5. Психолого-педагогогічні умови розвитку самосвідомості : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

5. Психолого-педагогогічні умови розвитку самосвідомості

Нагадаємо, що самосвідомість дитини становить важливу сторо­ну її особистості. Відтак загальні психолого-педагогічні умови розви­тку особистості конкретизуються відносно розвитку самосвідомості. Особистість та її самосвідомість розвиваються у процесі діяльності та спілкування, різноманітних їх видів. Насамперед, у взаємодії та спілкуванні дитини з дорослим з перших днів життя малюка заклада­ються власне особистісні потреби бути особистістю, тобто бути значу­щим та впливати на інших людей; комунікативна потреба, потреби у розумінні, в афіліації (прагнення бути прийнятим), у самовираженні тощо.

Від успіху становлення цих потреб та повноти їх задоволення за­лежить вся подальша доля особистості. При ранній (у період від 6 до 12 місяців) депривації цих потреб наслідки спостерігаються і у до­рослому віці. Американський психолог Берес дослідив особистість 38 дорослих, що від народження виховувались поза сім'єю. 31 дослі­джуваний страждав різними особистісними дефектами [141, с. 17]. Як відзначають Авдєєва Н. Н. та Мєщєрякова С. Ю., до сьогодні уяв­лення про дитину задаються батьками з позицій фізіологів, педіатрів, що охоплюють важливу, але не єдину сферу життєдіяльності дитини - її фізіологію. Тому у вихованні немовлят переважає орієнтація на режимні моменти, гігієнічний та медичний догляд. Психологічний рівень життя малюка, як неповторної, наділеною потребами спіл­куватись, активно діяти людини, залишаються без належної уваги [1, с. 5].

Дослідниці порівнюють два приклади. Одна дитина, тільки за­плакала - мама переодягнула, покормила, тепліше закутала; щойно дитина загукала - мама зраділа, звернулась із ласкавими словами, попросила повторити ще раз, дитина ще й ще посміхається, гукає, жваво рухає ручками. А ось інша сім'я - дитині погано, вона пла­че, але ніхто не зважає, бо режимний час годувати чи пеленати ще далеко. Малюку доводиться довго й голосно кричати, або мовчати й терпіти. Посміхнувся, порухав ручками - ніхто не наблизився, не за­охотив, не зрадів. Так і залишився малюк на самоті. Плач не плач, посміхайся не посміхайся - все одне. Чекай, поки нагодують, тоді й посміхнешся, а можеш і не посміхатись - нікого це не цікавить [1, с. 20]. Психологи довели, що у другому випадку розвиток особистості буде відбуватись важко, зі значними ризиками набуття особистісних дефектів.

У ранньому віці головна роль дорослого в розвитку самосвідомос­ті полягає у попередженні кризи 3-х років, що з'являється як реак­ція на обмеження дитячої самостійності. З іншого боку, відсутність такої кризи при зниженій самостійності дитини - теж загрозливий сигнал. Прогноз розвитку особистості у цьому випадку: схильність до інфантилізму (проявів дитячої безпомічності, безпорадності у дорос­лому віці); порушення процесу індивідуалізації. Таким чином дорос­лий повинен зайти баланс між формуванням самостійності дитини та збереженням тісних взаємовідносин із нею. Самостійності необхідно вчити, підтримуючи дитину у її починаннях: ось дворічна дівчин­ка береться підмітати. Як реагувати мамі? Можна відібрати віник, сказавши: «Ти ще маленька. Наметешся, як дорослою станеш». На­слідки - несприятливі, коли настане час підмітати самій, дівчинка скаже: «не вмію», а може, і «не хочу». Педагогічно правильним буде підтримати бажання дитини, створивши умови для виконання таких привабливих дій, показати, як слід. Обов'язково слід пояснити, що і чому не вийшло, і якщо потрібно, то допомогти

Незадоволення батьків, їх заборони викликають у малюка нега­тивні емоції, які у свою чергу діють за принципом парадоксу: батьки очікують виправлення помилок і недоліків, а насправді отримують їх поглиблення, фіксацію. Дитині слід постійно демонструвати любов і турботу, незалежно від результатів її роботи. Слід чітко розмежову­вати у своїх оцінках загальне позитивне ставлення до дитини і аналіз її дій. Малюк поступово повинен зрозуміти, що помилки - це необ­хідний складовий компонент діяльності, що дорослі також роблять помилки, але згодом виправляють.

Можна порівнювати одержані дитиною результати із запропо­нованим зразком, з тими результатами, яких вона раніше досягала. Оцінки повинні спрямовуватись на стимулювання діяльності дити­ни, а не на сухий перелік її помилок. Уявіть собі, що ви педантично перерахували всі до однієї помилки дитини з розрахунку, що наступ­ного разу вона їх буде уникати. Але в дитини зникає бажання взагалі щось робити, раз воно засмучує дорослого, викликає його незадово­лення.

