3. Дитяча психологія в Україні

магниевый скраб beletage

3.1. Передісторія дитячої психології в Україні

Виникнення в Україні перших уявлень про психічний розвиток дитини пов'язаний зі становленням освіти й педагогічної культури народу.

Вже у Київській Русі було запроваджено організоване навчання дітей із заможних сімей. Писемні пам'ятки того періоду «Поученіє Владимира Мономаха» (1117 р.), «Пчела» (ХІІ ст.) розкривали ідеа­ли виховання людини з такими рисами, як працьовитість, мужність, доброзичливість, скромність. Київська Русь випереджувала своїх су­сідів у справі освіти. Так, донька князя Ярослава - Ганна, яка була одружена із французьким королем, читала і писала кількома мовами, у той час як сам король був неписьменним.

Татарська навала, турецькі набіги зруйнували досягнення Київ­ської Русі, затримали розвиток культури і освіти. Прикладом того­часної педагогічної думки стала робота Ніла Сорського «Предание ученикам» ^V ст.), де подаються уявлення про розвиток і динаміку емоційних проявів психіки (пристрастей), про умови їх виховання.

Важливою подією в розвитку освіти в Україні стало заснування у 1632 р. першого вищого навчального закладу - Києво-Могилянської Академії, що була створена за зразком західноєвропейських універ­ситетів, але зберігала при цьому національну самобутність. Академія поширювала філософсько-психологічні знання про пізнання, емоції, волю і здібності, їх розвиток. Вихованці цього закладу Феофан Про- копович, Стефан Яворський, Сімеон Полоцький та інші були відоми­ми просвітителями у період другої половини ХVП-ХVШ ст., зробили значний внесок до розвитку вищої освіти у сусідній Росії.

Глибоким психологізмом відзначаються твори видатного україн­ського філософа Григорія Сковороди (1722-1794 рр.), який також на­вчався у Києво-Могилянській Академії. Філософ доводив, що вихо­вання повинно спиратись на національні основи. Дійсність він поді­ляв на три світи макрокосм (зовнішній світ), мікрокосм (внутрішній світ) та світ символів (Біблія, література). Г. С. Сковорода притриму­вався думки про те, що щаслива доля людини й суспільства загалом можлива лише у випадку, коли зовнішні умови, оточуючі людину, відповідатимуть її вродженим схильностям. У вихованні слід спира­тися на вроджені задатки людини, розвивати їх у вправах. У притчі «Благодарньїй Єродій» головний герой говорить: «Буде кто чего хо- чет научиться, к сему подобает ему родиться [132, с.305]... Он (отец) родил мне крила, а я сам научился летать [132, с. 307]».

Оригінальність підходу Г. Сковороди особливо виразно прояви­лась у твердженні, що не тільки макрокосм є джерелом для створен­ня внутрішнього світу дитини, але й внутрішній світ володіє значною силою і впливає на зовнішній і через самопізнання можна змінити дійсність, олюднити її.

3.2. Розвиток дитячої психології в Україні у ХІХ-ХХ ст.

Щодо стану розвитку психології та й взагалі культури в Україні ХІХ-ХХ століть склались умови, коли можливість творити залежала від лояльності вченого у ставленні до влади - австро-угорської, поль­ської - на західноукраїнських землях, чи російської - на території східної України. Українські за походженням вчені не завжди могли працювати протягом всього життя в Україні і часто переїздили до Москви та інших міст, писали російською, німецькою чи польською мовами. Вчені, які відстоювали національні ідеї та намагались писа­ти українською мовою, зазнавали утисків влади, змушені були емі­грувати, діяльність їх заборонялась тощо. Внаслідок цих історичних обставин виділити імена суто українських психологів періоду Росій­ської імперії, а пізніше і Радянського Союзу - досить складна справа, бо біографія більшості з них тісно переплетена з центральними міста­ми тогочасних держав, передовсім з Москвою та Санкт-Петербургом (Петроградом, Ленінградом). Ці зауваження слід враховувати при аналізі історії досліджень з дитячої психології в Україні. Ми вважає­мо українськими тих представників науки, які народились в Україні та обстоювали національні традиції у своїх наукових поглядах. При цьому твори їх могли бути написаними різними мовами.

Помітний внесок у поширення ідей К. Д. Ушинського в Україні зробив методист початкового навчання Микола Феодосійович Ле- вицький (1819-1885 рр.). Педагог наголошував, що навчання пови­нно відповідати законам психічного розвитку дітей (бути наочним, послідовним, ґрунтовним, спиратись на практичні вправи). У вихо­ванні слід спиратись на гуманне ставлення до дітей.

Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895 рр.) - за фахом істо­рик - піднімав питання національної свідомості, її розвитку і вихо­вання; підкреслював необхідність будувати школу відповідно до на­ціональної свідомості народу, вести навчання українською мовою.

Софія Федорівна Русова (1856-1940 рр.) - у поглядах на процес розвитку особистості С. Русова виходить з думки, що «кожна дитина є продукт біологічної та історичної еволюції». Джерелами розвитку особистості вона вважає спадщину та оточення, з якого дитина бере те, «до чого прагне її індивідуальність» [130, с. 29-35]. Взаємозв'язок суспільного та індивідуального розвитку С. Русова трактує на осно­ві теорії рекапітуляції, згідно із якою розвиток індивіду скорочено повторює розвиток роду. І хоча кожна людина народжується непо­вторною та унікальною, але всіх людей єднає їхня спільна спадщи­на. С. Русова наводить широку палітру прикладів архаїчних проявів у поведінці дітей: ігри в те, що на певному етапі історичного розви­тку людства було працею (лук і стріли, духові пістолі) або ритуалом (гра ляльками). Вплив спадщини на процес особистісного розвитку С. Русова вважає переважно вродженим. Оточення, яке впливає на розвиток дитини, включає два типи: фізичне та соціальне. Соціальні фактори впливають через свідомість дитини, а фізичні - несвідомі й тому є сильнішими. Механізмом прилучення дитини до соціального досвіду виступає наслідування,

Христина Данилівна Алчевська (1841-1920 рр.), працюючи з до­рослими у недільних школах України, розробляла важливі і для су­часної дитячої психології положення про активізацію ролі учнів у сприйманні навчального матеріалу, які були покладені в основу ство­реної Х. Д. Алчевською методики літературних бесід за детально роз­робленою і контрольованою програмою.

Юліан Леопольд Охорович (1850-1917 рр.) - приват-доцент пси­хології Львівського університету, багато зробив для запроваджен­ня експерименту в психологію; вивчав питання магнетизму, гіпно­тизму, навіювання. Серед важливих для дитячої психології робіт Ю. Л. Охоровича слід згадати «Нариси теорії спадкових явищ» (1870), «Про формування власного характеру» (1872), «Бесіди й спо­стереження в галузі фізіології, психології, педагогіки й природничих наук» (1906). Ю. Л. Охорович був психологом європейського рівня, членом психологічних товариств Британії, Польщі, Нью-Йорку, Бер­ліну, але його творчість в Україні маловідома і починає відкриватись лише тепер.

Ціла епоха в розвитку української психології пов'язана з іменем Георгія Миколайовича Челпанова (1862-1936 рр.) - приват-доцента Київського університету. У кінці ХІХ ст. вчений працював у Києві, вів психологічний семінар, виступав проти переносу методів експери­ментальної психології у педагогічну практику, присвятив увагу роз­межуванню предметів психології та педагогіки. Педагогіка повинна спиратись на філософську етику, яка обгрунтовує ідеали виховання, а психологія пропонує засоби, щоб цих ідеалів досягти. Згодом уче­ний переїхав до Москви, де організував і очолив перший Психоло­гічний інститут, що став кузнею психологічних кадрів для Росії та Радянського Союзу.

Павло Петрович Блонський (1884-1941 рр.) та Густав Густавович Шпет (1879-1937 рр.) - випускники Київського університету, відвід­ували психологічні семінари Челпанова, а згодом на його запрошен­ня переїхали до Москви. П. П. Блонський у 1924-1928 рр. став одним з провідних теоретиків педології як комплексної науки про розвиток і виховання людини. Розробив вікову періодизацію на засадах біоло­гічних ознак (розвиток зубів, ендокринних залоз, складу крові тощо). Поступово Блонський відмовляється від педології, заглиблюючись у психологію. У роботах «Пам'ять і мислення», «Розвиток мислення школяра» подається аналіз процесів пам'яті, мислення, сприймання й волі в умовах навчання, розкривається розвиток пам'яті у зв'язку з розвитком мовлення і мислення.

Г. Г. Шпет основну увагу присвятив питанням на межі дитячої, педагогічної, етнічної психології. До них, насамперед, належить про­блема розвитку й формування культурної самосвідомості особистості, зокрема її етнічної ідентичності.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939 рр.) - відомий педагог, керівник навчального закладу для неповнолітніх правопорушників, на основі узагальнення свого багатого педагогічного досвіду розро­бляв питання формування особистості. Серед психологічних засад створеної Макаренком педагогічної системи принцип опори на пози­тивне в особистості, на розвиток у неї відповідальності перед колекти­вом, широке використання опосередкованих педагогічних впливів на особистість через колектив одноліток.

