СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ : Дитяча психологія : B-ko.com : Книги для студентів

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ

КУРСУ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Амнезії — розлади пам'яті, за яких відбувається втрата минулого досвіду людини, її вмінь, навичок, знань.

Ампліфікація - максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку особистості (О. В. Запорожець).

Аналіз - одна з основних операцій мислення, що полягає у виді­ленні в об'єктах елементів, властивостей, зв'язків, у поділі предмету на частини.

Асинхронність — закономірність психічного розвитку, згідно з якою різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за три­валістю, і за віком їх настання.

Афект — форма переживання емоцій, ознаками якої є швидке виникнення, бурхливий та короткочасний перебіг, супроводження порушеннями свідомості, втратою самоконтролю. Викликаються го­стрими життєвими ситуаціями. Схильність до афектів свідчить про невихованість, невміння володіти собою.

Біологізаторський підхід - психологічні теорії, у яких перебіль­шується роль біологічних факторів розвитку особистості.

Відчуття - елементарний психічний процес, що полягає у відобра­женні окремих властивостей предметів та явищ оточуючого, а також станів внутрішніх органів при безпосередньому впливі подразників на органи чуттів.

Вік психологічний - новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віко­вому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С. Виготський).

Вікові новоутворення — новий тип будови особистості та її діяль­ності, психічні зміни, що виникають у певному віковому періоді й ви­значають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє й зовнішнє життя.

Виховання - процес здійснення суспільних впливів, зумовлюю­чих формування особистості, тобто індивіда як члена суспільства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспіль­ства і дають підстави користуватись правами члена суспільства.

Властивість психічна — система усталених, фіксованих і повторю­ваних ознак психічного факту (якості характеру, темпераменту, зді­бностей).

Воля - психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставле­них цілей.

Вольова готовність дитини до шкільного навчання - рівень розви­тку довільності в організації дитиною своєї пізнавальної діяльності.

Впізнавання - відтворення індивідом об'єкту при повторному його сприйманні.

Вчинок - різновид вольової дії, що спрямована на досягнення сус­пільно значущої мети, становить акт моральної поведінки, регульо­ваний певними етичними нормами.

Геніальність - найвищий рівень здібностей, проявом яких є від­криття особистістю нових напрямків, шляхів в галузі наукових до­сліджень, техніки, мистецтва.

Гетерохронність - закономірність психічного розвитку, що поля­гає у нерівномірному, хвилеподібному характері розвитку окремих психічних процесів.

Гра — вид діяльності, ціллю якої виступає сам процес діяльності, а не предметний результат; джерелом якої слугує наслідування і досвід і спонукуваний потребою особистості в активності.

Гра будівельна - різновид гри, у якій розгортання певного сюжету пов'язано із предметними діями по спорудженню та конструюванню з кубиків, конструкторів, допоміжних матеріалів з використанням піску, глини, камінців тощо.

Гра дидактична (навчальна) — різновид гри, яка дозволяє набли­зити процес навчання до вікових особливостей дошкільника; в ній тісно переплітаються ігрова та навчальна цілі, поєднується ігрова й пізнавальна мотивація.

Група соціальна - будь-які більш чи менш стійкі об'єднання лю­дей.

Дозрівання - прояв онтогенезу, визначений генотипом, що поля­гає у послідовному становленні всіх систем організму.

Детермінізму принцип — принцип дослідження психіки, за яким реагування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від харак­теристик цього впливу, а й від особливостей психіки людини (інтере­сів, досвіду, освіченості, знань тощо): «зовнішні причини діють через внутрішні умови» (С. Л. Рубінштейн).

Діяльність — внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) актив­ність людини, що регулюється усвідомленою метою.

Діяльність мнемічна - система складних за структурою психіч­них процесів, керованих мнемічною метою, що формується у до­шкільника на основі вроджених, біологічних форм пам'яті.

