          Почуття відданості спільноті (нації, батьківщині), яка уособлює чи символізує територію, народ, культуру, суспільні інститути, інте­реси — тобто все те, що люди вважають своєю спільною спадщиною. Це почуття може бути й неусвідомленим. Для націоналіста нація — це щось більше, загальніше, ніж механічна сума її складових частин, значною мірою це містичний символ, істота, організм.

10.                                           Почуття спільної надії на те, що нація і, відповідно, кожна осо­бистість, яка належить до неї, матимуть щасливе і безпечне майбу­тнє. Для великих націй це здебільшого означає «славне» майбутнє, пов'язане з експансією (у космічну еру вже не тільки на Землі, а й у ко­смосі). Експансія може бути не лише територіальною, а й економіч­ною. Для невеликих чи нових націй перспективи майбутнього пов'язуються передусім зі сподіванням на виживання і безпеку.

Серед інших дослідників варто назвати підходи фундаторів наукових дослі­джень цього феномена — націоналізму — К. Дж. Гейза та Г. Кона. Зокрема, Карл- тон Дж. Гейз здійснив одну з перших спроб формально визнати його поняття. В йо­го схемі націоналізм розглядається і формулюється: 1) як об' єктивно зумовлений процес перетворення етнічних, культурних спільнот на політичні, державні; 2) як ідеологія, політична доктрина, один з «ізмів»; 3) як почуття, форма самоусвідом­лення нації; 4) як політичний рух. Усі ці аспекти є частинами єдиного цілісного фе­номена — націоналізму. В тім основний акцент у працях К. Гейза робиться на док­трині націоналізму та її втіленні в життя на різних етапах розвитку цього феномена. Ганс Кон побудував свій варіант визначення націоналізму. «Історичний процес, — наголошував він, — можна аналізувати як послідовність змін у колективній (communal) психології, змін у ставленні людини до всіх виявів особистого і суспі­льного життя». Аналіз націоналізму в такому розумінні здійснюється Г. Коном у чотирьох основних аспектах: 1) походження націоналізму; 2) його історична зумов­леність; 3) його найхарактерніші соціально-культурні риси; 4) спрямування і харак­тер розвитку. Корені самої ідеї націоналізму, вважав учений, сягають найдавніших часів: вона з' явилася ще у давніх євреїв і греків і була відновлена за часів Відро­дження і Реформації. Відтак природа націоналізму визначається вченим у системі історії ідей і соціальної психології, на тлі соціальної, культурної та політичної істо­рії. «Націоналізм — це, передусім, форма, вияв свідомості», — зазначав Кон.

Наведений нами набір дефініцій націоналізму, незважаючи на його певну хаоти­чність, спричинену особливостями самого терміна, дає можливість зробити певні узагальнення. На наш погляд, найбільш вдало це зробив український дослідник на­ціоналізму Г. Кас'янов у своїй праці «Теорії нації та націоналізму», в якій він окре­слив три значення терміна «націоналізм», які загалом визнаються як необхідні фун­кціональні ознаки феномена. Націоналізм — це, по-перше, почуття (колективне або особисте), іншими словами — вияв або форма суспільної свідомості, явище соціа­льно- або індивідуально-психологічне. По-друге, це світогляд, доктрина, або ідео­логія, систематизоване уявлення про світ у рамках певного набору абстрактних по­нять. По-третє, це політичний рух, політична програма, в основі яких лежить відповідна ідеологія (доктрина), світогляд.

Щоб розглядати націоналізм як ідеологію в її первинному розумінні, потрібно розібратися хоча б з такими трьома проблемами. По-перше, націоналізм іноді кла­сифікують як політичну доктрину, а не як абсолютну ідеологію. Тоді як, наприклад, лібералізм, консерватизм, соціалізм вбирають у себе складні взаємопов'язані і ар­гументовані ідеї та цінності націоналізму (в глибині серця існує віра в те, що нація є природною і належною одиницею уряду). Недоліком цього погляду є те, що він зосереджується тільки на тому, що вважається «класичним» політичним націоналі­змом, і ігнорує багато інших, у деякому відношенні не менш важливих проявів на­ціоналізму, зокрема культурний націоналізм і етнічний. Основна особливість наці­оналізму — не його вузька асоціація з самоуправлінням і етнічним урядом, але більш ширший зв'язок з новими ідеями, які в будь-якому випадку визнають голо­вну важливість нації. По-друге, націоналізм іноді зображений як виключно психо­логічне явище і часто у вигляді теоретичної конструкції.

По-третє, для націоналізму характерний шизофренічний політичний характер. У рі­зні часи націоналізм був прогресуючим і реакційним, демократичним і авторитарним, раціональним та ірраціональним, лівим і правим; це також було пов'язано з майже всі­ма головними ідеологічними традиціями. Різними шляхами лібералів, консерваторів, соціалістів, фашистів і навіть комуністів приваблював націоналізм. Мабуть, лише ана­рхізм, в основі його прямого відхилення від держави, має суттєві розбіжності з націо­налізмом. Незважаючи на це, націоналістичні доктрини використовувалися різними протилежними політичними причинами. Але основа націоналістичних ідей і теорій може бути ідентифікована через такі ключові поняття і категорії:

•                     нація, як людська спільнота;

•                     нація як політична спільнота;

•                     самовизначення нації;

•                     політична ідентичність.