2. Розвиток волі у дошкільному віці : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

2. Розвиток волі у дошкільному віці

У старшому дошкільному довільність поширюється на всі сфери психіки - її пізнавальні й емоційно-вольові процеси (З. М. Істоміна, Н. Г. Агеносова, О. В. Запорожець), а також і на особистість дитини.

Важливою передумовою навчання у школі, на думку О. Є. Крав- цової, виступає довільність дитини у сфері спілкування з дорослим, яка складається до 6-7 років. Зокрема, довільність мовленнєвого спілкування дозволяє дитині, влучно відповідати на запитання вчи­теля, самому ставити такі запитання, будувати своє мовлення відпо­відно поставленим дорослим задачам. При недостатній довільності у цій сфері, спостерігаються такі прикрі випадки, коли дитина підняла руку, щоб відповісти, але не в змозі вимовити ані слова. При цьому вдома вона добре вивчила матеріал, переказувала його батькам.

Достатній рівень розвитку діалогічного мовлення дозволяє до­шкільнику будувати своє мовлення у внутрішньому плані. Внутріш­нє мовлення дитини стає засобом оволодіння своєю поведінкою через самоінструкції, самонакази.

Мовлення дозволяє дошкільнику вийти за межі ситуації, ово­лодівати плануванням, як способом здійснення цілеспрямованості. Вміння планувати свою діяльність у дитини формується тільки за умови навчання. Плануючи, дитина створює в уяві програму своїх дій (мету, умови, засоби, способи і послідовність). Спочатку у цій програ­мі дитина здатна передбачити лише наступний крок, а до 7 р. - усю послідовність дій.

Усвідомленість власних дій дозволяє дошкільнику в оптимальній послідовності виконувати дії, краще орієнтувати свою поведінку на досягнення мети у процесі виконання плану. При цьому важливо, щоб дитина навчалась аналізувати свою поведінку, бачити її ніби збо­ку. Допомагають образи пам'яті (хоче зробити так, як вже робила), уяви (що буде, якщо зробити ось так), правила або зразки дій, мораль­ні норми (щоб бути хорошим, потрібно робити саме так).

У дошкільному віці дитині потрібна зовнішня опора для регуля­ції своєї поведінки (наочні зразки, малюнки, предмети, ігрові ролі). Внутрішній образ стає регулятором поведінки дитини за умови, що він чіткий, неодноразово сприйманий, добре зрозумілий. Наприклад, таким образом слугує ігрова роль. Дитина легко слідує ролі лікаря у грі тому, що неодноразово бачила, як працює лікар, добре пам'ятає його дії, слова, одяг. Набагато важче дітям слідувати внутрішнім об­разам способів поведінки поза грою. У старшого дошкільника опорою в регуляції своєї поведінки і діяльності є образ себе в часі (що хотів зробити, що роблю або зробив, що робитиму).

Усвідомлення правил не рольової, а своєї особистої поведінки від­бувається, починаючи з 4 р. в іграх з правилами. На основі співвідне­сення реальної поведінки із потрібною у дитини розвиваються нави­чки самоконтролю. Дорослому важливо стимулювати перші спроби дитини контролювати себе. Потреба у самоконтролі в дошкільників виникає при постановці відповідних вимог дорослих. Тут важливо не тільки зрозуміло ставити свої вимоги, але й вчити дитину співвід­носити з ними свою діяльність (І. Домашенко). Найкраще дітям вда­ється самоконтроль за результатом своєї діяльності, а не за процесом. Умовою розвитку самоконтролю виступає контроль робіт одноліток. Найбільш успішно самоконтроль розвивається в ситуації взаємокон­тролю між дошкільниками (А. М. Богуш, Е. А. Бугріменко, І. Дома- шенко). Коли діти міняються функціями «виконавця» і «контроле­ра», у них підвищується вимогливість до своєї роботи, бажання ви­конати її краще, прагнення порівнювати її з роботою інших.

ВИСНОВКИ про розвиток волі у дошкільному віці:

-                     довільність набуває генералізованого характеру, поширюю­чись на всі сфери психіки і на особистість дитини;

-                      внутрішнє мовлення дитини стає засобом оволодіння нею сво­єю поведінкою через самоінструкції та самонакази.

- під впливом навчання дорослого формується планування та самоконтроль, як способи здійснення цілеспрямованості.