1. Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці

Самосвідомість - один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об'єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведін­ки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня - са- моставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (Платонов К. К.) [106, с. 126].

На думку С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до свідо­мості та самосвідомості, але й неможлива без них [129, с. 636]. Са­мосвідомість особистості включає почуття самототожності, особлива психологічна конструкція - «Я», самооцінку та рівень домагань. По­чуття самототожності забезпечує цілісність особистості, протистоїть її роздвоєнню. Суб'єктивно для індивіда особистість виступає як його «Я». Сукупність психічних явищ, що віддзеркалюють для особистос­ті її «Я», отримали у психології назву «Я-концепції», що містить на­ступні компоненти:

•                     когнітивні - образ «Я», уявлення про власні якості, здібності, можливості;

•                     емоційні - самоставлення, самоповага, самолюбство;

•                     оцінно-вольові - самооцінка, саморегуляція.

Загальну схему розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейн пред­ставляє наступним чином.

По-перше, самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості осо­бистості, по мірі того, як вона стає самостійним суб'єктом.

По-друге, самосвідомість розвивається завдяки ускладненню ді­яльності та взаємовідносин індивіда з оточуючими.

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є наступні:

-                      оволодіння власним тілом, виникнення довільних рухів у про­цесі виконання предметних дій - немовля;

-                      здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зу­мовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин з оточуючими - дошкільник;

-                      здатність самостійно ставити цілі, задачі, визначати напрям своєї діяльності, усвідомлення себе як особистості - підліток [129, с. 636-638].

Положення теорії розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейна конкретизуються у численних психологічних дослідженнях дитя­чої психології (М. Й. Боришевський, Л. Г. Подоляк, С. П. Тищенко, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.).

З перших днів життя дитина включається у світ соціальних взає­мовідносин. Ставлення дорослих до дитини одразу після її народжен­ня будується як особистісний процес, цим самим дорослі викликають до життя ті властивості малюка, що закладають основи особистості.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спіл­кування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якос­ті. Як зазначають відомі дослідники спілкування новонароджених Н. Н. Авдєєва та С. Ю. Мещерякова, для повноцінного розвитку осо­бистості недостатнім є навіть найкращий догляд за нею, їй необхід­на постійна інформація із зовнішнього світу, але ще - ставлення до неї, як до особистості, що випереджує появу самої дитячої особистості [1, с. 17]. Дорослий з перших днів виявляє своє ставлення до малюка, оцінюючи його. У будь-якій оцінці головною для дитини є доброзич­лива увага. Вона не розуміє звернених до неї слів, не виділяє змісту оцінки, але чутлива до емоційного ставлення дорослих. Ця чутливість яскраво виражена вже до 3 місяців. Таким чином, дорослий виділяє малюка з навколишнього світу як щось особливо цінне, важливе, зна­чуще для нього. Дорослий враховує мотиви, бажання дитини, стає їх виконавцем. З цього зароджується потреба особистості впливати на інших. «Коли дитину годують, щойно в неї виникає голод, вона отри­мує більше, ніж їжу, - в неї зароджується почуття впевненості, що на її потреби хтось відповість, вона відчуває, що може довіряти своєму світові» [5, с. 12].

У такій атмосфері, коли малюк переживає свою значущість для близьких, у нього виникає позитивне самовідчуття, що стає джере­лом його активності, породжує зацікавлене ставлення щодо оточую­чого. У ході активності дитини в неї поступово формується позитивне ставлення до дорослих: приблизно в місяць виникає посмішка (пер­ша соціальна емоція), після цього зростає інтерес до людей і предме­тів. У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося пере- дособистісне утворення - «комплекс пожвавлення» (Н. Л. Фігурін, М. П. Денисова), в основі якого - комунікативна потреба.