Діяльність побутова - різновид діяльності, що виступає засобом задоволення біологічних потреб людини в їжі, теплі, чистоті та має соціальну природу, оскільки її виконання передбачає засвоєння лю­диною принципів організації свого побуту, прийнятого у суспільстві, оволодіння нею соціально виробленими культурно-гігієнічними на­вичками.

Діяльність продуктивна - образотворча й конструктивна діяль­ність дитини, націлена на отримання результату, що має творчий та оригінальний характер.

Диференціація психіки - закономірність психічного розвитку, що полягає у послідовному ускладненні психіки шляхом накопичен­ня новоутворень.

Експеримент психологічний - один з основних дослідницьких ме­тодів психології, специфіка якого полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дитини, у повторенні їх для перевірки істинності експериментальних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів.

Екстеріоризація - процес переходу внутрішньої сторони діяль­ності (внутрішніх дій) у зовнішню (зовнішні дії); відбувається при здійсненні планів.

Емоції - психічне відображення у формі безпосереднього при­страсного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, обумов­леного відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Емпатія — один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в емо­ційному відгукові на переживання іншої людини (співчуття, співпе­реживання).

Еталони-зразки етичні - емоційно-когнітивні узагальнення щодо способів поведінки; відображають певну сферу життя дитини та міс­тять у собі суспільну оцінку і емоційне ставлення.

Ідеал — форма прагнення особистості, що відображає її потребу ді­яти у відповідності зі зразком, обраним для наслідування.

Ідентифікація - один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в уподібненні себе іншій людині, здатності розкрити її точку зору.

Індетермінізм - позиція, протилежна до принципу детермінізму, стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зо­внішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про внутрішній світ людини за її поведінкою; єдино можливим методом при цьому прого­лошується самоспостереження або інтроспекція.

Індивід - це окремий представник виду живих істот, якому влас­тиві і загальні, і часткові, і неповторні якості.

Індивідуальність - це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від інших.

Інтерес — усвідомлюваний людиною мотив, що є емоційним про­явом пізнавальних потреб та виявляється у бажанні більше дізнатися про об'єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задоволення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки - до її посилення, тому його на­зивають ненасичуваним мотивом.

Інтеріоризація — процес переходу від зовнішньої до внутрішньої сторони діяльності, яскраво проявляється у діяльності учіння.

Інтеграція психіки - закономірність психічного розвитку, що по­лягає у зміцненні та розширенні зв'язків між окремими психічними утвореннями.

Задатки - природна основа здібностей, ще нерозвинених, яка ви­являється при перших спробах людини зайнятися діяльністю.

Здібності - система властивостей особистості, що відповідає вимо­гам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній.

Здібності інтелектуальні — перші прояви здібностей дитини, осно­ву яких складають дії наочного моделювання: заміщення, викорис­тання готових моделей і побудова моделі на основі встановлення від­ношень між замінником і заміщуваним об'єктом.

Здібності сенсорні - перші прояви здібностей дитини, пов'язані із сприйняттям дитиною предметів та їх якостей, що складають основу розумового розвитку; інтенсивно формуються з 3-4 років.

Здібності творчі - різновид здібностей дитини, пов'язаний з уя­вою, які дозволяють дитині знаходити оригінальні способи і засоби рішення задач, придумати казку або історію, створити задум гри або малюнка.

Зміст гри - той момент дійсності й відносин між дорослими, що виділяється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у ро­зумінні дітей та відтворюється ними у грі.

Зона найближчого розвитку - одне з основних понять культур­но-історичної концепції розвитку Л. С. Виготського, що охоплює ті способи діяльності, якими дитина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорослого. Розвивальне навчання повинно орієнтуватися на зону найближчого розвитку.

Колектив - група об'єднаних спільними цілями і задачами лю­дей, що досягла в процесі соціально-цінної спільної діяльності висо­кого рівня розвитку (Петровський А. В.).

