5. Розвиток самосвідомості старшокласника

Самосвідомість старшокласника відзначається егоцентризмом, який відіграє позитивну роль. Він дозволяє молодій людині відкри­ти свій унікальний внутрішній світ, співвідносячи його із зовнішнім світом, спонукає до осмислення свого місця у дійсності й сприяє ста­новленню світогляду.

Важливим фактором формування самосвідомості стає стать осо­бистості. Почуття дорослості координується у свідомості старшо­класника із чоловічою чи жіночою роллю. Інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки (І. В. Дубро- віна).

Розвиток самосвідомості в цей віковий період відбувається у та­ких основних напрямах (за В. С. Мерліним):

1)   Усвідомлення самототожності (розмежування «я» - не «я» та його наступність у часовій особистісній перспективі);

2)    «Я» - суб'єкт діяльності (виникає ще з 3-х років, коли малюк усвідомлює себе як джерело дій, заявляючи «я сам»);

3)    Усвідомлення своїх психічних якостей (власної індивідуаль­ності);

4)  Засвоєння системи соціально-моральних самооцінок.

Формування особистісної ідентичності становить надзвичайно

важливий напрям розвитку самосвідомості старшокласника, для яко­го властива загострена потреба переосмислення свого «Я», пов'язана, по-перше, із різкими й бурхливими змінами зовнішності, появою нових переживань (криза ідентичності, за Е. Еріксоном), а по-друге, із перспективами життєвого самовизначення та вибором професії (Г. К. Радчук).

У молодих людей виникає увага до власного тіла і до змін у ньому, боляче сприймаються будь-які зовнішні недоліки (низький зріст, по­внота, дитячі риси). Вони намагаються бути дорослим, насамперед, ззовні.

Посилюється самоспостереження, рефлексія власних пережи­вань, інтерес до внутрішнього світу людини взагалі. Образ «Я» висту­пає у варіантах: реальне «Я» (яким є тепер), динамічне «Я» (намага­юсь бути), ідеальне «Я» (яким слід бути), фантастичне «Я» (хотів би бути).

Змінюються критерії самоаналізу. Якщо підліток орієнтується на пошук своїх неповторних рис, то юнак - на особливості свого по­ложення серед інших людей. Глибина самоаналізу залежить від со­ціальних (тип навчального закладу, де навчається юнак), індивіду­ально-типологічних (екстраверт, чи інтроверт), біографічних (умови сімейного виховання) факторів.

Вдалий пошук свого «Я» призводить до самоприйняття особис­тості старшокласника, а невдалий - до самозаперечення, самовідтор- гнення, яку Е.Еріксон назвав «неадекватною ідентичністю». Розви­ток останньої може йти за такими основними напрямками: відмова від глибокого і довірливого спілкування, уникнення тісних взаємо­відносин з іншими; деформація особистісного часу, неспроможність будувати життєві плани, страх стати дорослим, страх змін; блокуван­ня реалізації продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізу­вати свої внутрішні ресурси й зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; відмова від самовизначення і вибір негативних зразків для наслідування.

Самооцінка у ранній юності стає більш диференційованою, раціо­нальною, аргументованою і є результатом психічної активності стар­шокласника у таких основних формах:

•                    Порівняння досягнутого з очікуваним («я знаю і тому отримав високу оцінку»). Деформація цього способу самооцінки про­являється у тому, що юнаки створюють невиправдані штучні ситуації самоперевірки (перестрибнути з даху на дах 5-ти по­верхових будинків; стрибати у воду з високої скелі, не знаючи дна і глибини, бешкетування зі зброєю тощо);

•                    Аналіз думок про себе, висловлених оточуючими. Дорослі й ровесники користуються різними критеріями оцінювання старшокласників, які іноді протиставляються - те, що схва­люють ровесники, засуджують батьки.

Уявлення про себе розрізняється з узагальненим образом своїх одноліток («Ми») як за змістом, так і за системою оцінок. Хлопці вважають себе менш сміливими, менш комунікабельними та жит­тєрадісними, ніж однолітки, але добрішими і з краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, але більшу щирість, справедливість та вірність (І. С. Кон, В. О. Лосєнков).

У десятикласників нижча дисперсія у показниках самооцінки, ніж у випускників (І.Ю. Кулагіна). У більшості учнів вона стабільно висока і порівняно безконфліктна. Переважає оптимістична оцінка себе, своїх можливостей, впевненість переважає над тривожністю. На момент закінчення школи, коли потрібно робити реальний вибір сво­го майбутнього, не всі учні спроможні зберегти стабільну самооцінку. Частина випускників зберігає оптимістичну, дещо завищену само­оцінку, в інших самооцінка надмір завищена, охоплює всі сторони життя, в ній переплітається реальність з бажаним; треті (переважно дівчата) мають низьку, конфліктну самооцінку, невпевнені у собі, гостро переживають невідповідність своїх прагнень наявним можли­востям.

Узагальнена самооцінка відображається у самоповазі, яка ста­новить досить стійке утворення, що змінюється поступово. Уявлен­ня про власну самоцінність часто є перебільшеним. Це виглядає як юнацька самовпевненість, що не витримує перевірки реальними справами, і розцінюється оточуючими як хвалькуватість, невміння дотримуватись свого слова.

У протилежному випадку спостерігається знижена самоповага, яка робить людину бездіяльною, невпевненою, самотньою. Такі мо­лоді люди хворобливо реагують на критику, гумор. У них переважає екстернальний локус контролю: вважають, що головна причина не­вдач у тому, що оточуючі не помічають їх позитивних якостей. Для таких учнів сприятливими є ситуації, де можна провити себе з кра­щого боку, досягти успіху.

ВИСНОВКИ про розвиток самосвідомості старшокласника:

-                      самосвідомість старшокласника відзначається егоцентриз­мом, що дозволяє йому відкрити свій унікальний внутрішній світ й сприяє становленню світогляду;

-                     інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі;

-                      загострюється потреба переосмислення свого «Я», що пов'язана із різкими й бурхливими змінами зовнішності, з по­явою нових переживань, з перспективами життєвого самовиз­начення;

-                     у юнацтва посилюється самоспостереження, рефлексія власних переживань, інтерес до внутрішнього світу людини взагалі;

-                      вдалий пошук свого «Я» призводить молоду людину до само- прийняття своєї особистості, а невдалий - до її самозаперечен­ня, самовідторгнення;

-                      самооцінка у ранній юності стає більш диференційованою, ра­ціональною, аргументованою.