Не варто закликати дитину брати приклад з когось із її ровесни­ків: «Подивись, як у Петрика...»; «Роби, як Галинка». Адже дитина чекає схвалення від дорослого саме її, а не когось з оточуючих. По­трібно знаходити у роботах дітей те, що їм вдається краще, що по­сильно для їх виконання. Для малюка у 2-3 роки найбільш зрозумі­лою буде оцінка безпосереднього результату (малюнка, будиночка), а для старших варто звернути увагу на задум та його втілення.

Дієвість оцінки визначається тим, наскільки вона коректно сфор­мульована, яка її форма, зміст. Можна виділити наступні типи оці­нювання дошкільників дорослими (за Урунтаєвою Г. А.).

•                     «Прискіпливі дорослі» головну увагу надають провині дітей, їх невмінню, незнанню, тому, що не вдається досягти. По­зитивні сторони поведінки і діяльності вони не відзначають, сприймають її як належне. Діти систематично одержують пе­реважно негативні оцінки. Це призводить до появи низької са­мооцінки у дошкільників. Їх активність обмежується страхом помилки.

•                     «Захоплені дорослі» заохочують переважно успіхи, позитив­ні сторони, підкреслюють навіть незначні досягнення. Діти некритичні до себе, не задоволені своїм статусом у групі одно­літків або серед інших дорослих. Діти будь-яким шляхом праг­нуть заслужити схвальне ставлення до себе оточуючих. Строга реакція дорослого ще більше загострює незадоволення дитини.

•                     «Байдужі дорослі» дають несистематичні, випадкові оцінки, які позбавляють дітей твердих орієнтирів у діяльності і пове­дінці. Дорослі мало звертають уваги на успіхи і невдачі, рідко висловлюють своє ставлення до них. Діти особливо недисци- пліновані.

•                     «Справедливі дорослі» однаковою мірою помічають успіхи і невдачі і відповідно їх оцінюють. Діти легко розрізняють те, що схвалює, і те, що забороняє дорослий. Вони впевнені в собі, розвивається адекватна самооцінка [153, с. 226-227].

У розвитку самосвідомості дитини важливу роль повинна відігра­вати робота із дитячою книжкою. Усвідомленню дитиною себе у світі фізичних об'єктів, серед природи сприяє позаситуативно-пізнаваль- на форма спілкування з дорослим, характерна для дитини 3-4 років.

Малюк чекає не тільки доброзичливої уваги дорослого, але й поваги до себе. Запам'ятовуючи зміст книжки у формі образів, дошкільник від­творює ці образи при організації гри, у своїх малюнках. Це свідчить про спрямованість молодшого дошкільника на активне сприймання змісту художніх творів. Він прагне бути діючою особою прослуханої казки, опо­відання, вірша, беручи на себе роль, насамперед, позитивних і зовнішньо привабливих героїв, тих, до кого дорослий виявив свою прихильність.

У старшого дошкільника зростає прагнення до співпереживання і взаєморозуміння з дорослим. Дитина починає бачити в дорослому його особистісні якості, що розкриваються в системі взаємовідносин з оточуючими. Світ міжособистісних взаємовідносин, спілкування, мо­ральних цінностей становить предмет найбільшого інтересу дитини. Відповідно найбільше приваблює старшого дошкільника та темати­ка дитячої книжки, що розкриває питання соціально-моральної по­ведінки людини, суспільних норм і цінностей, характеру особистос­ті. Дитина прагне проникнути в сутність взаємин між людьми, дати оцінку якостям характеру особистості і вчинкам людини, задумуєть­ся, а як би сама вчинила на місці героїв. У процесі роботи над змістом літературних творів дитина прагне з'ясувати ставлення дорослого до прочитаного, його схвалення чи осуд вчинків героїв.

Згодом у дитини виникають власні оцінки змісту прослуханого. Герої літературних творів чітко розподіляються на дві протилежних групи: позитивні чи негативні. Відповідним чином будується обгово­рення змісту прочитаного, що включає наступні етапи: аналіз пове­дінки героїв - оцінювання їх вчинків - оцінка особистості героя (по­зитивна чи негативна). Така схема засвоюється дитиною та перетво­рюється на засіб здійснення самооцінки.

ВИСНОВКИ про психолого-педагогічні умови розвитку самосві­домості:

-                     особистість та її самосвідомість розвиваються у процесі діяль­ності та спілкування, різноманітних їх видів;

-                     у немовлячому віці головною умовою розвитку самосвідомості є особистісне ставлення до малюка, як неповторної, наділеною потребами спілкуватись, активно діяти людини;

-                     оптимальний розвиток самосвідомості дитини у ранньому віці грунтується на балансі між формуванням самостійності дити­ни та збереженням тісних взаємовідносин між нею і дорослим;

-                     оцінки дорослого повинні спрямовуватись на стимулювання діяльності дитини, їй слід постійно демонструвати любов і турботу, незалежно від результатів її роботи;

-         дієвість оцінки визначається тим, наскільки вона коректно сформульована, яка її форма і зміст;

-         у розвитку самосвідомості дитини важливу роль відіграє спіл­кування із дорослим у процесі роботи із дитячою книжкою, організованої відповідно до вікових особливостей.