4. Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра

магниевый скраб beletage

Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра відзначаються зростанням довільності та регульованості.

Сприймання має такі особливості:

•                    функціонує на рівні впізнавання та називання кольору і фор­ми;

•                    значно вдосконалюється спостереження як цілеспрямоване сприймання з виділенням значної кількості деталей. Цьому сприяє написання учнями творів-описів, творів за картинкою;

•                    формується спостережливість як риса особистості (Г. О. Лю­блінська, О. І. Ігнатьєва).

Увага молодшого школяра ще значною мірою мимовільна, але все більшого значення набуває довільна. Учень може зосереджуватись на тому, що говорить вчитель, показує у підручнику, на дошці. Водно­час, стійкість довільної уваги незначна, і тому вчитель повинен спи­ратись на мимовільну увагу учня, використовуючи значну кількість наочності (П. Я. Гальперін, І. В. Страхов, Л. І. Божович).

Мислення. При вступі до школи дитина володіє наочно-образ­ним та наочно-дійовим мисленням. Тому найкраще виділяє зовнішні ознаки, які лежать в основі її умовиводів та узагальнень. Так, учень краще вирізняє префікс «на» у конкретному значенні («на тарілці»), ніж в абстрактному («на пам'ять»).

Протягом початкового періоду навчання у дитини активно форму­ється теоретичне мислення, що відокремлюється від сприймання і спирається на розвиток рефлексивних механізмів психіки. Остан­німи експериментальними дослідженнями показано, що в розвитку мислення молодших школярів існують невикористані резерви, які полягають у тому, що спеціально побудоване навчання (його назива­ють розвивальним) забезпечує ефективне здійснення учнями перехо­дів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного (В. В. Давидов, С. Д. Максименко та ін.).

Відповідно до описаної вище кардинальної лінії розвитку мислен­ня молодшого школяра цей психічний процес зазнає глибоких змін, які стосуються операцій, видів та форм мислення. Зростає роль по­нятійних і абстрактних компонентів мислення порівняно з його об­разними і конкретними складовими. Проте практична дія та образ за­лишаються важливими опорами мислення молодшого школяра, осо­бливо при розв'язанні складних для нього задач. Наприклад, якщо не вдається усно розв'язати математичну задачу, дитина переходить до виготовлення схеми, малюнку до неї.

Операції, мислення стають дедалі більш узагальненими, ситуа­тивно- незалежними. Якщо дошкільнику буває важко без наочно­го зображення класифікувати предмети, чи виділити їх властивості, то молодшому школяреві вже під силу здійснювати ці дії за описом, коли задача подається у мовній формі. Операції мислення молод­шого школяра досліджували такі психологи, як Л. С. Виготський, М. Н. Шардаков, Т. В. Косма, Н. О. Менчинська, О. В. Скрипченко та ін.

Учні можуть аналізувати значний за обсягом матеріал, враховую­чи різні його компоненти. Діти поступово прагнуть розглянути пізна­ваний предмет у цілому, охоплюючи всі його частини, хоч і не вміють ще встановлювати взаємозв'язків між ними.

Аналіз відбувається у певному порядку, а не хаотично, що свід­чить про його систематичність. Наприклад, вирізняючи частини тіла собаки, дитина робить це послідовно - від голови до хвоста. Спочатку учень називає цілі блоки, а потім деталізує їх. Наприклад, у собаки голова, тулуб, лапи, хвіст. На голові собаки пара очей, вух, ніс і т. д.

Синтез у молодших школярів виявляється у здатності виконува­ти такі завдання, як визначення предмету за його ознаками, встанов­лення зв'язків між цілим і його частиною (завдання типу «Визнач, з якого дерева ці листочки», «Поєднай лінією овочі та фрукти з тварин­ками, які ними харчуються»). Такі завдання дитина виконує гірше, ніж аналітичного характеру, що свідчить про те, що синтез у розви­тку відстає від аналізу (А.Валлон). Це виявляється і у характерній помилці, яку назвали «коротким замиканням». Вона полягає у тому, що дитина утруднюється встановити зв'язки між всіма умовами задачі, деякі з них не знаходять місця у міркуваннях дитини. Вона охоплює аналізом частину умов задачі, упускаючи в них суттєві мо­менти.

