2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

Найважливішим надбанням раннього віку в розвитку особистості є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем - суб'єктом. Однаково важливими умовами для цього виступає, по-перше, зосередженість всіх психічних функ­цій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; по- друге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що перед­бачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

У малюка складається предметне ставлення до дійсності. Пред­метна дія відзначається тим, що малюк діє з предметами відповідно до їх призначення, функції, людського способу використання пред­метів для задоволення своїх потреб. Пізнання дитиною цієї сфери дійсності призводить до чіткішого диференціювання складових сво­єї діяльності: відокремлення своєї активності від предмету, на який вона спрямовується. Предметна діяльність набуває гнучкості, ознак взаємозамінності компонентів, узагальненості: досвід виконання дій з ложкою переноситься на низку інших предметів: олівець, паличку, лінійку тощо. Подібних переносів зазнають не тільки знаряддя дій, але й їх об'єкти: дитина помічає, що пеленати можна не тільки ляль­ку, але й ведмедика, зайчика і навіть пірамідку.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення - спо­чатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого про­відним засобом саморегуляції особистості. Розуміння й виконання інструкцій дорослого переростає згодом у здатність дитини дошкіль­ного віку будувати свою поведінку на основі самоінструкцій. Осо­бливу роль відіграє засвоєння дитиною власного імені та особових займенників. Немовля рано починає розрізняти своє і чуже ім'я, з шести місяців по-різному реагує на їх звучання. В ранньому дитин­стві ім'я для дитини є показником її індивідуальності, що відрізняє її від іншої людини, вона часто вживає його замість займенника «я». В той же час ім'я виступає засобом ідентифікації з іншими людьми, підкреслюючи приналежність малюка до статі, сім'ї, національнос­ті (В. С. Мухіна). Приблизно у півтора-два з половиною роки дитина називає себе своїм власним іменем - так, як до неї звертаються ото­чуючі, а наприкінці третього року з'являються особові займенники, насамперед «я» і «ти».

На початку 2 р. діти, користуючись дзеркалом, розглядають гу- дзики, кишеньки на своєму одязі, з цікавістю спостерігають за зміна­ми віддзеркалення. Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом: діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одягають хусточку, причісуються та ін.

Дорослий у спілкуванні з дитиною виконує роль співпрацівника, партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на забезпечення успішних предметних дій. Разом з тим, дорослий для дитини - носій зразків дій, джерело для розширення їх арсеналу.

Через призму своєї предметної діяльності малюк сприймає себе і оточуючих. Максимуму виразності досягає залежність емоційного комфорту малюка від того, наскільки успішно відбувається його ді­яльність. Гостре невдоволення викликають невдачі, особливо коли вони не виправдовують очікувань дорослих. Через успішну дію дити­на прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати його захоплення, а на їх основі заслужити повагу дорослого. Депри- вація (блокування) цих потреб залежить, насамперед, від предметної умілості дитини. Малюк починає пов'язувати результат діяльності із процесом її виконання, розуміючи, що дії, які призводять до змін у предметах, виконує саме він. На основі описаних переживань дитини зростає її увага до оцінок дорослих, в яких вона тільки починає виріз­няти загальну особистісну оцінку («ти хороший») і оцінку за резуль­татом діяльності («ти добре водиш машину, складаєш пірамідку»). Оцінки дорослих виступають однією з умов формування самооцінки в майбутньому.

Поступово дитина все краще виконує самостійно досить широкий спектр предметних дій. Дитина досягає того рівня у розвитку само­свідомості, який С. Л. Рубінштейн вважав реальною самостійністю, реальним виокремленням з оточення [129, с. 636]. Т. С. Гуськова на­зиває цю стадію справжньою самостійністю, показником якої є «осо- бистісні бажання» малюка. Дитина здатна ставити соціально схваль­ну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилась без підтримки дорослого. Поступово посилюються мотиви «бути як до­рослий»: малюк наполегливо хоче їсти самостійно, прагнучи самому діяти ложкою. При цьому він ніби піднімає планку у своєму розви­тку, ставлячи перед собою нову задачу «виконати самостійно». Від­повідно такі спроби малюка заслуговують підтримки дорослого, який допомагає дитині втримати мету, виконати дію, контролює і оцінює її діяльність. Завдяки співпраці з дорослим дитина оволодіває різними елементами цілісної структури діяльності: постановкою мети і задач, співвіднесенням результату з бажаним.

Прагнення дитини до самостійності стає окремим мотивом, пере­плітаючись із мотивом «бути великим, дорослим». Неодноразове ви­конання дії разом з дорослим та прагнення до відособлення породжу­ють мотив «Я сам». Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча: «Я їстиму. Я гратимусь».

Спілкування з дорослим, що залишається ще ситуативно-діло­вим, починає відставати від нових запитів дитини, в якої прагнен­ня до співпраці починає поєднуватись з тенденцією до відособлення. У системі відносин з дорослим виникають бар'єри виявам самостій­ності дитини, що викликають неслухняність, характерну для пере­хідного періоду в розвитку особистості — кризи трьох років. Її ознаки описав Л. С. Виготський:

• негативізм - демонстративна відмова виконати дію, адресова­на конкретному дорослому;

•                    впертість - наполягання дитини на своєму, щоб досягти пова­ги з боку дорослого;

•                    неслухняність - орієнтація дитини на порушення встановле­них для неї норм виховання, усталеного способу життя;

•                    свавілля, або норовливість, полягає в тенденції дитини до са­мостійності, коли вона все хоче зробити сама;

•                    протест - бунт, коли все в поведінці дитини починає носити протестуючий характер;

•        симптом знецінення дорослого, його дискредитація;

•                    прагнення до деспотизму - бажання виявляти деспотичну вла­ду щодо оточуючих;

•        ревнощі до молодших і старших, якщо в сім'ї ще є діти;

•                    реакції невротичного або психопатичного характеру (страхи, порушення мовлення, порушення сну, енурез).

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в ранньому віці:

-                      відбувається зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем - суб'єктом;

-                     умовою розвитку самосвідомості є ускладнення предметної ді­яльності дитини, яка починає відокремлювати окремі її еле­менти (мету, результат, процес, виконавця);

-                      набуття досвіду спільного з дорослим виконання предметної діяльності призводить до появи прагнення дитини до відосо­блення і самостійності;

-                      поява власне самосвідомості невіддільна від мовлення дитини, в якому з'являється займенник «Я»;

-                     форма спілкування з дорослим наприкінці раннього віку від­стає від розвитку самосвідомості малюка, зумовлюючи появу кризи трьох років.