2. Особливості розвитку уяви у дошкільному віці 2.1. Уява в молодшому та середньому дошкільному віці

Уява дошкільника обмежена внаслідок недостатності знань і уяв­лень. Водночас бурхливе дитяче фантазування зумовлене низькою критичністю мислення. Дошкільник легко об'єднує різні враження і некритично ставиться до одержаних комбінацій, що особливо поміт­но у молодшому дошкільному віці (Л. С. Виготський).

Переважає пасивна уява: у дитини комбінації образів не спрямо­вані на практичне втілення. Вона фантазує заради самого фантазу­вання, яке перетворюється на своєрідну гру.

Спочатку уява спрямовується на предмети, з якими дитина діє, потім спирається на ігрові дії у сюжетно-рольовій грі, а наприкінці дошкільного віку переходить у внутрішній план. Здатність уявного оперування образами призводить до виявів творчої активності дітей у різноманітних сферах: у мовленні (складання казок, оповідань, загадок), малюванні, конструюванні, музичній діяльності. Зростає довільність уяви, що відкриває можливість для створення перших завершених продуктів творчості.

Дошкільник не створює нічого принципово нового з погляду сус­пільної культури. Характеристика новизни образів має значення тільки для самої дитини.

Розвиток ігрової діяльності, її перехід у дошкільному віці до сю­жетно-рольової гри - найважливіша умова розвитку уяви. Виконан­ня ролі у грі вимагає від дитини складної діяльності уяви: передбачи­ти, що повинен робити герой, планувати його подальші дії. Мотивом сюжетної гри є сам процес її здійснення, що характерно і для творчос­ті взагалі. Гра за сюжетом означає, що дитина наперед має ідеальну картину того, що відбудеться у грі, визначає ролі, підбирає замінни­ки і предметний матеріал. Саме у грі, як і у творчості, дитина вира­жає себе якнайповніше. Творчість починається у грі, де дитина вияв­ляє свою ініціативу, вміння організовувати, планувати, робить перші кроки на шляху до здатності діяти цілком у плані образів та уявлень, які Я. О. Пономарьов назвав «внутрішнім планом діяльності».

У молодшого дошкільника виникають уявлення, що прямо не від­повідають предметам, з якими він діє. Він називає пірамідку деревом, кубик столом, камінець цукеркою, коли діє з реальними предметами. На основі розходження уявлення та реального предмету виникає яви­ще заміщення. Водночас предмети, з якими діє молодший дошкіль­ник, повинні мати якусь виразну ознаку, подібну до уявлюваних: так коробочка виступає шафою тому, що відкривається подібно до двер­цят шафа. Таким чином, оточуючі дитину іграшки і предмети певною мірою зумовлюють її уявлення. Гра має ситуативний характер. Поба­чив білий халат - грає в лікарню, побачив терези - став «продавцем» (М. Г. Вітязь). Для середніх і старших дошкільників опорою уяви є виконання взятої на себе ролі. Ускладнюється дія заміщення, замін­ники зовсім не схожі на потрібний предмет.

Необхідність наочної опори виявляється при відтворенні худож­нього тексту. Без ілюстрації молодший дошкільник не може пере­казати казку. У старших дошкільників слова тексту починають ви­кликати образи і без наочної опори, але вони зазнають труднощів у передачі внутрішнього значення твору. Важливою є ілюстрація, що зображає ті дії персонажів та їх відносини, в яких яскраво виявля­ються їх внутрішні особливості.

В середньому дошкільному віці у дітей на основі стрімкого розши­рення їхнього досвіду зростають творчі прояви в діяльності, перш за все у грі, ручній праці, зв'язному мовленні.

На думку О. М. Дьяченко, у дошкільному віці вирізняються два етапи розвитку уяви. Перший - у 4-5 р. Рівень творчої уяви дещо знижується через орієнтацію на засвоєння зразків соціальної пове­дінки. Афективна уява виникає у ситуаціях, що викликають реаль­ні переживання. Пізнавальна має відтворюючий характер. Виникає планування, але воно поширюється тільки на наступний крок, а не на весь ланцюжок дій.