На основі процесів аналізу і синтезу в молодших школярів форму­ються складніші мисленнєві дії: класифікації, порівняння, узагаль­нення, абстрагування, конкретизації.

Учні класифікують предмети за кількома спільними ознаками. Геометричні тіла вміють згрупувати за формою, розміром, кольором: кубики червоні маленькі, кубики червоні великі, кулі сині маленькі, кулі червоні великі тощо. У молодших школярів виникає здатність при класифікації орієнтуватись на внутрішні спільні ознаки, а не тільки на зовнішні. Так, вони вміють утворити групи слів за ознакою їх приналежності до частин мови: дієслова, іменники тощо.

При узагальненні молодші школярі все більшою мірою орієнту­ються на суттєві спільні ознаки. Так, вони об'єднують в одну групу задачі з різними конкретними умовами: додавання яблук, ящиків, олівців тощо. Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення, від переважно наочно-мов­них діти переходять до уявно-мовних, а згодом і до понятійно-мовних способів. Відповідно змінюються й результати узагальнення.

Особливо добре вдаються учням завдання на порівняння пред­метів, набагато гірше на порівняння абстрактного матеріалу (слів, явищ). У цілому навчання молодших школярів умінню порівнювати підносить їхню аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень.

Абстрагування дозволяє дітям відокремлювати властивості від його носія - конкретного предмета. На основі здатності до абстрагу­вання учні засвоюють перші наукові поняття. Так, учні усвідомлю­ють, що іменниками слід називати слова на позначення предметів, а дієсловами - дій та станів.

Розвивається і зворотна до абстрагування операція - конкрети­зація. Вона виявляється у завданнях, які вимагають наведення при­кладів до певного загального твердження за схемою «Овочі ростуть на городі. Наприклад ».

Достатній розвиток операцій абстрагування і конкретизації, уза­гальнення та класифікації слугує основою індуктивних та дедук­тивних умовиводів. Більш доступними для молодших школярів є індуктивні висновки, змістовність та істинність яких залежить від нагромадженого дітьми досвіду (М.Н.Шардаков). Вони проявляють­ся у здатності дитини на основі своїх спостережень зробити певне уза­гальнення. Так, учитель може організувати на уроці спостереження учнів за написанням частки «не» із різними словами, а потім запи­тати дітей, до якої частини мови належать слова, з якими «НЕ» пи­шеться окремо. Діти самостійно роблять висновок: «Не» з дієсловами пишуть окремо». Водночас формуються і дедуктивні умовиводи, які є основою теоретичного мислення. У молодшого школяра дедуктивні умовиводи значною мірою спираються на чуттєвий досвід, а також на індуктивні умовиводи. Якщо дитина узагальнила часткові випадки у правилі (індуктивний умовивід), то їй легше визначити конкретні умови, коли це правило слід застосувати (дедуктивний умовивід).

Пам'ять молодших школярів поряд із мисленням відіграє важли­ву роль у засвоєнні навчального матеріалу, оволодінні новим соціаль­ним досвідом: знаннями, уміннями, навичками. Відбувається зміна співвідношення між різними видами пам'яті порівняно з дошкіль­ним віком. Зростає значення довільної й словесно-логічної пам'яті.

Значний обсяг навчального матеріалу, який чимдалі зростає, зу­мовлює розширення використання довільного запам'ятовування. При цьому діти починають оволодівати прийомами запам'ятовування (мнемонічними прийомами): використовують асоціативні зв'язки, план, опорні схеми, малюнки, повторення тощо. Спочатку вчитель знайомить їх з цими прийомами, разом з дітьми складає план, опорну схему. Обов'язковість і систематичність навчального процесу ставить перед учнем завдання довільно відтворювати матеріал.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точ­ність запам'ятовування навчального матеріалу. Зумовлено це, зокрема, оволодінням учнями досконалішими мнемонічними прийомами.

Підвищується точність впізнавання запам'ятованих об'єктів. Причому спостерігаються і якісні зміни у цих процесах. Так, першокласники, впізнаючи об'єкти, більше спираються на їх родо­ві, загальні ознаки, а вже третьокласники більшою мірою зорієнто­вані на аналіз, виділення в об'єктах специфічних видових та індиві­дуальних ознак.