Компетентність педагога професійна - особистісні можливості педагога, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу; єдність теоретичної й практичної готов­ності педагога до здійснення педагогічної діяльності. У педагогічній компетентності вирізняють такі гармонійно поєднані складові: зна­ння, уміння, навички, способи й прийоми їх реалізації у діяльності, спілкуванні, розвитку особистості (Мітіна Л. М.).

Комплекс пожвавлення - важливе психічне новоутворення пе­ріоду новонародженості, що виникає під час контакту дитини з до­рослим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку, вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напрямі дорослого.

Конвергенції теорії — психологічні теорії, які спираються на по­ложення про конвергенцію (схрещування) біологічних (спадковості) та соціальних (середовище) факторів розвитку особистості при визна­чальній ролі біологічних (німецький психолог В. Штерн).

Криза 3-х років - одна з криз психічного розвитку, що виникає на межі раннього та дошкільного вікових періодів; відзначається кризо­вими явищами у поведінці дитини (негативізм, протест, знецінення дорослих, свавілля, непокора, впертість) і відбувається при невідпо­відності між операційно-технічною (володіння способами і засобами діяльності) і мотиваційною (прагнення, інтереси, бажання щодо ви­конання діяльності) сторонами предметно-маніпулятивної гри. Ви­никає при блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності.

Культурно-історична концепція розвитку вищих психічних функцій (теорія Л. С. Виготського (1896-1934 рр.)) - теорія особис- тісного й психічного розвитку, згідно якої розвиток дитини здійсню­ється через інтеріоризацію способів дій, існуючих у її найближчому оточенні; вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам'ять, уява, воля) ніяк не пред­ставлені в матеріальній структурі організму, а є результатом розви­тку органічно представлених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства.

Лепет - див.: мовлення жестикуляторне.

Макросередовище - джерело психічного розвитку особистості, що становить суспільство, його соціально-економічну і політичну систему.

Мезосередовище - джерело психічного розвитку особистості, що полягає у національно-культурних та соціально-демографічних осо­бливостях населення за місцем проживання дитини.

Методи діагностичні (тести) - група методів психологічного до­слідження, що використовуються для з'ясування того, наскільки психічні якості людини відповідають раніше виявленим нормам та стандартам.

Метод лонгітюдний - один з двох основних способів організації психологічного дослідження (другий спосіб - поперечних зрізів), по­ширений у дитячій психології, що передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних людей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років).

Метод порівняльний (вікових або поперечних зрізів) — один з двох основних способів організації психологічного дослідження, що передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки.

Методи інформаційні - група методів психологічного досліджен­ня, в результаті яких отримують нові знання; основними з них висту­пають спостереження та експеримент.

Методи психології допоміжні - група методів психологічного до­слідження (анкета, бесіда, інтерв'ю, самоспостереження), які самі по собі не відзначаються достатньою об'єктивністю та використовують­ся на доповнення до спостереження та експерименту.

Методи психологічного дослідження - певні шляхи збору науко­вих психологічних фактів, які відображають специфіку психічних фактів або явищ і слугують предметом теоретичного аналізу.

Мікросередовище - джерело психічного розвитку особистості, що включає її безпосереднє оточення, близьких дорослих, сім'ю.

Мислення - процес пізнавальної діяльності людини, що характе­ризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності.

Мова — система знаків, що слугує засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації; мова існує і реа­лізується через мовлення.

Мовлення - це форма спілкування за допомогою мови, що склалась історично в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей.

Мовлення жестикуляторне (лепет) - перша форма мовлення дити­ни немовлячого віку, що складається з перших слів, зрозуміти які до­рослий може лише з врахуванням міміки, жестів дитини та ситуації.

Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання - бажання вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності.

Мотивація - система усіх видів спонукань особистості (потреби, мотиви, інтереси, цілі установки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини.

Мотивів підпорядкованість — важливе особистісне новоутворення; зумовлена прагненням відповідати вимогам дорослого здатність дити­ни обирати між мотивами «хочу» і «треба» другий як пріоритетний.