Другий - 6-7 років. Уява проявляється як вільне оперування за­своєних на попередньому етапі зразків поведінки. Афективна уява призначена для створення емоційно важливих для дитини ігрових ситуацій, які допомагають подолати негативні переживання. Щоб позбутися страху дитина програє страшну ситуацію (гра у Бабу-Ягу, Поросят і Вовка). Пізнавальна уява збагачується. Вирізняється про­цес пошуку ідеї, створення задуму, а також підбору адекватних за­собів їх втілення. Образ уяви - це вже не окремий предмет, а цілісна ситуація (квадрат домальовує до цеглини, яку піднімає кран на будів­ництві). Планування поширюється на всю діяльність, хоча і коригу­ється у ході здійснення.

2.2. Уява старшого дошкільника

У старшому дошкільному віці розширюються образи уяви, зрос­тає їх чіткість, яскравість. Вони тісно переплітаються з особистісни- ми новоутвореннями дитини, на основі чого виникають перші мрії ди­тини про своє майбутнє, про майбутнє всіх людей. Вони ситуативні, нестійкі, зумовлені подіями, що викликали у дітей емоційний відгук. Наприклад, Інна Н. (5;3) пояснює бажання бути феєю таким чином: «У феї є крила. Вона може літати як літак. Можна полетіти по небу до бабусі. Мама теж полетить. Треба торкнутися чарівною паличкою до її плеча, і у неї будуть крила».

За допомогою уяви дитина прагне до відтворення того, що врази­ло, до пригадування того, що сподобалось, тобто до конструювання широкої сфери своїх відносин з дійсністю (Ж. Піаже) [10, с. 8]. Роз­ширюється обсяг уяви, він включає низку взаємопов'язаних образів, що становлять задум. У 5-7 р. зовнішня опора підказує задум, і дити­на планує його реалізацію і підбирає необхідні засоби. Так, перегляд мультфільму «Спляча красуня» наштовхує Дашу Н. (5 р. 3 міс.) на гру у фею. Вона вирізує крила, клеїть і розфарбовує чарівну паличку і шапку. Уявляючи себе феєю, знімає крила і шапку тільки під час їжі і сну, носить цей наряд декілька днів, доторкається до предметів паличкою, щоб їх у що-небудь перетворити [153, с. 174].

Про зростання цілеспрямованості уяви протягом дошкільного ди­тинства можна зробити висновок за збільшенням тривалості гри ді­тей на одну і ту ж тему, а також за стійкістю ролей.

Так, Даша Н. гралась у фею три дні, заздалегідь підготувавши атрибути для ролі. Спочатку вирізані з ватману крила показалися їй маленькими, і вона вирізувала з картону нові, великі.

Орієнтація дитини на творче освоєння дійсності (М. М. Подд'яков) спонукає до осмислення оточуючого, але знань для цього в дитини ще замало. На допомогу приходить уява, яка доповнює відсутні знання, дозволяє на доступному дитині рівні осмислити події, взаємозв'язки між ними. Уява служить для об'єднання розрізнених вражень, ство­рюючи цілісну картину світу. Особливо виразно роль уяви проступає в ситуаціях невизначеності, коли дошкільник не знаходить у сво­єму досвіді пояснення якого-небудь факту дійсності. Як зауважує З. Н. Новлянська, «Світ дитини - світ невпізнаного і невизначеного порівняно із нашим... Потік інформації настільки великий та різно­манітний, а мислення дитини ще таке недосконале, що адекватна пе­реробка цієї інформації неможлива. ...Дитина повинна протиставити потоку інформації... засіб, що дозволяє перекомбіновувати вихідний матеріал і, таким чином, збільшити об'єм сприйманої інформації» [95, с. 8-9]. Така ситуація поєднує уяву і мислення. Як підкреслював Л. С. Виготський, «ці два процеси розвиваються взаємопов'язано».