З 6-ти місяців настають важливі зміни у характеристиках спілку­вання між дитиною й дорослим: воно все більше опосередковується спільними предметними діями. М. І. Лісіна дослідила, що при невід­повідності змісту спілкування зростаючій комунікативній потребі у дитини виникає невдоволення, вередування, зниження активності. Дитина чітко сприймає результати своїх дій, виконаних при участі дорослого. Вона розгублюється, плаче, жбурляє іграшки при невда­чах. Успіх викликає емоційне піднесення, задоволення, впевненість, бажання продовжувати дії.

З накопиченням досвіду спілкування дитина починає диференці­ювати оточуючих дорослих. В неї виникають різні емоційні реакції при спілкуванні з різними людьми. Якщо трьохмісячний малюк при­близно однаково реагує на будь-якого дорослого, посміхаючись і раді­ючи, то в тепер він чітко розділяє рідних, знайомих і чужих людей. Спілкуючись із близькими, дитина активна, ініціативна, її пережи­вання дуже яскраві. До знайомих людей дитина виявляє цікавість, але більш стримана у вираженні емоцій. Після восьми місяців дитина виразно боїться незнайомців, не приймає їх догляду при відсутності близьких, переживає страх і невпевненість, уникає контакту. Водно­час у присутності батьків ставлення дитини до оточуючих змінюється на інтерес, вона підтримує контакт з незнайомцями (М. І. Лісіна).

У кінці першого року життя дитячий образ дорослого починає включати суб'єктні властивості (якості діяча). Малюк ніби наперед орієнтується на дії з дорослим, враховуючи попередній досвід спіл­кування з ним. Наприклад, бабусі онук приносить і вкладає у руки машинку, гра з якою йому так сподобалась. А вже мамі несе порожню пляшечку, бо мама завжди наповнює її.

Диференційоване (вибіркове) ставлення малюка до різних осіб ви­никає на основі досить стійких образів дорослих, сформованих завдя­ки попередньому досвіду спілкування з ними. Разом із диференціаці­єю оточуючих у дитини виникають перші прояви свого відособлення від них: вона вимагає поваги до своїх бажань, вподобань, проявляючи впертість, незгоду, неслухняність. Зростає радість внаслідок успіш­них і засмучення внаслідок невдалих дій, що є ознаками зародження особистості на основі усвідомлення себе як діяча.

Цікаві дослідження, які розкривають закономірності розвитку образу «Я», проведено щодо сприймання дитиною свого віддзерка­лення. Спочатку віддзеркалення сприймається як будь-який інший цікавий об'єкт: немовля довго дивиться на нього, потім обстежує ру­ками, обводить контур обличчя, торкається до дзеркала рукою. По­чинаючи з півроку дитина починає вловлювати зв'язок між відобра­женням та оточенням: здійснюють різні рухи, спостерігаючи зміни в образі. До кінця року виникають своєрідні ігри із дзеркалом: діти гримасують, кривляються, оглядають своє віддзеркалення з різних боків, повертаючи голову, розміщуючи дзеркало у різних позиціях. Деякі дії малюка спрямовуються на корекцію свого зовнішнього ви­гляду. Так, у 10 місяців малюк, якому на голову наділи пов'язку і піднесли до дзеркала, виявив подив, а потім точним рухом стягнув її.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку елементів самосвідомості в немовлячому віці:

-                      самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистос­ті, по мірі того як вона стає самостійним суб'єктом;

-                      перші прояви самосвідомості малюка до 6 місяців полягають у появі самовідчуття позитивної та негативної модальності;

-                      найважливішою умовою позитивного самовідчуття дитини ви­ступає ставлення до неї дорослого, як до особистості;

-                      після 6-ти місяців відбуваються зміни у спілкуванні, що під- готовлюють малюка раннього віку до усвідомлення себе як ді­яча;

-                      спілкування малюка з дорослим опосередковується їх спіль­ними предметними діями;

-         у малюка виникає емоційна оцінка результатів своїх дій;

-                      образ дорослого починає включати суб'єктні властивості (якості діяча);

-                      виникають перші прояви відособлення малюка від дорослих (впертість, незгода, неслухняність).