4. САМОВИЗНАЧЕННЯ : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

4. САМОВИЗНАЧЕННЯ

Націоналізм як політична ідеологія з' явився тільки тоді, коли ідея національної общини зіткнулася з доктриною народного суверенітету. Це сталося протягом Фра­нцузької революції внаслідок впливу робіт Жан-Жака Русто, якого іноді називали «батьком» нового націоналізму. Хоча Руссо прямо не звертався до питання нації, чи обговорення явища націоналізму, його наголос на відомому народному сувере­нітеті, вираженому в ідеї «загальної волі», було першою зерниною, якої прагнули націоналістичні доктрини. В результаті аналізу боротьби поляків за незалежність від Росії, він дійшов висновку, що все це міститься в культурі людей. «Загальна во­ля» — загальний чи колективний інтерес суспільства, бажання всіх провести всі дії самовіддано. Руссо запевняв, що уряд у своїй діяльності має ґрунтуватися не на не­обмеженій владі монарха, а на неподільній колективній волі всього суспільства. Протягом Французької революції віра в це відображувалася в твердженні, що фра­нцузькі люди були громадянами, пройнятими ідеями невіддільних прав і обов'язків, та більше не були пасинками верхівок. Верховна влада (сила), таким чином, постійно перебувала з «французькою нацією». Форма націоналізму, що з'явилася після Французької революції мала основу певної нації чи людей, котрі управляли самими собою. Іншими словами, нація — не просто природна спільність, а природна політична спільність.

У цій традиції націоналізму характерні статус державності і сама дер­жавність. Лакмусовий тест національної ідентичності є бажанням досягнути чи підтримувати політичну незалежність, що часто виражається принципом на­ціонального самовизначення. Мета націоналізму — заснування «етнічної дер­жави».