4. Розвиток самосвідомості старшого дошкільника

У старшого дошкільника намічається диференціація двох аспек­тів самосвідомості - самопізнання і самоставлення. Образ «Я» вклю­чає досить складну систему властивостей: зовнішніх, особистісних, статевих, з відображенням їх часової динаміки. Ускладнення образу «Я» відбувається значною мірою завдяки розвиткові у старшого до­шкільника вміння розуміти себе, усвідомлювати свої внутрішні ста­ни, переживання. Виготський писав: «Подібно до того, як дитина трьох років відкриває своє ставлення до інших людей, так семирічка відкриває сам факт своїх переживань» [Т. 4, с. 379]. Відомий психо­лог вважав цю здатність дитини надзвичайно важливим фактором розвитку її особистості, що не втрачає свого значення і надалі. На її основі виникають такі важливі особистісні якості, як впевненість у собі, тривожність, образливість, задоволеність собою.

У дітей виникає усвідомлення себе в часі, у часовій перспекти­ві. Дитина спочатку живе тільки теперішнім, але згодом навчається співвідносити минуле - теперішнє - майбутнє. Старший дошкільник просить дорослих розказати про те, як він був маленьким, і сам із за­доволенням згадує окремі епізоди недалекого минулого. Дитина ро­зуміє, що раніше вона була маленькою, а зараз виросла. Її цікавить і минуле близьких людей. Наприклад:

Максим (6 років): Майбутнє, минуле... А що таке майбутнє, ми­нуле?

Дорослий: Минуле - це те, що було колись. А майбутнє - те, що буде.

Максим: А... зрозуміло. Минуле - це коли я був маленьким, ле­жав у візочку... [153, с. 222].

Дошкільник виявляє прагнення зазирнути у своє майбутнє, в ньо­го з'являються перші мрії та фантазування на тему «Коли я виросту».

До кінця раннього дитинства дитина твердо засвоює свою статеву приналежність, пізніше продовжуються інтенсивні процеси статевої соціалізації та статевої диференціації. Дівчинка орієнтується на зраз­ки жіночої поведінки, які спостерігає в оточенні: на маму, бабусю, лікаря, вчительку, продавця. Батьки наводять їй у приклад інших ді­вчаток, сестричок; підбирають відповідний одяг, іграшки, виявляють більшу терпимість при порушеннях поведінки, створюючи цим умови для статевої соціалізації. Відповідно, по-іншому батьки виховують хлопчиків. Вже у ранньому віці діти відмовляються брати на себе ролі, не відповідні їх статі: хлопчик впевнено відмовляється бути у грі ма­мою. Отже дошкільник звертає увагу не тільки на зовнішні статеві від­мінності одягу, але й способи поведінки. Закладаються основи уявлень про стать, про розподіл статевих ролей у сім'ї та у суспільстві.

Усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкрит­тя для себе своїх переживань - все це складає початкову форму усві­домлення дитиною себе, виникнення до кінця дошкільного віку «осо- бистісної свідомості» (Д.Б.Ельконін).

Дорослі з найменшого віку оточують дитину своїми любов'ю та турботою, радіють успіхам малюка та засмучуються його невдачами.

Внаслідок цього дитина розуміє свою значущість для близьких до­рослих, міцні взаємозв'язки та взаємозалежність із ними. Поступово на основі перебільшено позитивних оцінок дорослих у дитини вини­кає ідеалізований самообраз, який ще недостатньо відмежований від «Я-реального». Суперечності між ними, що при оптимальному варі­анті розвитку самосвідомості стають джерелом для самовдосконален­ня, тільки зароджуються. Посилення суперечності спостерігається у випадку розходження в оцінках дорослих поведінки дитини: мама вдома хвалить за те, що засуджує вихователь у садочку. Такі діти мають виразно ідеалізований самообраз (С. П. Тищенко), невідповід­ність якого реальній поведінці дитини компенсується за рахунок ста­більно позитивного самоставлення.

Знання дитиною своїх недоліків прямо не визначає погіршення самоставлення. Наприклад, свої негативні вчинки старші дошкіль­ники намагаються виправдати: «Я нікого сьогодні не бив, я тільки здачі давав»; «Я дівчат захищаю, а Юлю і Наталку штовхнув, бо вони сказали, що капітаном буде Женя» [146, с. 78]. Як відзначав відомий український дослідник самосвідомості П.Р.Чамата, дитині необхідно пережити своє ставлення до інших людей і ставлення інших людей до себе, щоб формувалось правильне ставлення до самого себе, правиль­на самооцінка [146, с. 70]. При самооцінці, коли дошкільник, визна­чає, що він «іноді хороший, іноді поганий», спостерігається емоційно позитивне самоставлення, при узагальненій позитивній самооцінці «хороший» - стримане емоційно-ціннісне ставлення. Діти 4 років частіше обгрунтовують емоційно-ціннісне самоставлення естетичною привабливістю, а не етичною («подобаюся собі, тому що красива»). У 4-5 р. намічається бажання щось змінити в собі, хоча воно не сто­сується етичних рис. У старшому дошкільному віці на фоні загальної задоволеності собою, зростає прагнення змінити щось у собі. Харак­терна заява дитини: «я не хочу бути таким» [153, с. 221].

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в старшому дошкільному віці:

-                     у самосвідомості вирізняється самопізнання, самооцінка і са- моставлення;

-                     образ «Я» включає досить складну систему властивостей (зо­внішніх, особистісних, статевих, з відображенням їх часової динаміки);

-                     виникає «особистісна свідомість», проявами якої є усвідом­лення своїх умінь і якостей, уявлення себе в часі, відкриття для себе своїх переживань;

-                      самоставлення дитини відзначається стабільною позитивною модальністю, яка компенсує травмуючий ефект усвідомлення дитиною своїх недоліків;

-                     розвиток самоставлення полягає у розвитку вмінь узгоджува­ти суперечності між «Я» реальним та «Я» ідеальним.