Завдяки уяві розширюються можливості задоволення позаситу- ативних пізнавальних потреб щодо тих об'єктів, які дитина знає за описами, малюнками, але які ніколи раніше не сприймала. Дитина уявляє вогняний вулкан, водоспад, політ у літаку, екзотичних тва­рин та рослини.

Діти 3-4 р. часто не відрізняють можливе від неможливого, пого­джуються з будь-яким задумом, часом змішуючи казкові та реальні образи. З розширенням досвіду діти починають розуміти, що в казці не все можливо. «Нісенітниці», проти яких не заперечують молодші дошкільники, викликають у старших обурення. В образах уяви діти враховують реальні закономірності, справжні властивості предметів. У дослідах О. В. Запорожця дітям 5-6 років розповідали казку про чорнильницю, яка залишилась стерегти будинок. У будинок хотів забратись розбійник, але чорнильниця побачила та загавкала. Діти бурхливо заперечували: чорнильниця не може гавкати. Вони запро­понували свій варіант: «Нехай краще вона бризкає чорнилами» [95, с. 18]. Отже важливою характеристикою уяви дитини є її реалізм, ро­зуміння того, що може бути і чого бути не може.

Прагнення до реалізму зростає і у грі. Наприклад, дошкільник відмовляється з'їсти спочатку десерт, а потім суп, пояснюючи, що так не буває.

Уява включається як необхідний компонент словесної творчос­ті дітей, насамперед, у формі казок. Вже з 3-х років дитина виявляє здатність до складання казок (Новлянська З. Н.) [95, с. 18]. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їх реальних особли­востей, поведінки і способу життя.

Розвиток уяви у поєднанні зі зростаючим інтересом дитини до сфери соціальних взаємин призводить до того, що у 5-7 років діти створюють уявні світи, населяють їх діючими персонажами. До­шкільник, наприклад, вигадує собі друга - маленького чоловічка, з яким грається і разом з яким переживає уявні пригоди. Нерідко і діти молодшого віку розповідають про вигадані події, стверджуючи, що їм купили собаку, подарували котеня, та ін. Причина подібних фантазій - у проблемах особистісного розвитку дитини. Їх поява - серйозний привід для дорослого задуматися: які потреби малюка не задовольня­ються, про що він мріє і чого прагне, якими бачить свої відносини з дорослими й однолітками.

Іноді діти, розповідаючи про події минулого, додають у них вига­дані елементи. Це не можна розцінювати як прояви брехливості. Тут виявляється особливість дитячої психіки - її синкретизм - недифе­ренційованість психічних процесів між собою. У даному випадку - пам'яті та уяви.

Старший дошкільник використовує досить широкий спектр при­йомів створення образів уяви. Назвемо їх.

•                     Наділення фантастичних (ігрових) персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські жит­тєві ситуації, приписуючи їм людські думки, почуття, вчин­ки.

•                     Антропоморфізація - одухотворення предметів, яким діти часто користуються, оскільки постійно зустрічаються з ним при слуханні казок.

•                     Аглютинація: сполучення у новому образі, здавалося б, непо- єднуваних елементів. Наприклад, дитина сполучає сюжети різних казок.

•                     Гіперболізація - зменшення або перебільшення величини пер­сонажів, предметів.

•                     Доповнення - діти, використовують добре знайомі їм казкові події, змінюючи деякі деталі, персонажів, або придумуючи для знайомої казки нове продовження.

• Парадоксальне комбінування - переміщення об'єкту у незвич­ну ситуацію.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в дошкільному віці:

-                     уява розвивається у процесі ускладнення ігрової діяльності, яка у дошкільника переходить на рівень сюжетно-рольової гри;

-                      провідне значення для розвитку уяви має мовлення дитини, її мовленнєва творчість;

-                      головними функціями уяви у дошкільному віці є афективна і пізнавальна;

-                     уява набуває довільного характеру, передбачаючи створення задуму, використання прийомів побудови образів уяви;

-         уява дошкільника відзначається реалізмом та синкретизмом;

-                     дитяче фантазування виконує пізнавальну, практичну функ­ції, починає впливати на розвиток особистості завдяки появі мрій.