1. Особливості емоційного розвитку у немовлячому віці : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

1. Особливості емоційного розвитку у немовлячому віці

Пізнання людини спрямоване на відображення об'єктивних влас­тивостей і закономірностей дійсності. В результаті виникають образ, думка, знання.

По-іншому відображається дійсність в емоційно-вольових проце­сах. Своєрідність полягає у тому, що почуття відображають значення об'єктів для життя людини у формі переживання (приємного і непри­ємного, задоволення і незадоволення).

Вони пов'язані з потребами і виступають показником того, як від­бувається їх задоволення.

Враховуючи значення об'єктів, людина регулює свою діяльність за допомогою волі: уникає шкідливого та засвоює корисне. Емоційно- вольові процеси іноді називають афективною сферою особистості.

Емоції — психічне відображення у формі безпосереднього при­страсного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, зумовле­ного відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Вищий продукт емоцій людини - стійкі почуття до предметів, що слугують задоволенню її вищих потреб. Почуття носять предметний характер, оскільки пов'язані з яким-небудь конкретним об'єктом.

Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ. Проведені спостереження показують, що пер­ші емоції - негативні, вони викликані дією різких для новонародже­ного подразників: яскравого світла, дотиками одягу до ніжного тіла, гучних звуків. Низка дослідників розглядає момент народження як емоційний стрес: «Подивіться на новонародженого у перші хвили­ни його життя. Ця трагічна маска на обличчі, заплющені очі, крик. Ця перехилена голова, руки, що охоплюють її, ноги, напружені до максимуму» (Є. В. Субботський, Ф. Лабуайє) [140, с. 8]. Негативні переживання переважають у перші тижні після народження дитини і пов'язані з фізіологічними причинами. Через крик, плач, рухові реакції емоції виконують захисну функцію, сигналізуючи про якесь неблагополуччя малюка: голод, хворобу, мокрі пелюшки, потребу спати тощо. (Н. Л. Фігурін, М. П. Денісова). Тепер від уважності й догляду дорослого залежить емоційне благополуччя дитини. Задо­волення всіх органічних потреб дитини сприяє швидкому зростан­ню організму, збільшенню періоду активності порівняно зі сном. Під час активності малюк перебуває у постійному контакті з дорослим, який адресує йому свої посмішки, радість, ласкаві слова. Дорослий стає особливо значущим фактором оточення дитини, його поява у полі сприймання малюка викликає в останнього пожвавлення, ува­гу, а наприкінці першого місяця життя і першу посмішку. Реакції малюка, що свідчать про його позитивні емоції при контакті з близь­ким дорослим, до трьох місяців ускладнюються, охоплюють все тіло дитини (ручки, ніжки, обличчя). Систему таких емоційних реакцій Н. Л. Фігурін та М. П. Денисова назвали «комплексом пожвавлення».

Емоції дитини починають набувати особливих соціальних функ­цій: включаючись у процес спілкування з дорослим, вони не тільки сигналізують про стан самопочуття дитини, але й стають засобом об­міну враженнями між дорослим і малюком. Важливим для подаль­шого розвитку малюка, зокрема його особистості, є відгук доросло­го на емоційні стани дитини, що свідчать про любов дорослого, його особистісне ставлення до малюка як до унікальної та дорогоцінної істоти. Відсутність інтенсивних позитивних емоційних контактів немовляти з дорослим призводить до явища госпіталізм. Це поняття запроваджено у 1940-х рр. французьким вченим Рене Спіцем за ре­зультатами досліджень малюків у госпіталях для дітей, що втратили матерів під час війни. Порівняно із дітьми з сімей, які завжди у гар­ному настрої, життєрадісні, вимогливі, наполегливі, доброзичливі, немовля із будинку дитини проявляє протилежні емоції [1, с. 9-10].

У сім'ях, де батьки не вважають за потрібне приділяти увагу емо­ційно позитивним контактам з дитиною, де дорослі реагують тільки на негативні переживання дитини, росте вередливий і плаксивий ма­люк.

