2. Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання

Розглянемо повніше зміст кожної складової загального поняття психологічної готовності до шкільного навчання.

Під мотиваційною готовністю розуміють бажання вчитися, став­лення до школи і навчання як до серйозної діяльності. Дитина при­ходить у школу з певною мотивацією. Що являє собою її структура в цьому віці? В ній вирізняються пізнавальні й соціальні мотиви. Пізнавальні мотиви пов'язані із самим змістом і процесом навчання. Соціальні мотиви породжуються різноманітними соціальними вза­єминами дитини з іншими людьми. Це прагнення до схвалення, до підтримки дорослих, до завоювання авторитету серед однолітків, ба­жання зайняти «позицію школяра». У молодших школярів соціальні мотиви займають настільки значне місце, що здатні визначати пози­тивне ставлення дітей навіть до діяльності, позбавленої для них без­посередньої привабливості, інтересу.

Розвиток мотивації шкільного навчання передбачає формування уявлень дошкільника про те, яким буде навчання в школі, знань про те, яким буде його завтрашній день і підготовку дитини до нього як до радісної події. Тому дорослим потрібно з'ясувати зміст і характер стихійних уявлень дитини про школу та коригувати їх.

Ось характеристика першокласника з недостатнім рівнем мотива­ційної готовності:

«В. на уроках неуважна, часто відволікається. Її інтереси суто ди­тячі: любить гратись і шукає для цього найменшу можливість. Навіть під час уроку хоче погратись з ручкою, чи пензликом, лінійкою. Час­то приносить на уроки різні іграшки: лялечки, картинки, іграшко­вий посуд та одяг. Вона ще не розуміє, що навчання в школі вимагає іншого ставлення, ніж тоді, коли вона була в дитячому садку.

Не розуміє всієї складності і відповідальності шкільного життя. Замість того, щоб писати в зошиті - малює. На зауваження не реагує. Взагалі, на уроках робить не те, що потрібно робити, а те, що їй за­хочеться. Коли в неї щось не виходить, ставиться до цього безвідпові­дально. Якщо не встигає закінчити завдання, не хвилюється. Вчить­ся посередньо.»

Для формування в дошкільників правильного уявлення про шко­лу в розпорядженні вихователів і батьків безліч простих і доступних засобів: читання книг про школу, знайомство з деякими правилами поведінки учня, відвідування школи. Можна розповісти дітям про те, як зміниться їхнє життя, коли вони стануть школярами: учень пови­нен щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дис­циплінованими, акуратними.

Застосовується і прийом аналізу дитячих робіт. Не слід обмеж­уватися загальною оцінкою «добре» - «недобре». Особливу увагу по­трібно приділяти тому, як виконане завдання, діти повинні знати, за якими критеріями дорослий оцінює їх. Наприклад: акуратність, своєчасність, творчий підхід, засвоєння необхідних технічних нави­чок, умінь; старанність, цілеспрямованість, наполегливість, само­стійність, уважність тощо. Будь-яке досягнення чи промах дитини не повинні залишатися непоміченими.

Формуванню позитивного ставлення до школи допомагають і різ­ні режимні процеси, що привчають дитину до самостійності, дисци­плінованості. Під час екскурсій, прогулянок можна підкреслити, що вести себе потрібно, як майбутнім учням. Варто домагатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала постійний режим дня.

Таким чином, вихователь або батьки під час роботи з дітьми, у спілкуванні з ними проводять аналогію між школою та дитячим сад­ком, добиваючись при цьому, щоб знання дітей були пронизані світ­лим почуттям очікування зустрічі зі школою.

Під час екскурсій у школу важливо познайомити дітей не тільки зі шкільним обладнанням, але й розкрити режим життя учнів. За до­мовленістю з вчителем можна побувати на шкільному уроці, позна­йомитися з черговими, класним куточком, газетою.