Вагомим внеском до розробки методологічних питань дитячої психології була творчість Івана Івановича Огієнка (1882-1972 рр.) - релігійного, громадського та державного діяча, лінгвіста, філософа, педагога, первоієрарха українського православ'я. І. І. Огієнко сприяв заснуванню Державного Українського Університету в м. Кам'янці- Подільському, був першим ректором цього закладу (1918 р.). З кінця 20-х рр. і до своєї смерті І. І. Огієнко мусив перебувати в еміграції. Вчений обстоював думку про те, що формування особистості потріб­но будувати на основі визначних надбань українського народу протя­гом його історії. Через повагу до отриманих народом здобутків осо­бистість залучається до національних цінностей, стає громадянином і патріотом. Огієнко вважав за доцільне формувати особистість на основі християнських цінностей, як мудрості, виробленої багатьма поколіннями в історії людства [74]. Робота з дітьми має проводитись рідною мовою.

Григорій Силович Костюк (1899-1982 рр.) виступив організато­ром психологічної науки в Україні радянського періоду, вченим пси­хологом. Під його керівництвом створено науково-дослідний інсти­тут психології України (м. Київ), який тепер носить його ім'я. Засно­ваний у 1946 р., Інститут був підпорядкований Міністерству освіти, а в останні роки увійшов до структури Академії Педагогічних Наук України. Г.С.Костюк був першим директором інституту, досліджував методологічні питання вікової та дитячої психології, зокрема пробле­му співвідношення дозрівання, розвитку, навчання; рушійних сил розвитку особистості; проблеми активізації пізнавальної діяльності учня у процесі навчання [66].

Директорами науково-дослідного інституту психології Укра­їни у подальшому були відомі науковці, психологи В. І. Войтко, Л. М. Проколієнко, О. В. Киричук. Сьогодні цей заклад очолює ака­демік, доктор психологічних наук Сергій Дмитрович Максименко. Численні лабораторії інституту займаються дослідженнями психоло­гічних аспектів навчання і виховання на різних вікових етапах пси­хічного розвитку особистості.

Питання методології дитячої психології досліджені у роботах Г. О. Балла, І. Д. Беха, С. Д. Максименка, В. А. Роменця, В. О. Татен- ка, Н. В. Чепелєвої та ін.

Проблеми психічного розвитку дитини дошкільного віку розкри­ваються у працях Л. К. Балацької, В. К. Котирло, С. В. Кулачков- ської, С. О. Ладивір, С. П. Тищенко, О. Л. Кононко, О. В. Проскури, Т. М. Титаренко та ін.

Питання психології молодшого школяра висвітлені у роботах Б. Ф. Баєва, І. Д. Беха, М. Т. Дригус, С. В. Коробко, Т. В. Косми, С. Д. Максименка та ін.

Проблеми розвитку творчості дитини знайшли вирішення у дослі­дженнях В. О. Моляко, Р. С. Пономарьової, В. А. Роменця та ін.

Розвиток особистості у підлітковому і юнацькому віці став пред­метом досліджень М. І. Алексєєвої, М. Й. Боришевського, В. О. Та- тенка, Н. В. Чепелєвої та ін.

Психологічні аспекти трудового виховання та підготовки до професійної діяльності розроблялись Б. М. Федоришиним та його співробітниками.

Іншим важливим центром психологічних досліджень у галузі ди­тячої психології є Національний педагогічний університет ім. Дра- гоманова (м.Київ). Над проблемами дитячої психології працювали і працюють психологи цього закладу Л. В. Долинська, В. У. Кузьмен- ко, М. В. Левченко, Ю. О. Приходько, О. В. Скрипченко та інші.

ВИСНОВКИ про дитячу психологію в Україні:

-                     виникнення в Україні періоду Київської Русі перших уявлень про психічний розвиток дитини пов'язаний зі становленням освіти й педагогічної культури народу;

-                     розвиток передісторії дитячої психології у ХVII-ХVIII ст. пов'язаний із працями випускників Києво-Могилянської Ака­демії (Г. Сковорода, Ф. Прокопович, С. Яворський, С. Полоць­кий);

-                     ідеї, важливі для розвитку дитячої психології у ХІХ ст., зна­йшли висвітлення у роботах М. Ф. Левицького, М. П. Драго- манова, С. Русової, Х. Д. Алчевської, Ю. Л. Охоровича;

-                     на початку ХХ ст. питаннями дитячої психології займались Г. М. Челпанов, П. П. Блонський, Г. Г. Шпет;

-                     у 1946 р. заснований науково-дослідний інститут психології України, першим директором якого був Г. С. Костюк;

-                     провідними центрами сучасних досліджень з дитячої психоло­гії є інститут психології України, Національний педагогічний університет ім. Драгоманова.