3. Основні лінії у розвитку мислення дошкільника 3.1. Розвиток міркувань дошкільника : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

3. Основні лінії у розвитку мислення дошкільника 3.1. Розвиток міркувань дошкільника

У дошкільному віці зростає кількість видів діяльності дити­ни, вони ускладнюються. Відбувається перебудова співвідношення практичних дій із розумовими, з випередженням останніх. Мислен­ня чимдалі більше спирається на уявлення та образи, сформовані у її минулому досвіді. Пізнання дійсності у дошкільника відбувається у наочно-образній формі. Оперування образами і уявленнями робить мислення дошкільника позаситуативним, відокремленим від прак­тичних дій з предметами і значно розширює межі пізнання.

Встановлюються більш тісні взаємозв'язки мислення з мовлен­ням, що викликає наступні зміни: з'являється міркування (розгор­нений розумовий процес), планування, бурхливо розвиваються розу­мові операції.

Відповідно до набуття мислення дитини системності та критич­ності вона спроможна розв'язувати інтелектуальні задачі, що вима­гають кількох логічно пов'язаних розумових дій. Здатність дитини робити послідовні розумові перетворення вихідної думки призводить до побудови нею своїх власних теорій. При цьому дитина користу­ється низкою способів розумової діяльності, серед яких: самостійне формулювання питань-проблем; пошук відповіді на них з опорою на міркування вголос, з використанням порівняння й узагальнення, аналогії; висування можливих варіантів рішення, аргументів; об­грунтування висновків.

Міркування починається з постановки питання дитиною, що свідчить про формування самостійності мислення. Настає другий вік питань (від двох з половиною до шести-семи років). Спостерігається найбільша інтенсивність питань у мовленні дитини. Переважають пізнавальні питання з метою отримати інформацію про дійсність. Пи­тання набувають оригінального, несподіваного, творчого характеру, стосуються причин і часових ознак явища. Не випадково дітей цього віку називають «чомучками». Дитина наполягає на відповіді, вислов­лює свою незгоду зі змістом відповіді, що свідчить про самостійне та критичне мислення. Виникає основа для появи внутрішніх питань (О. М. Матюшкін).

Частіше за все питання виникають у результаті зустрічі дитини з новим об'єктом, якого малюк не може зрозуміти. Він хоче познайоми­тися з ним, знайти йому місце серед свого минулого досвіду. Питан­ня народжуються і при виникненні суперечності між тим, що малюк бачить або взнає, і його досвідом. Так, М. М. Подд'яков вважає дже­релом дитячого мислення суперечність у досвіді дитини між ясним і неясним знанням. Якщо нове уявлення відповідає сформованому тільки за деякими ознаками, а за іншими відрізняється, з'являється питання. Це питання виникає вже не у предметній діяльності, а на основі наявних у досвіді дитини уявлень, а пошук відповіді може від­буватись шляхом міркувань.

Дитина ставить питання і тоді, коли хоче переконатись у пра­вильності свого висновку, звертається до дорослого, щоб той визнав її компетентність. З віком така категорія питань збільшується, стаючи основною.

3.2. Особливості міркувань дошкільника, пов'язаних із поясненням явищ

Пізнавальний досвід дитини набуває якісно нової структури. Він стає чимдалі краще впорядкованим, системним, організованим. Про­явом цього виступає прагнення дитини до осмислення сприйманого, тобто до його пояснення і навіть тоді, коли в неї недостатньо для цього знань. Розуміння причинності, доступне дитині, неухильно зростає протягом дошкільного віку. Істотний перелом настає приблизно в 5 років. Розвиток розуміння причинності йде у кількох напрямах:

-                     від усвідомлення зовнішніх причин до виділення прихованих, внутрішніх;

-                     недиференційоване, глобальне розуміння причин стає більш диференційованим і точним;

-                     відображається не одинична причина явища, а узагальнена за­кономірність (причини, фактори, умови) [153, с. 197].

