6. Недоліки етичного розвитку дошкільників

Етична поведінка дошкільника вимагає постійної уваги з боку до­рослих. Не все у ній одразу задовольняє педагогів та батьків. Спостері­гається недотримання дітьми правил поведінки з різних причин. По­рушення дітьми встановлених у суспільстві правил Г. О. Люблінська назвала провинами. При їх оцінці вихователем та розробці відповід­них педагогічних впливів необхідно враховувати мотив порушення правил поведінки. Провини дітей з'являються внаслідок імпульсив­ності, наслідування поганого прикладу, невміння зорієнтуватись у нестандартній ситуації. Іноді причиною є така ситуація, що вимагає застосування кількох норм, які дитина не вміє співвіднести між со­бою. Такі провини носять стихійний, багато у чому випадковий ха­рактер. Дитина ще недостатньо здатна передбачати результати своїх дій. Те, що їй здається дозволеним, згодом обертається небажаними наслідками: ось для своєї гри вона переставила горщик із рослиною з підвіконня на стіл. Коли батьки на другий день помітили, де стоїть горщик, рослинка зів'яла. Або шукаючи замінник для цукерок, ди­тина дістала з шафи вітаміни та у процесі гри «В магазин» з'їла їх.

Серед явищ несвідомого порушення поведінки вирізняються ви­тівки, як прояв дитячої активності, ініціативності, оригінальності. Дитина ще недостатньо чітко розмежовує можливе й неможливе, до­цільне й недоречне. Так, граючись з ляльками в саду, дівчинка пооб­ривала всі квіти для виготовлення лялькових прикрас. Коли їй по­трібні були камінці для зображення цукерок, вона зібрала всі камін­ці, якими бабуся помітила на грядках місце висівання різних овочів. Для гри «У весілля» потрібна була фата, для якої вона без дозволу використала добре випрасуване покривало з ліжка.

Деякі дитячі витівки зумовлені пізнавальними мотивами, праг­ненням до експериментування: «А що вийде, коли відкрити кран і за­крити пальцем струмінь води?». На жаль, такі експерименти можуть закінчитись трагічно, якщо відбуваються із недбало залишеною до­рослими зброєю або з випадково знайденими боєприпасами.

Іншим мотивом витівок є самопізнання. Дитина прагне дізнатись, «що ж я можу?». Їх джерелом виступає розвиток самостійності. Такі витівки межують з пустощами. Дитина порушує правила і чекає ре­акції дорослого. Так вона перевіряє свою значущість, стверджує своє «я», намагається визначити коло дозволеного.

Окремим випадком є те, що дорослі неправильно називають ди­тячою брехнею, а по суті своїй є фантазуванням. У дитячих фанта- зуваннях переплітається реальне та вигадане, тому дорослим важко розмежувати їх із брехнею. Наприклад, Є. В. Субботський згадував такі образи зі свого дитинства: «Ось із розбитого сусідньою дівчин­кою носа струменить кров, по вінця заповнюючи об'ємне відро. Ось близька, рідна людина йде шпалами, спотикається об гостру милицю - й шкіра, як панчоха, спадає з пораненої ноги. Не можливо? Так, не­можливо. Щось, звичайно, було, але ж не до такої міри. Тут добряче попрацювала дитяча фантазія. Проте якими яскравими є ці образи! Наскільки реальними, справжніми здаються почуттям, лише розум наполегливо стверджує «ні» [141, с. 3]. Головне, що відрізняє дитяче фантазування від брехні, є відсутність корисливого мотиву. Тому до­рослі повинні виявити чуйність і розуміння дітей, схильних до фанта- зувань, ні у якому разі не сварити й не карати їх.

Дошкільники досить рідко вдаються до свідомого порушення норм, коли дитина усвідомлює суперечність між своєю поведінкою і соціально схвалюваним зразком. Мотивом таких провин найчасті­ше виступає «зробити навпаки», «показати свою значущість», «не послухатись». Всі вони зумовлені негараздами у розвитку самосві­домості дитини, недостатньою увагою до її індивідуальності, блоку­ванням важливих потреб у визнанні й повазі, в активності, у спіл­куванні. Ось малюк з мамою вибирають іграшки в магазині. Дитина просить придбати екскаватор, а мама хоче купити машинку. Навіть не запитавши малюка про його бажання, вона швиденько заплатила гроші за машинку й вийшла з магазину. Під час обіду хлопчик вере­дував, відмовлявся їсти. Тоді мама почала запитувати «А чого ж ти хочеш?» Такий спосіб поведінки може закріпитися й повторюватись завжди, коли потрібно буде привернути увагу до себе. На цій основі згодом виникають негативні риси особистості дитини: впертість, не­слухняність, брехливість.

Впертість виявляється в тому, що дитина наполягає на своїй вимо­зі, навіть якщо розуміє її абсурдність і нездійсненність. До основних причин упертості слід віднести несправедливе ставлення і принижен­ня гідності дитини; нетактовність дорослих; обмеження самостійнос­ті й жорстке ставлення до дитини; ігнорування її особистих бажань.

Найпоширеніші причини дитячої брехні - страх перед покаран­ням і негативний приклад дорослого. Брехня завжди має корисливий мотив, чим і відрізняється від дитячої фантазії.

Забіякуватість характерна для дітей рухливих, імпульсивних, які не вміють спілкуватися, взаємодіяти з товаришами. Таку форму поведінки дитина починає поширювати не тільки на своїх кривдни­ків, але і на маленьких, слабких, беззахисних. Відчуття своєї сили призводить до ще більшої агресивності і до погіршення відносин з однолітками. Сприяє появі забіякуватості культ сили в сім'ї, непра­вильна позиція дорослих: «дай здачу!», «покажи свою силу».

ВИСНОВКИ про недоліки етичного розвитку дошкільників:

-                      при оцінці порушення норм поведінки дітьми необхідно вра­ховувати їх мотив;

-                      провини дошкільників носять переважно несвідомий і нена­вмисний характер;

-                      недоліки етичного розвитку дошкільника (впертість, брехли­вість, забіякуватість) слугують сигналом про брак необхідних умов особистісного розвитку.