Мрія — форма прагнення особистості, змістом якого є створений фантазією образ бажаного майбутнього.

Навичка - дія, неодноразове виконання якої призвело до її ав­томатизації, ознаками якої є максимально швидке виконання, від­сутність зайвих рухів, мінімальна психофізична напруга, зниження контролю при збереження якості виконання.

Навчання - процес взаємодії між тим, хто навчає (педагог), і тим, хто навчається (учень), у результаті якого в останнього формуються певні знання, вміння, навички.

Настрій - форма переживання емоцій, що становить загальний емоційний стан, фон перебігу психічних процесів та поведінки люди­ни (діяльність відбувається на певному емоційному фоні).

Научіння - стійкі доцільні зміни діяльності, які виникають за­вдяки попередній діяльності й не викликані безпосередньо-вродже­ними фізіологічними реакціями організму.

Несвідоме - нижчий рівень психіки людини; форма відображен­ня, при якій людина не контролює свою поведінку, неповно орієнту­ється в часі й просторі, порушується мовлення.

Обдарованість - сукупність здібностей, що зумовлюють особливо успішну діяльність людині в одній чи кількох сферах, які вирізняють її серед інших людей, що виконують ту ж діяльність у тих же умовах.

Онтогенез - розвиток живих істот у процесі їх індивідуального життя, що полягає у змінах, які носять закономірний, послідовний, прогресивний характер, як рух від нижчих до вищих рівнів життєді­яльності, її структурне та функціональне вдосконалення.

Особистість — суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу (Б. Г. Ананьєв); спосіб буття людини у суспільстві, індиві­дуальна форма існування і розвитку соціальних зв'язків (Л. І. Ан- циферова); система властивостей, яку набуває індивід у предметній діяльності і спілкуванні, що характеризує його з боку включення у суспільні відносини (А. В. Петровський); соціальна властивість інди­віда (Б. Ф. Ломов); особлива якість, яку набуває індивід у суспільстві (О. М. Леонтьєв).

Пам'ять - запам'ятовування, збереження і відтворення індивідом його досвіду.

Передеталони предметні — конкретні предмети-мірки, викорис­товувані дитиною у ході практичного співвіднесення предметів за певними ознаками (передовсім, за формою й величиною); виникають у ранньому віці.

Переконання - система усвідомлених потреб особистості, що спо­нукає її діяти у відповідності зі своїми поглядами, світоглядом, зна­ннями.

Персонологічні (особистісні) теорії - психологічні теорії, для яких характерне заперечення визначальної дії біологічних чи соці­альних детермінант; головною детермінантою психічного розвитку розглядається сама особистість, її самодетермінація (Е. Шпрангер, Ш. Бюлер, Л. Блетц, Г. Імре та ін.).

Пізнавальна готовність дитини до шкільного навчання - готов­ність до шкільного навчання з боку інтелектуального розвитку ди­тини, що полягає в рівні розвитку пізнавальних процесів, у якісних особливостях дитячого мислення (вміння виділяти істотне; порів­нювати, бачити подібне й відмінне; міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки).

Пластичність - здатність психіки до змін, яка лежить в основі психічного розвитку.

Поведінка польова - поведінка, безпосередню зумовлена пережи­ваннями, бажаннями дитини, імпульсивна, ситуативна, непослідов­на (О. М. Леонтьєв).

Поняття - думка чи форма мислення, у якій відображаються за­гальні, суттєві та одиничні ознаки предметів та яка становить основу наукових знань (поняття математичні, граматичні, фізичні тощо).

Потреба - стан нужди, що виражає залежність організму від кон­кретних умов існування, і виступає джерелом його активності .

Потяг - спонука діяльності, в основі якої знаходиться потреба, об'єкт задоволення якої особистість не усвідомлює.

Почуття вищі - різновид емоцій особистості, що відображають ставлення особистості до явищ соціальної дійсності та є результатом формування в умовах навчання та виховання.

