5. Емоційна готовність дошкільника до входження у систему взаємовідносин шкільного середовища

В умовах шкільного навчання діти повинні не тільки успішно на­вчатися, але й вміти спілкуватися з учителями і товаришами.

Правильна моральна поведінка дошкільників незмінно супрово­джується позитивними емоційними переживаннями.

Вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов'язане з новими обов'язками, незвичним характером відносин з педагогами і ровесниками. Джерелом дитячих переживань є діяль­ність. За переживаннями лежить світ потреб дитини у співвідношен­ні з можливостями їх задоволення. Ставлення дитини до навчання за­лежить від того, якою мірою навчання виявилося засобом реалізації її прагнення до нового суспільного статусу.

Ось як поводиться дитина, що позитивно ставиться до справи, не­залежно від помилок і труднощів, що зустрічаються у роботі.

Олег В. складає з маленьких деталей пластмасового конструктора трьохповерховий будинок. Упевненими, швидкими рухами побуду­вав два поверхи, подивившись на зразок один раз. Раптом він зупиня­ється, дивиться здивовано на зразок. Переводить погляд на частину побудованої конструкції: «Дивно! Я здається все зробив так, як там, а виходить менша». Розбирає зібране, вибирає з будівельного матері­алу інші деталі. Придивляється до зразка уважніше і будує нижню частину споруди з інших деталей: «А тепер виходить велика. Ні, я краще так зроблю...». Розбирає споруду, підсуває до себе зразок, по­чинає уважно порівнювати кожні дві деталі відповідної частини зраз­ка. Це вже раціональний спосіб. Справи йдуть краще.

Ще один приклад. Юра З. починає так само, як Олег. Але виявляє, що побудована фігура не відповідає зразку. Насупився. Мовчки роз­бирає побудоване, починає спочатку. Кожну деталь уважно розгля­дає і звіряє на око зі зразком. Знову помилка, роздратовано говорить: «Ну, що це таке, знову не так!». Невдоволений вираз обличчя, рухи уповільнюються, з'являються сльози на очах. Але роботу не кидає. На пропозицію допомогти відповідає: «Сам зроблю». Нарешті, знахо­дить раціональний спосіб виконання і досягає успіху.

Емоційна готовність у Юри виявляється в умінні стримати емоції, якщо вони заважають роботі. Дитина зуміла організувати свою пове­дінку в напрямку поліпшення результатів роботи. Вміння перебороти своє небажання і не піддаватися неприємним емоціям особливо важ­ливе в школі.

Лише 18% першокласників можуть стримувати свої негативні емоції. А ось інший приклад. Алла С. робить те ж саме, що і Юра. Подивившись на зразок, заявляє, що це швидко робиться. Енергій­но береться за роботу, на зразок не дивиться, будує щось віддалено на нього схоже. Пропозиція перевірити правильність побудованого викликає невдоволення. Розгублено дивиться на зразок. Розібрала побудоване, бере інші деталі. Рухи уповільнюються, нові деталі знову не порівнює зі зразком. Знову не вийшло. Різко відкидає конструк­тор: «Не вмію я таке будувати!». Тон роздратований, сердитий. Ви­йшла з кімнати, грюкнувши дверима.

Дівчинка не зуміла справитися зі своїми неприємними пережи­ваннями, негативні емоції виявилися сильніше позитивних.

Отже, позитивне ставлення до завдань потрібно виховувати через пізнавальні інтереси, посилення мотиву діяльності (робота для мами, сестрички, на виставку, змагання).

Важливо використовувати такі прийоми. як заохочення, схвален­ня; оцінюючи дитячу роботу, варто більше підкреслювати позитивне, ніж негативне. Разом з тим, надмірно самовпевнених дітей потрібно вчити самим оцінювати і виправляти свою роботу.

Про емоційну готовність до навчання свідчить здатність пережи­вати свої успіхи і невдачі при виконанні завдань - радість від успіш­ного рішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сум­ніву, подиву. Важливим аспектом емоціональної готовності є вміння спілкуватися з дорослими і ровесниками, орієнтуючись при цьому на нову позицію школяра.

Добре виявляється характер емоцій і почуттів дітей у реакціях на зауваження, оцінку їх дій і вчинків старшими. Якщо дитина стримує своє невдоволення, прислухається до зауважень, прагне виправити помилки, можна говорити, що вона емоційно готова до такого спілку­вання, позитивно ставиться до дорослого і його вимог.

Потреба в спілкуванні з ровесниками виявляється в прагненні до контактів з іншими дітьми, у піднесеному настрої при перебуванні в дитячому колі. Дошкільників з розвинутим прагненням до спілку­вання характеризує дружелюбність, товариськість, готовність ста­ранно, за своєю ініціативою виконувати справу, потрібну для інших дітей. Важливою є здатність дитини до співпереживання, співчуття, що виявляється в готовності відповісти на негаразди товариша. До­рослий повинен стежити за взаєминами дитини з ровесниками, до­рослими, висловлювати свої оцінки. Немає дітей, байдужих до оці­нок дорослих, рано чи пізно дитина засвоює такі форми взаємин, що систематично схвалюються.

ВИСНОВКИ про емоційну готовність дошкільника до шкільного навчання:

- вступ до школи означає для дитини нове емоційне жит­тя, пов'язане з новими обов'язками, характером відносин з

педагогами і ровесниками, орієнтованим на нову позицію школяра;

-          емоційна готовність дитини включає такі компоненти, як вміння спілкуватися з учителями і товаришами; правильна моральна поведінка; вміння перебороти своє небажання і не піддаватися неприємним емоціям;

-          показниками емоційної готовності виступає здатність дитини переживати свої успіхи і невдачі при виконанні завдань - ра­дість від успішного рішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сумніву, подиву.

МОДУЛЬ V ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ НА ЕТАПІ ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