У пошуку відповіді дитина незвичайним чином об'єднує об'єкти, ознаки і властивості, використовує аналогії, намагаючись поясни­ти невідоме за допомогою відомого. На допомогу приходять мірку­вання дошкільника, що виконують важливі функції: допомагають йому зрозуміти надмірний обсяг інформації при обмежених знаннях, об'єднати різноманітні і незрозумілі явища в єдине ціле, знайти по­яснення оточуючому світові.

Своєрідність міркувань і пояснень пов'язана з трьома основними причинами:

-         недостатність знань, обмеженість, нечіткість досвіду дитини;

-         несформованість способів її розумової діяльності;

-         низька критичність її мислення.

Міркування грунтуються на чуттєвому досвіді, на знайомих лі­тературних творах. Їм властива конкретна образність. Особливістю таких пояснень є анімізм (одухотворення неживих предметів). Так, Ж. Піаже ставив перед дітьми питання «Звідки приходить вітер? Як він починається?» Діти 4-5 років вважають вітер результатом люд­ського дихання. У Верна запитували «Чому корабель не тоне? Він важче за камінь, але не тоне?. Його відповідь: «Корабель розумніше, ніж камінь. ...Він не робить того, чого не повинен робити» [140, с. 84].

В об'єктах вона вирізняє найяскравіші і не завжди істотні озна­ки, що приводить до незвичайних, на погляд дорослого, висновків. Зокрема, таких: «Діти ходять, котики ходять, а квіточка не ходить, - розмірковує Сергійко, у нього ніжки померли, їх у землю закопа­ли...» [95, с. 9].

На кінець дошкільного віку у зв'язку із позаситуативно-особис- тісною формою спілкування з дорослим виникають пояснення різно­манітних моральних ситуацій, міркування дітей з їх приводу. Так, в експерименті (Р. А. Курбанов, Н. І. Мурзінова) дітям розповідали історію про малюка, який дуже хотів купити морозиво, а по дорозі знайшов дві монетки. Біля кіоску з морозивом з'являється ровес­ник. Він плаче та запитує малюка, чи не знаходив він монеток, які отримав від мами на морозиво. Як вчинити малюку, який знайшов монетки? Відповіді були наступними: «Я б сказав, щоб він віддав одну монетку, а одну залишив собі. Але насправді малюк нічого б не сказав тому другому, бо він дуже хотів морозива.» Інше поясненняб «Якщо він чесний і правдивий, то він би сказав, що взяв монетки та віддав би їх [167, с. 87].

Досвід дошкільника значно розширюється за рахунок знань, одержаних від дорослого або у власній діяльності, спостереженнях. Набуття знань - не самоціль розумового виховання, а його засіб і вод­ночас умова розвитку мислення. У кінці дошкільного віку у дитини складається первинна картина світу і зароджується світогляд

3.3. Розвиток планування діяльності та операцій мислення

Окремий важливий напрям у розвитку мислення дошкільника пов'язаний із плануванням, коли розумова дія випереджує практич­ну. Психологи досліджували роль мислення при вирішенні дитиною проблемних задач: скласти картинку з площинних фігурок (Г. О. Лю­блінська, З. О. Ганькова), дістати предмет з високої вази (І. М. Жуко- ва), утримати кульку на похилій поверхні (А. А. Венгер). У результаті цих досліджень було виявлено три етапи у розвитку співвідношення практичних та розумових дій:

I.    Молодші дошкільники не завжди використовують адекватну задачі дію. Вони відразу приступають до оперування предметами, роблячи безладні спроби. Задачі розуміються надмірно узагальнено: викласти фігурки як завгодно, не піклуючись про осмислення кар­тинки, що виходить.

II.   Середні дошкільники осмислюють задачу у ході її розв'язання, послідовно коментуючи свої дії та їх результати. Попереднього уяв­лення про весь хід розв'язання задачі не виникає.

III.       Старші дошкільники спираються на своє уявлення про розв'язання задачі. Вони можуть всю задачу розв'язати у розумовому плані. Практичні дії відбуваються послідовно й планомірно [79, с. 209].