Прагнення — це мотиви поведінки, у яких виявляється потреба людини в таких умовах існування і розвитку, що безпосередньо від­сутні, але можуть бути створені у результаті діяльності.

Праця — вид діяльності, що спрямована на виробництво суспіль­но-корисних продуктів (матеріальних або ідеальних).

Предмети-атрибути — різновид ігрових предметів, що безпо­середньо вказують на певну професійну діяльність дорослих і є їх обов'язковими ознаками (білий халат й шапочка у лікаря, указка й дошка у вчителя).

Предмети ігрові - предмети, використовувані в ігровому призна­ченні, за допомогою яких дитина унаочнює уявну ситуацію, як осно­ву задуму гри; поділяютьсь на три основних групи: іграшки, атрибу­ти, предмети-замінники.

Пристрасть — форма прагнення, що відображає потреби непере­борної сили; сильне, стійке, тривале почуття.

Провідна діяльність - діяльність, в якій формуються основні осо- бистісні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникають нові види діяльності (О. М. Леонтьєв).

Провина (дитяча) - порушення дітьми встановлених у суспільстві правил (Г. О. Люблінська).

Процес психічний — система процесуальних ознак психічного явища з виділенням початку, проміжних стадій, та завершення.

Психіка - це властивість високоорганізованої матерії, що є осо­бливою формою відображення суб'єктом об'єктивної реальності (О. М. Леонтьєв).

Реакція зосередження - прояв поведінки дитини немовлячого віку, коли вона спрямовує погляд, завмирає, тягнеться до об'єкту, що викликав інтерес. Слугує передумовою розвитку уваги.

Режим дня — обгрунтований розподіл у часі і правильна послідов­ність задоволення основних фізіологічних потреб дитини уві сні, го­дуванні й активності (за Н. М. Щеловановим).

Рекапітуляції теорія - теорія американського психолога Гренвілл Стенлі Холла (1846-1924), за якою онтогенез психіки включає скоро­чене відтворення стадій історичного розвитку людського суспільства.

Рефлексія - один з механізмів взаєморозуміння, що полягає в усвідомленні людиною того, як вона сприймається партнером у спіл­куванні.

Рівень актуального розвитку - одне з основних понять культур­но-історичної концепції розвитку Л. С. Виготського, що охоплює ті способи діяльності, якими дитина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає, пише, розв'язує задачі, відповідає на тестові запитання).

Розумові дії — система інтелектуальних операцій людини, спря­мованих на виявлення ознак предметів, які безпосередньо не сприй­маються.

Роль - суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних си­туаціях (Д. Б. Ельконін).

Рушійні сили психічного розвитку - внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих внутрішніх супереч­ностей.

Між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим лю­диною рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Наприклад, внаслідок появи комунікативної потреби дитина оволоді­ває мовленням як засобом спілкування з оточуючими.

Між інертністю, стабільністю, стійкістю й мінливістю, гнучкіс­тю. Розв'язання цієї суперечності веде до появи «гнучкої стабільнос­ті». Зокрема, узагальнення особистістю різних мінливих мотивів, способів поведінки призводить до її стійкості в різноманітних життє­вих обставинах.

Між досягнутим рівнем психічного розвитку індивіда й образом його життя.

Між перспективними й близькими цілями.

Самосвідомість - один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об'єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка лю­диною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структу­ру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня - самоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (К. К. Платонов).

Світогляд - сукупність переконань особистості, формування яко­го становить важливу задачу навчання і виховання; у загальних ри­сах утворюється до кінця шкільного віку.

Сензитивний період - специфічний для кожної психічної власти­вості віковий інтервал, коли вона розвивається найбільш інтенсивно.

Сенсомоторні передеталони — неусвідомлювані способи виді­лення просторових властивостей предметів за допомогою рухів тіла, руки, спочатку з реальним предметом, а потім з уявним; виникають у немовлячому віці.

Сенсорні еталони - психічні образи, що містять уявлення про чут­тєво сприймані властивості об'єктів; формуються у дитини з трьох ро­ків.