Важливе значення в ігровій діяльності дошкільника займають ігри «У школу». Аналіз гри «В школу» - надійний засіб прояву ди­тячих уявлень. Як показали дослідження психологів, центральним моментом гри у дітей дошкільного віку завжди стає те, що є для них найбільш важливим, найбільш істотним у події, яка розігрується. Найбільш важливі моменти діти зображають найбільш розгорнуто, реалістично, емоційно. Зміст гри, що виступає для граючих як друго­рядний, зображується скупо, згорнено, іноді може набувати умовної форми.

Як показують експерименти, організувати гру «В школу» з ді­тьми 4-5 років дуже важко. В їх грі «урок» триває декілька хвилин, головне у школі - перерва. По-іншому виглядає гра в школу 6-7-річ- них дітей. Вони охоче й швидко приймають тему гри. Як правило, всі учасники хочуть бути учнями. Урок посідає центральне місце і наповнений типовим учбовим змістом: написання паличок, літер, цифр. Усе, що не стосується навчання, згорнуте до мінімуму. Так, один хлопчик у ролі вчителя під час «перерви» так і не вийшов з-за столу, зобразивши всю перерву в мовному плані: «От я вже пішов, от я прийшов, от уже пообідав. Тепер давайте знову займатися». Ці спо­стереження переконують нас у тому, що центральним у прагненні до школи в 6-7-річних дітей є саме навчання з отриманням характерних для нього результатів. У мотиваційній готовності дошкільника до на­вчання переплітаються дві основні потреби, що рухають його психіч­ний розвиток: пізнавальна потреба, яка найбільш повно задовольня­ється в навчанні, і потреба у соціальних відносинах, характерних для статусу школяра.

Прагнення до школи тільки заради зовнішніх атрибутів свідчить про неготовність дитини до навчання.

Інший аспект мотиваційної готовності - формування пізнаваль­ної активності дітей.

Пізнавальна потреба закладена в дитині самою природою. Але її можна розвинути або загальмувати вихованням. Дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку пізнавальної потреби. Тому так важливо в цей час активно підтримувати будь-які прояви природного потягу дітей до пізнання.

Помилками у вихованні пізнавальних мотивів є:

-         ігнорування дорослими прагнення дитини до пізнання нового;

-         завдання формування мотивації перекладається на школу.

До способів виховання пізнавальної активності належать:

-                      створення сприятливого емоційного фону (повноцінне спілку­вання з дорослим, залучення дитини до кола інтересів роди­ни);

-                      підтримка бажання дитини задавати питання, що виявляєть­ся як схвалення, доброзичливість, уважність, повага, готов­ність відповісти;

-         пізнавальні бесіди з дітьми;

-         використання ігор.

Наявність пізнавальної потреби є головною умовою того, щоб у дитини не виникло неприязне ставлення до навчання, яке створює багато важких проблем для батьків, учнів і вчителів. Від того, як у до­шкільному віці розвивалася пізнавальна потреба, чи знаходила вона достатні умови для задоволення, значною мірою залежить пізнаваль­на чи розумова готовність до навчання в школі.

ВИСНОВКИ про мотиваційну готовність дошкільника до навчан­ня у школі:

-                      мотиваційна готовність полягає у бажанні дитини вчитися, її ставленні до школи і навчання як до серйозної діяльності;

-                      структура мотиваційної готовності включає пізнавальні й со­ціальні мотиви при провідній ролі останніх;

-                     розвиток мотиваційної готовності дитини до шкільного на­вчання передбачає формування правильних та різнобічних уявлень і знань дитини про школу, про шкільні вимоги; емо­ційно-позитивного ставлення до майбутнього навчання та роз­виток пізнавальної активності дітей;

-                      педагогічними засобами формування готовності дошкільника до навчання у школі є читання книг про школу, знайомство з деякими правилами поведінки учня, відвідування школи; прийом аналізу дитячих робіт дорослим спільно з вихованця­ми; ігри «У школу».