У молодшому шкільному віці виникає загроза неправильного використання пам'яті, яка особливо негативно позначається на по­дальших етапах навчання. Намагаючись запам'ятати якомога біль­ший обсяг матеріалу, учень послаблює роботу над його осмисленням, спирається на механічне запам'ятовування. Вчителю потрібно забез­печити усвідомлення і виконання дітьми правила: запам'ятовувати тільки після того, як зрозумів. У процесі осмислення матеріалу, від­бувається мимовільне запам'ятовування, яке зберігає своє важливе значення.

Розуміння навчального матеріалу слугує основою розвитку сло­весно-логічної пам'яті, як новоутворення психіки молодшого школя­ра, що тісно пов'язане із теоретичним мисленням.

Мовлення. Сучасна система навчання передбачає широке вико­ристання спілкування вчителя з учнями за допомогою мови, що ви­суває високі вимоги до розвитку мовлення дітей. Розвиваються такі сторони мовлення, як говоріння і слухання; види мовлення - моно­логічне, писемне, внутрішнє. У всіх проявах розвитку мовлення учня містяться ознаки зростання його довільності.

Слухання нерозривно пов'язане із розумінням почутого. Щоб по­легшити цей процес, вчитель повинен постійно зберігати зворотній зв'язок із класом, контролювати, як діти сприймають його слова. Для цього широке використання знаходить навчальний діалог. Завдяки слуханню розширюється запас пасивної лексики.

Говоріння розвивається як у процесі діалогів, так і у зв'язних від­повідях учня на уроках, які наближаються до монологу. Навчальний матеріал з різних предметів містить своє спеціальну термінологію, за­своєння якої учнями розширює їхній словник. На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом і мовною граматикою. Учень починає свідомо ставитись до свого гово­ріння, задумується над правильною побудовою висловлювання, під­бирає відповідну форму слова.

Важливим надбанням молодшого школяра є оволодіння писем­ним мовленням, яке пов'язане із засвоєнням читання. Писемне мов­лення - найбільш довільний вид мовлення, вимагає від учня неаби­яких зусиль, пов'язаних із складною аналітико-синтетичною діяль­ністю по співвіднесенню слів з їх значеннями, встановленню зв'язків між словами тощо. У процесі оволодіння читанням та писемним мов­ленням у дитини зростає словник, урізноманітнюються функції мов­лення, удосконалюється його синтаксична структура тощо.

Читання про себе сприяє розвиткові власне внутрішнього мов­лення, яке відіграє важливі функції мислення та планування.

До кінця початкового періоду навчання у школяра збільшується кількість слів і речень у письмових роботах, зростає швидкість пись­ма, підвищується його якість на основі засвоєння правил граматики.

Уява молодшого школяра розвивається у напрямку зростання її керованості, реалістичності, втілюваності. Репродуктивна уява віді­грає важливу роль у розумінні навчального матеріалу, особливо при відсутності унаочнення. Образи уяви слугують тими опорами, якими користується мислення дитини. Водночас ці образи досить конкретні і можуть утруднювати процес узагальнення. Так, вислів «легка рука» викликає образ висохлої, тонкої руки.

Вдосконалюються образи уяви: від недиференційованих, при­близних, статичних, розрізнених, з опорою на сприймання до дета­лізованих, конкретних, взаємопов'язаних, динамічних, з опорою на пам'ять (А. Я. Дудецький, Д. Д. Алхімов).

При виконанні завдань на малювання за задумом, при написан­ні творів чи складанні усних оповідань, казок інтенсивно формуєть­ся творча уява. Розширення чуттєвого досвіду учня зумовлює появу нових образів, від випадкового комбінування уявлень діти поступо­во переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. При цьому зростає їх орієнтація на попередньо створений задум.

ВИСНОВКИ про пізнавальні психічні процеси молодшого школяра:

-                      пізнавальні психічні процеси молодшого школяра відзнача­ються зростанням довільності та регульованості;

-                      протягом початкового періоду навчання у дитини активно формується теоретичне мислення, внутрішній план дій та реф­лексія;

-                     розвивальне навчання спрямоване на підвищення можливос­тей у розвитку мислення учнів;

-          зростає значення довільної й словесно-логічної пам'яті;

-                     розвиваються різні сторони мовлення (говоріння і слухання) та його види (монологічне, писемне, внутрішнє);

-                     уява молодшого школяра розвивається у напрямку зростання її керованості, реалістичності, втілюваності.