Синтез - одна з основних операцій мислення, що полягає у поєд­нанні окремих елементів предметів, в об'єднанні окремих його час­тин у єдине ціле.

Соціальна ситуація розвитку — співвідношення зовнішніх і вну­трішніх умов розвитку психіки особистості (Л. С. Виготський).

Соціологізаторський підхід - психологічні теорії, для яких ха­рактерне перебільшення ролі суспільних факторів (суспільства) у формуванні особистості.

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами у спільній діяльності, який передбачає обмін інформацією, взаємодію, сприй­мання та розуміння між його учасниками.

Спілкування педагогічне - професійне спілкування педагога з ви­хованцями під час різноманітних форм роботи з дітьми, що виконує певні педагогічні функції та спрямоване на оптимізацію навчання та виховання (О. О. Леонтьєв).

Сприймання — психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та власти­востей при безпосередній дії подразників на аналізатори.

Спрямованість особистості - моральна, етична характеристика особистості, яка виявляється у реальному змісті суспільної поведінки й визначається змістом домінуючих мотивів.

Стан психічний - психічний факт, існуючий у деякий незначний проміжок часу і зумовлений ситуацією (прояви волі, уваги, мислен­ня, почуттів).

Стрес - форма переживання емоцій особистістю, ознаками якої є стан напруги при загрозі або перевантаженні, що амбівалентно позна­чається на здоров'ї та діяльності особистості: позитивно (еустрес) чи негативно (дистрес).

Стрибок росту - феномен фізичного розвитку, при якому спостері­гаються швидкі й бурхливі зміни у зрості, вазі та інших параметрах.

Судження - думка чи форма мислення, у якій узагальнено відо­бражаються зв'язки між предметами або їх властивостями.

Сюжет - складова структури сюжетно-рольової гри, що визнача­ється тим колом явищ дійсності, які знаходять відображення у грі.

Талант - високий рівень здібностей людини до певної діяльності, який виявляється в оригінальності та новизні підходу, супроводжу­ється досягненнями найбільш високих результатів у цій сфері.

Темпераменту властивості — стійкі індивідуальні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, за­лишаються відносно незмінними при різному змісті, цілях діяльності та утворюють структуру, що характеризує тип темпераменту.

Увага — спрямованість і зосередженість свідомості, що передбача­ють підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової актив­ності індивіда.

Уміння - готовність людини успішно виконувати діяльність, що грунтується на знаннях і навичках.

Умовивід - зв'язок між думками, форма мислення, в результаті якого із кількох пов'язаних відомих суджень випливає нове судження.

Учіння - один з основних видів діяльності, коли дії людини ске­ровуються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, вміння, форми поведінки; коли суб'єкт діє заради засвоєння нового досвіду.

Установка — готовність особистості діяти певним чином.

Уява - своєрідна форма відображення об'єктивної дійсності, пси­хічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом пере­робки матеріалу сприймань і уявлень, утворених у попередньому до­свіді.

Уява афективна - одна з перших форм уяви дитини раннього віку, змістом якої виступають емоції й переживання дитини.

Уява пізнавальна - одна з перших форм уяви дитини раннього віку, змістом якої є образи уявних предметів, ситуацій.

Уявлення через дію - перші прояви уяви у дитини раннього віку, що виникають у процесі слухання дитячої літератури і полягають у тому, що дитина показує дії персонажів по ходу слухання; б'є ручкою об стіл, удавано плаче..

Фотографічний запис - одна з можливих форм ведення протоколу спостереження, який, детально описує мімічні, пантомімічні прояви емоцій; дослівно, без змін передає мовлення дитини в прямій формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп (М. Я. Басов).

Характер особистості - сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, які виявляються у типових для даної осо­бистості способах діяльності при типових обставинах і визначаються ставленням особистості, до цих обставин.

Ціль - провідний компонент структури діяльності, що є образом майбутнього результату діяльності.