Накопичений досвід, розвиток мовлення, пам'яті, уяви дозво­ляють дошкільнику наперед скласти план рішення, сформулювати його, а потім реалізувати у предметних діях. Тобто дошкільник під­ходить до рішення практичної задачі у внутрішньому плані за допо­могою формулювання, без звернення до практичних дій.

Формування у дитини наочно-образного мислення пов'язано з інтенсивним розвитком розумових операцій, в основі яких лежать аналіз і синтез. Дошкільник порівнює об'єкти за більшою кількістю ознак, ніж дитина в ранньому дитинстві. Дорослий може давати за­вдання на порівняння предметів за двома ознаками. Він розкладає на столі трикутники різного кольору та розміру, бере один з них та про­сить дитину «Знайди такий же.» Дитина помічає навіть незначну схо­жість між зовнішніми ознаками предметів і позначає відмінності за допомогою мови. Вона з успіхом та задоволенням виконує завдання типу «Знайди 10 відмінностей».

В узагальненнях діти все більше орієнтуються на суттєві спільні ознаки. Так, на питання куди покласти картинку із зображенням ко­рівки - до картинки зі склянкою молока, чи до картинки із зображен­ням курчатка, діти все частіше поєднують «корівку з курчатком», як свійських тварин. Успіхи в оволодінні операцією узагальнення, ви­користання при цьому мовлення, зростання кругозору дитини спри­яє формуванню операції класифікації, яка передбачає віднесення об'єкту до групи предметів на основі видо-родових ознак. Найкраще дитина виділяє добре знайомі їй групи предметів, що найчастіше ви­ступають об'єктом її дій: іграшки, меблі, посуд, одяг. З віком вини­кає диференціація близьких класифікаційних груп: дикі й свійські тварини, чайний і столовий посуд, зимуючі й перелітні птахи.

Помилки класифікації пов'язані із ситуативними узагальнення­ми: «диван і крісло разом, тому що стоять в кімнаті», «їх їдять», «їх на себе одягають». Розвитку класифікації сприяє засвоєння узагаль­нюючих слів. Наприклад:

Наталка М. (7 р.) (Бере в руки картинки, розглядає 5 секунд. По­чинає розкладати. Об'єднує спідницю, пальто, плаття, брюки.) Це тому, що одяг. Далі. (Бере картки і розкладає.) Корова, собака, кіш­ка, кінь - це у нас домашні тварини. Тепер дикі. (Розкладає: вовк, ведмідь, лисиця, заєць. Потім розкладає: картопля, морква, помідор, капуста, огірок.) Це овочі. Що ще тут? (Розкладає: автобус, тролей­бус, машина, пароплав.) Це транспорт. Меблі ще. (Розкладає: шафа, стіл, ліжко, диван, стілець.) [153, с. 202].

Розвиток розумових операцій призводить до появи у дитини де­дуктивного мислення, під яким розуміється вміння узгоджувати свої думки між собою і усувати суперечності у своїх міркуваннях, прихо- дячи до правильних висновків.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку мислення в дошкільному віці:

-                     виникає мисленнєва діяльність - дитина формулює проблему, використовує внутрішні засоби її розв'язання, експерименту­вання; розумове рішення реалізує практично;

-                     мислення дошкільника відбувається у наочно-образній формі, відокремлюється від практичних дій;

-                     при розв'язанні мисленнєвих задач дитина використовує такі способи, як формулювання питань-проблем; міркування вго­лос; використання порівняння й узагальнення, аналогії; вису­вання можливих варіантів рішення, аргументів; обгрунтуван­ня висновків;

-         дитина інтенсивно задає питання пізнавального змісту;

-                     виникає цілісна картина світу, у якій дошкільник прагне узгодити суперечливі уявлення, пояснити явища, встановити їх причини;

-                     пояснення дитиною явищ дійсності відзначаються конкрет­ною образністю, анімізмом, низькою критичністю;

-                     сфера мисленнєвої діяльності виходить за межі оточуючої си­туації, стає гранично широкою, спрямовується на світ живої й неживої природи, на соціальні явища.