Дитина не тільки реагує на виражені стосовно неї особисто емоції дорослого, але й заражається його емоційним станом, чутливо реа­гує на нього. У роздратованої мами малюк плаче, у засмученої й ви­снаженої - малюк тривожний, страждає безсонням, у нього знижена зацікавленість оточуючим. Як дослідила М. І. Лісіна, у малюка фор­мується певне ставлення до оточуючого під впливом дорослого. Якщо дорослий надмірно охороняє дитину від зовнішнього світу, намага­ється викликати у дитину страх перед всім новим, невідомим, то це значно знижує пізнавальну активність малюка, замість зацікавлення оточуючим у неї виникає страх і недовіра, прагнення уникнути, за­ховатись. Страх малюка перед сторонніми людьми виникає після 8 місяців, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблиз­но в 1,5-2 роки.

Бурхливу радість і захоплення викликають у дитини перші вдалі спроби захопити й втримати предмет, маніпулювання з ним. Дитина проявляє підвищену увагу та зацікавленість стосовно нових іграшок, у випадку виявлення в них нових властивостей.

При досягненні малюком шести місяців його спілкування з дорос­лим набуває ситуативно-ділової форми. Радість малюка викликають дії з предметами, з іграшками, які демонструє дорослий. Згодом вона із задоволенням включається у предметну дію дорослого, діє разом з ним. До кінця року у дитини виникає засмучення, якщо їй не вдалось отримати очікуваного результату предметної дії: трясе брязкальцем, яке «мовчить», не може дістати шарик з коробочки, хоча довго на­магається це зробити. Вираження негативних емоцій, як правило, адресується дорослому як заклик про допомогу. Отримуючи біль від деяких дій з предметами, дитина реагує незадоволенням, плачем: по­трапила пальчиком в отвір коробочки, а витягти не може, відкрила кришку дерев'яної коробки, яка різко впала, вдаривши руку тощо. Дитина починає уникати дій з предметами, що викликали негативні переживання.

У процесі предметних маніпулювань дитина пізнає оточуюче, в неї розвиваються пізнавальні процеси, що невіддільно пов'язані із емоційним життям малюка. Особливо важливим для розвитку пізна­вальної активності дитини виступають реакції на новизну, їхня емо­ційна забарвленість та інтенсивність. Сенсорна активність дитини у відповідь на нові подразники, що проявляється з перших місяців життя, до кінця року починає супроводжуватись виразним здивуван­ням. Орієнтувальний рефлекс «що таке?» поступово перетворюється на пізнавальне ставлення до дійсності.

До кінця 1-го року у дитини виникає здатність до емоційного від­гуку на негативні переживання інших людей. Ось граються два хлоп­чики, у кожного - машинка. Один з хлоп'ят хоче потримати машинку іншого, вириває її з рук ровесника. Той - у плач. Малюк здивовано й злякано дивиться на ровесника кілька секунд і повертає йому іграш­ку. Якщо мама закриває руками обличчя, то малюк наближається до неї, стурбовано дивиться в очі, намагається відсунути руки матері від її обличчя. Здатність виявляти співчуття та симпатію до інших ви­никає на основі наслідування дорослого, тому без відповідного при­кладу в дитини не формується.

ВИСНОВКИ про особливості емоційного розвитку немовляти:

-                      вроджена здатність дитини до емоційного життя проявляєть­ся одразу після народження у формі негативних переживань;

-                     любов і турбота дорослих стають джерелом появи позитивних переживань дитини, пов'язаних із благополуччям її організму та із задоволенням потреби у спілкуванні;

-                      при оволодінні дитиною хапанням маніпулювання предмета­ми починає викликати як позитивні, так і негативні емоції за­лежно від їх результатів;

-                     до кінця першого року реакція на нові подразники супрово­джується здивуванням - першою інтелектуальною емоцією;

-                     дитина заражається емоціями близьких людей, на основі чого виникають перші прояви симпатії, співчуття.